Понеділок
22 січня 2018 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

«БІЛЕ РАБСТВО» – НЕ МІФ,

А НАША сумна РЕАЛЬНІСТЬ!

Цей вид злочину за кримінальними прибутками займає третє місце після нелегальної торгівлі зброєю та наркотиками! Щорічний дохід від торгівлі людьми у світі становить близько 10 – 12 мільярдів доларів. Для злочинців – це величезні гроші, для людей – страждання, зруйновані сім’ї, втрачене здоров’я і навіть життя. Коли вивчала тему, в мене склалося враження, що Україна тоне в цьому «чорному бізнесі».

Україна – постачальниця жінок для сексуальної експлуатації

...Нема нічого гіршого, ніж звичка. А звичка формує характер. Треба виходити з так званої зони комфорту. Закривати очі, ставати в позу страуса, жити нашим українським менталітетом – моя хата скраю – вже досить. Бо завтра біда може постукати саме у твої двері. Тому уважно прочитайте цю статтю до кінця.

За оцінками експертів, щорічно 1 – 2 мільйона осіб стають «живим товаром». Україна – не виняток! Чому? Відповідь проста: складна економічна ситуація, високий рівень безробіття, недосконалість законодавства та правова необізнаність громадян є основними умовами, що сприяють цьому явищу. Прагнучи кращої долі, вони їдуть за кордон шукати роботу. Спритні ділки щороку використовують сотні таких шукачів.

Наша держава – це країна, з якої, як правило, здійснюється експорт жінок на світові ринки інтимного бізнесу – в Туреччину, Італію, Польщу, Іспанію, Німеччину, країни колишньої Югославії, Угорщину, Чехію, Грецію, Російську Федерацію, Об’єднані Арабські Емірати, Ізраїль, Сполучені Штати Америки тощо. Саме громадянки України зараз становлять значну частину живого «товару» на відкритих і таємних ринках Європи та Азії. Низка експертів вважає, що торгівля людьми є однією з галузей кримінального бізнесу, що розвивається найстрімкішими темпами в світі. В цій індустрії домінують добре організовані кримінальні синдикати; одержані прибутки йдуть на фінансування інших різновидів злочинної діяльності, в тому числі торгівлі наркотиками та зброєю.

То що ви знаєте про торгівлю людьми? Якщо ваша уява намалює ринок із людьми в кайданах, виснажених і замордованих спрагою десь у пустелі Саудівської Аравії, можливо, матимете рацію. В історичному ракурсі. Але нині це явище ширше й масивніше. Бо сюди входять експлуатація, вербування, перевезення, передача, приховування або утримання людей шляхом погрози, силою, викрадення, шахрайство, зловживання владою, підкуп у вигляді платежів або вигод для отримання згоди особи, що контролює іншу особу, розповідає «НЗ» Інна Сабадош, голова ЗГЖО «Веста». Торгівля людьми – це й використання жінок, чоловіків і дітей у порнобізнесі, усиновлення дітей закордонними сім’ями для подальшого продажу на органи, примусове донорство, нелегальне використання людини у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, примус до заняття проституцією, рабство й ситуації, подібні до нього, примусова праця, втягнення в боргову кабалу, використання шантажу, погроз, насильства.

Вперше ця проблема була порушена правозахисниками на початку ХХ століття. У той час особлива увага приділялася жінкам із Великобританії, яких змушували до проституції в країнах континентальної Європи. Так з’явився термін «біле рабство», який пізніше поширився на загальне поняття торгівлі людьми. З того часу цей феномен піддається постійному аналізу та є предметом багатьох суперечок і дискусій. Однак якщо подивитися на більшість документів, публікацій, виступів із проблеми, то стане очевидно, що часто поняття «торгівля людьми» обмежується «торгівлею жінками». При цьому в більшості випадків ідеться про торгівлю жінками з метою використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо.

– Чоловіки, як правило, не хочуть просити допомоги, тому до громадських організацій найчастіше звертаються їхні матері й дружини», – каже Інна Сабадош. – Щороку українці потрапляють у трудову експлуатацію. Були навіть випадки трансплантації органів.

В Україні (і на Закарпатті зокрема) діє державна програма протидії торгівлі людьми. Якщо на Галичині й Прикарпатті заробітчани в основному – жінки, то в нас – чоловіки. І, власне, вони переважають серед тих, хто виїжджає за кордон. На жаль, більша частина українців працює там нелегально, тому й стає жертвами торгівлі людьми.

У світі створена Міжнародна організація з міграції, представництво якої є і в Україні. Інна Сабадош каже про страшні цифри – 1151 українець, за даними МОМ, постраждав від трудової та сексуальної експлуатації у 21 країні, в тому числі й на батьківщині. Це ті постраждалі, які офіційно заявили про себе самі чи їхні родичі.

Насправді цифру треба перемножити як мінімум на десять...

– Російська Федерація залишається основною країною призначення для торгівлі людьми з України: 67% випадків у 2016-му. На другому місці – країни ЄС (17%), – продовжує пані Інна.

Торік 26 осіб постраждали від торгівлі людьми у Криму та 17 – на тимчасово непідконтрольних уряду України територіях Донецької та Луганської областей. У 2016-му серед постраждалих, які отримали допомогу, переважали чоловіки (60%). Про все це ми вже писали не так давно в матеріалі з прес-конференції, присвяченій цій темі. Тож тепер – реальні історії реальних людей, прізвища яких не будемо вказувати з етичних міркувань.

Історія перша

Додому з Італії повернулася Олена. Людей здивувала ця звістка, бо в селі вже забули, як вона виглядала. Дехто впізнавав її лише по голосу.

– Оленко, йсе ти? – гукнула до неї старенька бабця. Жінка оглянулася.

