Середа
24 січня 2018 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

«АТОМНЕ» ЗАКАРПАТТЯ: СПРОБА №2

У 1970-х нам знову намагалися нав’язати АЕС – у Хустському районі

Про першу спробу «ощасливити» Закарпаття атомною електростанцією, яка мала місце в 1960-х, «Новини» писали нещодавно – у №89 від 2 грудня. Той потенційно небезпечний об’єкт Москва планувала звести на Берегівщині. Слава Богу, вдалося відвернути реалізацію проекту. Однак  у наступному десятилітті керівництву області довелося «відбиватися» від АЕС уже на Хустщині…

У Криму станцію ставити не хотіли, «бо там начальство відпочиває»

Загалом нині мало кому відомо: московські вчені, не беручи до уваги, що наш край входить у сейсмічну зону до 7 балів за шкалою Ріхтера, облюбували Закарпаття для будівництва атомних електростанцій. Це було викликано тим, що союзний уряд на початку 1960-х прийняв рішення на 20 років наперед практично безкоштовно забезпечити країни соціалістичної співдружності електроенергією. У цьому контексті  розміщати АЕС саме у нас видавалося зручним, адже область межувала з «братніми» Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною, Польщею.

Не встигли стертися сліди після від’їзду першого «десанту» з будівництва атомної станції у с. Береги на Берегівщині, як до обласного комітету партії прибув другий, у складі проектантів та інших спеціалістів, і поставили питання про зведення АЕС у селі Нижній Бистрий Хустського району. З цього приводу тодішній перший секретар Закарпатського обкому Компартії України Юрій Ільницький у книжці «Спомини» писав: «Привабило атомників те, що в тій місцевості паралельно протікають дві річки – Теребля і Ріка. Перша на двісті сорок метрів вище над рівнем моря, ніж друга. Після війни, за часів радянської влади, пробили тунель, води Тереблі стали впадати в Ріку. Збудували Теребле-Ріцьку ГЕС. Таким чином нижче від електростанції дві річки опинилися в одному руслі, а це вже велика вода.

 Утім у цій ущелині є лише одна шосейна дорога. Вона з’єднує Міжгірський район із Хустським. Без неї Міжгірщина практично відрізана від світу. Залізниці в тому гірському районі нема. І ось саме тут і вирішили будувати атомну електростанцію, незважаючи на те, що нижче від греблі, десь кілометрів за тридцять п’ять, розташоване місто Хуст, у якому в той час проживало тридцять тисяч мешканців. Ми разом із головою облвиконкому Василем Русиним, іншими спеціалістами дискутували з московськими проектантами майже тиждень – ніяк не могли дійти згоди: ми були категорично проти, а вони наполягали на своєму.

Я аргументував свою позицію так: по-перше, треба переселяти людей; по-друге, поруч м. Хуст; по-третє, вода живить не лише людей, а й тварин у колгоспах і радгоспах, дворових господарствах; по-четверте, р. Ріка впадає в Тису, яка протікає через усю Закарпатську область, Угорщину, й аж у Югославії впадає в Дунай, а це вже зачіпає інші європейські країни. І ми можемо мати неприємності з цього приводу. Я довідався, що висота труби має мати сімдесят метрів. Але ж навкруги цієї місцевості висота гір сягає семисот метрів. Якщо труба буде нижчою за гори, то в долині все живе загине», – каже далі у своїх «Споминах» Ю. Ільницький. Він передбачав, що може статися з нашим краєм у разі зведення тут атомної електростанції і виникнення на ній серйозної нештатної ситуації. Проте московських «товаришів» це нітрохи не бентежило. Закарпаття далеко від білокам’яної. Потрібно було негайно діяти.

Атомників зацікавило паралельне розташування Тереблі
й Ріки, яке вже встигли використати для побудови ГЕС

«Я зателефонував з цього приводу П. Шелесту, проте отримав відверту відповідь: «Знаєш, Юра, чесно тобі кажу, викручуйся сам, як можеш. Розумію тебе. Я теж проти цього будівництва. Але з однією атомною я тобі допоміг, а цю вже на себе не беру». Не буду згадувати про своє митарство в Москві. Я був знайомий із М. Келдишем – президентом Академії наук СРСР, з А. Александровим і ще з вісімнадцятьма вченими з АН, які побували в Ужгороді. Правда, у них було групове відрядження не тільки на Закарпаття, а й по всій Україні. Я возив їх Карпатами, і їм дуже сподобався наш край. Опісля вони виїхали до Києва. Пізніше мені телефонували звідти, запитували, як я їх приймав. Адже кияни возили їх на катері по Дніпру, показували історичні пам’ятки, а ті весь час згадували тільки наш край. Після цього М. Келдиш, надзвичайно інтелігентна людина, надсилав мені щороку вітальні телеграми з нагоди всіх свят. Отже, я звертався і до науковців», – йдеться у книжці Юрія Васильовича.

