Понеділок
11 грудня 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

АТОМНИЙ МОНСТР МІГ ПОГЛИНУТИ

виноробні перлини Берегівщини

Поштовхом до цього матеріалу став лист нашого читача з с. Приборжавське Іршавського району Михайла Федоричка. Він писав, що десь у 1970-х на Закарпатті планували побудувати атомну електростанцію, і для цього одне чи два села збиралися виселити в Крим або на Алтай. Сам Михайло Іванович тоді активно виступав проти проекту АЕС у центрі Європи. Каже, звертався у вищі інстанції, однак усе поверталося на рівень місцевого КДБ, де йому пояснили, мовляв, радянські вчені знають, що роблять. Читач просив висвітлити цю історію на сторінках газети, і ми звернулися з відповідним проханням до краєзнавця Юрія Туряниці. З’ясувалося, що атомна станція у нас таки мала бути, і не одна…

Район виноградників і знаних виноградарів

Перше, що впадає у вічі, коли під’їжджаєш до мальовничого с. Великі Береги (раніше Береги, Нодьберег) – це виноградні плантації та палац родини Берегі, збудований орієнтовно 1905 року, що знаходиться на головній вулиці. Тут розмістився угорськомовний ліцей, який фінансує реформатська церква. Село, засноване наприкінці ХІІ століття, знаходиться за 8 км від райцентру, на пагорбах над нині висушеним озером Чорний Мочар.

Майже всі мешканці Берегів обробляють землю, і хоч це важкий труд, змінювати щось не збираються. Та село славиться не лише смачною городиною. Воно завдяки працьовитим рукам Івана Урсти дає нам чудові сорти винограду Трамінер, Леанка, Рислінг, Сапераві, Черсегі, Фюсереш, Кейк­франкош. З них він виготовляє високоякісні вина. Нині в нього понад 10 тисяч плодоносних кущів на південно-західних схилах Малої гори на 180-метровій висоті над рівнем моря. Іван Урста – знана людина в нашому краї та за його межами. Він є багаторазовим переможцем і призером міжнародного фестивалю «Червоне вино». Цей напій став живильним нектаром у повному розумінні слова.

Не можна не розповісти про ще одне виноградарське господарство – Карла Шоша, що в с. Кідьош (колишня Зміївка), яке разом із іншими міг поглинути атомний монстр. Село розташоване за 3 км від райцентру на краю Чорного Мочара й відоме з 1332 року. Населення близько 900 чоловік. Тут давні традиції виноградарства. Навколо Кідьоша, біля гори Віссатекінте, 50 га виноградників європейських столових сортів. Ще в 2000-му 42 місцеві мешканці першими в області створили Кідьоське об’єднання виноградарів, головою якого обрали Карла Шоша. (Він, до речі, лицар Винного ордену імені святого Вінцела). Нині тільки родина Шош обробляє 6 гектарів виноградників, на яких вирощує понад 60 сортів лози. У підвалі сім’ї можна продегустувати 20 видів високоякісних вин. Карло Шош разом із синами бере активну участь у винних фестивалях, які проводяться в області та за її межами, за що одержав понад 80 нагород.

П. ШЕЛЕСТ (крайній зліва) разом із Ю. ІЛЬНИЦЬКИМ (крайній справа)
позбавили Закарпаття «атомного щастя»

Слід згадати Адальберта Варгу з Мужієва, котрий є одним із засновників Закарпатської спілки приватних виноградарів-виноробів та головним виноробом лицарського Вин­ного ордену ім. св. Вінцела, заснованого в Берегівському районі, що має власний статут і формену одежу. Результати його роботи підтверджені численними нагородами на виставках, фестивалях та конкурсах вин. Гасло його родини – збереження вікових традицій рідного краю, використання надбаних предками знань щодо вирощування винограду та секретів його переробки…

Неподалік біля підніжжя гори, розташоване село Бене (за радянських часів – Доб­росілля). Тут живе і працює Юрій Параска, чиї вина високо оцінювалися з 2000-го й здобули понад 50 грамот. А ще він захоплено займається вирощуванням посадкового матеріалу.

Ці короткі відомості про виноградарів Берегівщини ми знайшли в книжці Наталії Гриценко «Виноградарство – частина закарпатської душі».

«Там, де смачне вино, АЕС не буде»

І ось цю виноробну перлину Берегівщини міг поглинути атомний монстр. Безглузда ідея – збудувати тут атомну електростанцію – належала Київському відділенню Уральського проектного інституту «Теплоелектропроект». Нині достеменно відомо, що реалізацію цього проекту в селі Береги зупинили тодішні голова місцевого колгоспу ім. Леніна і перший секретар Закарпатського обкому Компартії України Юрій Ільницький. Із їхньої ініціативи «на місце» приїхав сам керівник України Петро Шелест, який чітко сказав: «Там, де смачне вино, АЕС не буде!»

