БЕРЕГОВО В КІНОСТРІЧКАХ: БЕЗ ТАБОРУ В НЕБІ, зате з містом N на Ельбі

За свою історію Закарпаття не раз потрапляло в поле зору кінематографістів, зокрема радянських – що й не дивно, адже міста та села краю своїм нерадянським походженням гарно слугували для зйомок у закордонному антуражі.

Переглянути такі фільми буває дуже цікаво, незалежно від сюжету, адже в старих стрічках є нагода побачити населені пункти тієї епохи, в яку знімалося те чи інше кіно, а то й упізнати когось із земляків. Як берегівчанина, мене, природно, цікавить рідне місто в історії кіно. Примітно, що і в самому Берегові, і за його межами (нині все більше в інтернет-просторах) багато людей упевнені, що саме тут знімався дуже популярний свого часу «Табір іде в небо». Виріб «Мосфільму» молдовського режисера Еміля Лунтяну за мотивами циганських оповідань раннього Максима Горького вийшов на екрани в 1975-му, через рік став лідером радянського кінопрокату (майже 65 мільйонів відвідань) і отримав чимало премій на конкурсах. За сюжетом, історія драматичного кохання розгорнулася на початку ХХ століття на Закарпатті, на Тисі. Але, попри цей факт, більшість зйомок велися на вулицях литовських Каунаса та Вільнюса, містян при цьому грали переважно литовські актори, а циган – із молдавського театру. В кадри потрапили руїни замку Канків у Виноградові, а також узбережжя Тиси, а от вулиць Берегова, всупереч стійкій упевненості, в фільмі не побачити. Хоча очевидці й стверджують, що гостросюжетну сцену з карою шибеницею цигана-конокрада (котрому вдалося лихо втекти) знімали саме там. Можна припустити, що ті кадри не увійшли до стрічки, бо при детальному розгляді видно: основна частина сцени знята не на Закарпатті, і лише на мить фігурує римо-католицький Вознесенський храм, що у Виноградові.

Натомість стрічкою, в якій Берегово та навколишні села постають у всій красі, стало маловідоме творіння під назвою «Смерті немає, хлопці!» кіностудії «Туркменфільм». Навряд чи його бачили й більшість читачів, бо популярним не було навіть у радянські часи. Але там у чорно-білих кадрах можна побачити три видатні храми міста – католицький костел, старовинні реформатську та греко-католицьку церкви. Частина зйомок велася з балкона костелу, в кадр потрапила також тодішня автошкола, яка ще була цілою (згодом дійшла до стану напівруїни, і лише нещодавно відремонтована католицькою громадою). Сцени знімалися також на фоні ресторану «Золота Пава» та нинішнього медичного коледжу, потрапила в кадр і р. Верке, батальні сцени знімалися й біля мосту через Боржаву в селі Бене. Автор і сам би не знав про це кіно, якби не допис місцевого краєзнавця Валерія Разгулова, присвячений уродженцю Берегова Степану Ускої, талановитому співаку та артисту аматорського угорського самодіяльного театру районного Будинку культури. «У 1970 році кіностудія «Туркменфільм» знімала в нашому місті кінострічку «Смерти нет, ребята». На різні ролі були запрошені й актори угорського самодіяльного народного театру Отто Шобер, Степан Ускої та Тибор Ортутай.

Останній, до речі, талановито зіграв роль німецького генерала фон Шлюнке», – написав пан Разгулов, похвалившись, що і йому самому дісталася роль статиста в масовці – зіграв роль убитого німецького солдата на мості через Боржаву. Режисером був Булат Мансуров, автор сценарію – Сей­ітніяз Атаєв, оператор – Віталій Калашніков, композитор – Нікіта Богословський, у головних ролях – знялися Артик Джаллиєв, Аріна Алєйнікова, Євгеній Жаріков, Шамухамед Акмухамедов, Анатолій Шитов, Акмурад Бяшимов, Акмурад Бердикличев, Ігор Варпа, Ходжан Овезгеленов. Згадки про епізодичну роль у кіноенциклопедіях удостоївся Тибор Ортутай. За сюжетом фільму, дія відбувається 4 травня 1945 року, вже впав Берлін, і через кілька днів завершиться найбільша війна в Європі. На околиці німецького міста N (саме його й «грає» наше Берегово) радянський військовий підрозділ пішої розвідки чисельністю в 66 чоловік, посилений артилеристами, натикається на великий, в десятки разів переважаючий, загін німецьких вояків, які прориваються до Ельби, аби перейти в американську зону окупації. Німці, спочатку не зрозумівши, що в супротивника значно менше живої сили та озброєння, викидають білий прапор і через католицьких священиків пропонують провести переговори про безперешкодне проходження. Однак невдовзі за допомогою радіоперехоплення з’ясовують, що насправді перед ними малочисельний радянський загін, і йдуть в атаку, розраховуючи легко його розгромити. Радянські бійці відправляють санітарку за допомогою, а самі приймають смертельний бій, у ході якого живими залишається всього кілька людей із цілого загону. Їх підбадьорює приказка загиблого побратима, українця Миколи Швеця, – «Смерті немає, хлопці!».

Окрім радянського кінематографа, Берегово потрапляло в стрічки довоєнних чехословацьких кіношників, відносно сучасних угорських, а також численних авторів документального кіно – як вітчизняних, так і закордонних.

Олег СУПРУНЕНКО

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*