«Повторюся, що майже тиждень ми сперечалися з атомниками, які приїхали до нас «прив’язувати» цю атомну електро­станцію і, звісно, твердили, що це безпечно. Я запитав, якщо це так, то чи питимуть вони воду нижче греблі? Один із них відповів: «Умовно». Я пояснив, що в нас і люди, і тварини п’ють не умовно, а натурально.

Якщо стверджувати, що все це безпечно, легко, просто, то чому тягнуть електричні дроти з Сибіру, витрачаючи на це колосальні кошти? Хіба не дешевше «поставити», як вони кажуть, безпечну атомну електростанцію під Москвою – і жодних проблем!? Мовчали. Жодної реакції.

Запитав, чому вони не будують АЕС у Криму. Відповіли, що там начальство відпочиває. Виходить, те, що шкідливе для високого начальства, для простих людей корисне?

Ми довго спорили, і атомники побачили, що справа в них не йде, та й «зверху» відчули холодок. Я впевнений, що особисто від Леоніда Ілліча. Він відкритих вказівок із цього приводу не давав, але підлеглі мусили читати його думки… Гаразд. А чому не збудувати атомну електростанцію в Чехословаччині чи в Угорщині?

Чому за все це має розраховуватися тільки наш Іван? А ще запитав: добре, а якщо війна, якщо аварія або ж стихійне лихо, землетрус, наприклад? Карпати – гори молоді, і наша область сейсмічно активна. Яка доля чекає закарпатців у майбутньому?

Атомники вже не мали аргументів на свою користь. І про це більше не буду розповідати, та, може, і не маю права. Хвала Богу, що, як кажуть, пронесло. Наші Карпати залишилися чистими, а люди живуть мирно і працюють.

Пройшли роки, десятиліття. Цю історію стали потрохи забувати. Особливо молодь. Але старше покоління пам’ятає її добре. Після вибуху на Чорнобилі (я вже був на пенсії) мені о другій годині ночі телефонували з усіх куточків Закарпаття і дякували за те, що ми свого часу «відбилися» від будівництва атомних електростанцій у нашій області. Я, чесно кажучи, був дуже здивований, звідки вони знають про мою причетність до цього. То ж була така таємниця, що навіть не всі члени бюро обкому знали, про що йшла мова… Про ці дві атомні електростанції знали я, В. Русин та  вузьке коло спеціалістів. Воістину, нічого нема таємного, що б не стало явним.Тепер, згадуючи з відстані часу події тих далеких літ, стає страшно від того, що могло б статися, якби були реалізовані ті проекти», – розповідається у «Споминах»

заводу не віддали ділянку, бо її зарезервували для атомників

Маючи таку нагоду, ми приєднуємося до тих, хто дякував Юрію Ільницькому  за те, що він своїми наполегливими діями відвернув будівництво двох атомних монстрів на нашій Срібній Землі.

До речі, у згаданій книжці він розповідав і про інший авантюрний задум. Ішлося про будівництво гідроелектростанції поблизу с. Луг, що на Рахівщині. Там були всі необхідні для цього умови – і запас води, і відповідний гірський рельєф, потрібний для греблі, і місце для водосховища. Московські вчені підрахували: запас там міг би бути настільки великим, що можна примусити Тису вливатися не в Дунай, а через тунелі, пробиті в горах, у новому руслі нести свої води на південь України.

За прикладом повернення в протилежну сторону великих сибірських рік Єнісею та Лени вже розробляли відповідні проекти, писали доповіді тощо. Слава Богу, вдалося зробити все для того, щоб гірка чаша такого злощасного задуму оминула наш край.

А стосовно ідеї побудови в нас АЕС, то про неї знав і тогочасний мешканець села Нижній Бистрий Іван Лепчей. Він припускає, що «в разі здійснення планів Москви с. Н. Бистрий разом із прилеглими землями підлягав затопленню. Як і с. Березово, і с. Ряпідь. У зв’язку з цим виселенню підлягали приблизно вісім тисяч мешканців».

За словами І. Липчея, для проектування станції фахівці різних спеціальностей майже рік із механізмами, приладами й різноманітною технікою здійснювали обстеження навколишніх гір, річок та іншої території, передбачуваної під будівництво АЕС.

А хустянин Іван Глеба каже, що в 1970-х працював на місцевому керамічному заводі, для потреб якого займався відведенням земельних ділянок, – із них використовували глину для виробництва. За його словами, поруч із однією з таких міська рада зарезервувала велику площу під будівництво житла для будівельників атомної електростанції. Тому заводу відмовилися надати в користування цей наділ. Однак, на щастя, і друга спроба будівництва на Закарпатті атомного монстра зазнала фіаско.

Юрій ТУРЯНИЦЯ,
краєзнавець, член НСЖУ

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
November 2013
 

...