Юрій Ільницький у книжці «Спомини» писав: «Ми порушували на найвищих урядових і партійних рівнях у Києві й Москві питання про будівництво на Рахівщині гідроелектростанції. Для цього в нас були умови. Гідроенергетичні ресурси Закарпаття – це справжній дар Всевишнього, якщо вміло їх використати. Але справа набула несподіваного характеру. У верхах виношували ідею зведення на Закарпатті… атомної електростанції. Починали роботу з великим секретом. Ми нічого не знали, навіть в обкомі партії. Ніколи такого не було, щоб такі значні речі не були відомі обкому партії. Одного дня зателефонував мені голова колгоспу ім. Леніна с. Береги Тіберій Антоник. Він повідомив, що в їхньому селі дуже напружена обстановка: люди не працюють, ходять і збентежено говорять між собою, як то буде, куди і як їх переселятимуть, на яких умовах? Я запитав, чому. Антоник відповів, що там хочуть споруджувати атомну електростанцію. Другого дня я поїхав у Береги. Зустрівся з будівельниками. Але нам не було з ким говорити, бо не знайшли жодного керівника. Коротко розповіли, що воду для охолодження реакторів у Чорному Мочарі проведуть по трубі з Тиси.

Повернувшись із Берегівщини, Ільницький зателефонував П. Шелесту, розповів про все, а потім ще й докладно виклав у листі на його адресу. Зокрема написав, що в селі проживає 13 тисяч корінного угорського населення, і переселяти його буде надзвичайно складно. Через деякий час зі Львова Юрію Васильовичу зателефонував П. Шелест і попросив вранці зустріти його на Ужоцькому перевалі… Разом вони поїхали в Береги, де мали будувати АЕС. Високому гостю село дуже сподобалося, особливо корпус середньої школи, велика католицька церква. Антоник розклав перед Т. Шелестом карти полів колгоспу про сівозміни, розказав що, як і до чого… Той уважно слухав, потім запитав про настрій людей. На що Антоник відповів: люди дуже стурбовані майбутнім переселенням. Шелест звелів запросити представників від будівельників. Ті нічого толком не знали, їм наказали – вони виконували. Гість промовчав, а потім повідомив, що повернеться до Києва й там розбереться. «З Берегівщини ми поїхали на Рахівщину, йдеться у спогадах Ільницького. – Тут заночували, а вранці провели Шелеста до Яблунецького перевалу. З нами був Василь Павлович Русин – голова Закарпатського облвиконкому. На перевалі Петро Юхимович сказав, аби ми поверталися в Береги й від його імені передали будівельникам, щоб вони негайно забиралися геть і ноги їхньої більше там не було. Ми так і зробили. А голові  колгоспу Антонику звеліли зібрати бригадирів, щоб вони зі своїми людьми повисмикували геть усі кілки, які позабивали будівельники, землі врівняли, і щоб сліду не залишилося від розміток...

Пізніше я розмірковував, чому Шелест цю важливу справу добровільно взяв на себе. Правда, про будівництво атомної електростанції на Закарпатті, на свій страх і ризик, я особисто інформував Л. І. Брежнєва. Я вірив, що він підтримає мене. Відповіді від  генерального сек­ретаря Політбюро особисто мені не було. Але, думаю, рішучість П. Ю. Шелеста не була спонтанною чи самостійною».

…У Москві гадали, що атомна електростанція на Закарпатті дасть дешевий струм краянам і друзям із соціалістичних країн по той бік кордону. Чому в білокам’яній у 1960-х вирішили будувати АЕС саме в Чорному Мочарі – на родючих землях у низині Берегів, Н. Села, Кідьоша, Затишного й аж до Гаті, Дерцена, Н. Коропця, Пістрялова та Горбка – схоже, ніхто ніколи вже не довідається.

До Ужгорода обласний керівник повернувся не в найкращому настрої. Мучило питання: чому саме на Закарпатті запланували АЕС? Кому в голову прийшла така ідея? Подумки вирішив – зробить усе, аби цього не допустити. Нехай звільняють, однак боротиметься до останнього. Бо Юрій Ільницький, який пішов із життя торік, любив свій рідний край, де народився й виріс, працював із людьми, поважав їх, а вони платили йому тим же. Погодьтеся, що вчинок Юрія Васильовича та Тіберія Антоника на той час був мужнім і принциповим.

Читачам, мабуть, цікаводізнатися, що в подальшому Юрію Ільницькому довелося боротися з будівництвом АЕС у с. Нижній Бистрий, що на Хустщині, але це вже інша історія.

Юрій ТУРЯНИЦЯ,
Михайло ПАПІШ

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
 
February 2017
 

...