– Пак якими’сь путями вернулася домів? Де’сь так довго пропадала? А ци правда, шо’сь там була в борделі?

В Олени від запитання односельчанки очі вилізли на чоло. Серце стиснулося, душа застигла, в голові миттєво виник­ло запитання: «Звідки стара знає?!» Почала думати, кому розповідала такі страшні речі про себе. Пригадала. Попові! Але як це? Невже він порушив таємницю сповіді?!

– А ко вам таке дурне порозказував про мене? – питає бабцю.

– Но як ко? Пак наша попадя всьому селові дала за тя знати, – відповідає співчутливо баба Христина.

– Дам я юй, – пригрозила Олена. Відчувала, що від гніву й сорому втратить свідомість. – Не вірте матушці. Вона мене з кимось попутала.

– Та нє, не попутала. Їв батюшка розказав усьо про тебе...

10 років тому 27-річна Олена розлучилася з чоловіком і вирішила поїхати за кордон. Знайома знайшла їй там роботу – доглядати за перестарілою жінкою. Сказала, що працювати важко. Італійки – вередливі. Мучають наших жінок.

Про яку власне муку йдеться, Олена дізналася пізніше, коли замість квартири італійки опинилася в публічному будинку. Перед тим від неї забрали паспорт і всі документи. Жінку обманули. Як і інших симпатичних молодих українок, таких, як вона, – наївних. Там були дівчата не тільки з України, а й із Росії, Білорусі, Польщі, Словаччини. Якщо вони не хотіли працювати з клієнтом, їх морили голодом, погрожували, що підсядять на героїн чи поб’ють. Були випадки, коли дівчата вистрибували з вікна 4 – 7 поверхів. Їх Олена більше не бачила.

Подробиці «того» життя жінка не захотіла розповідати, на очі накотилися сльози. «Мені пощастило, що я там зустріла однокласника. Він прийшов порозважатися й був дуже здивований, коли в каталозі серед оголених дам побачив і мої фото. От він і допоміг мені – викупив із сексуального рабства. Так я повернулася додому», – каже Олена.

Історія друга

Ірина кілька років працювала  в Празі на польській візі. Та хтось зі своїх здав її поліції. Отримала депорацію на 5 років. Тоді жінка зробила собі новий паспорт на інше прізвище. Змінила зачіску, трохи схудла. Але невдача знову спіткала її – на ресторан, де працювала, несподівано налетіли правоохоронці.

Загалом поліція в Празі – на кожному кроці. Наших там вид­но здалку, як дурного гриба в хащі. Ірина вже знала це, тому стилем одежі, манерами трохи стала схожою на чешку. Зробила собі на ноги й шию тату, пробила додаткові дірки у вухах для сережок, вулицею ходила спокійно і впевнено, не поспішаючи.

З новим паспортом і польською візою Іра пропрацювала всього два місяці. Вдома ж не могла знайти роботу. Бо ті, хто спробував тяжкого, але гарно оплачуваного, заробітчанського хліба, важко погоджуються на українські зарплати. Типовий випадок...

Якось у автобусі побачила свіже оголошення, мовляв, пропонують  хорошу роботу в Польщі на м’ясокомбінаті. Потрібні жінки. Оплата – від 40 тисяч. Але 40 тисяч чого? Злотих? Доларів?

Таких дурних, як Ірина, виявилося більше, ніж треба. «Робота справді була на м’ясокомбінаті, – каже моя співрозмовниця. – Але яка? Дуже важка, не жіноча. І не кожен чоловік погодився би виконувати її».

– А що ви робили там? – цікавлюся.

– Різали на шматки туші свиней та корів. А воно все таке холодне-холодне. Потрошили курей, індичок. Працювали в дуже студеному приміщенні. Мені з рук шкіра злізла. Натомість поляки по-чорному лаяли нас, коли ми не встигали. А працювали по 11–16 годин на добу. Спершу нам платили по 60 злотих за годину. Затим затримували зарплату. А наостанок так і не розрахувалися – дали гроші на квиток додому.

– А пожалітися?

–  Кому? Ми неофіційно працювали там...

Історія третя

Двоє випускників шкіл із одного закарпатського села поїхали на сезонні роботи в Росію. Звісно, що не самі, а зі старшими колегами. Ніби ладилися на вже давно протоптані стежини, але в останній момент щось пішло не так.

– Від нас забрали документи й вивезли в абсолютно глухе село, – каже Василь. – Кинули в якийсь темний барак, де за стіною хрюкали свині. На роботу возили із зав’язаними очима, щоб не могли зорієнуватися в місцевості. Гарували на якомусь закритому об’єкті з ранку до ночі. Часто доводилося працювати і вночі. Грошей на руки не давали. Спершу ми поїли домашні сало й тушонки, а коли вже й мівіна закінчилася, почали вимагати зарплату. Нам погрожували: «Хохли, будете качати права – додому не вернетеся ніколи!»

Заробітчани все ж таки повернулися в рідне Закарпаття. Виснажені. Вироблені. Худі. Один із туберкульозом, другий – із поламаною ногою...

Історія четверта

– Стою на зупинці біля «України» й чекаю автобус, – каже Інна Сабадош. – Раптом метрів за 10 різко загальмував чорний джип. Вікриваються дверцята, і з машини, наче псят, на траву викидають двох хлопчиків. Одному на вигляд 5 років, другому – 7. Я не встигла оговтатися – так усе швидко відбулося. Не змогла навіть запам’ятати номер – авто помчало по Минайській. Хлопчики замурзані, побиті, худющі, з маленькими картонними коробками в руках. Словом, жебраки, котрі під час зупинки на світлофорі підходять до кожної машини й просять грошей. «Це ще один вид торгівлі людьми. На жаль, дуже поширений в Україні й зокрема  на Закарпатті. Буває, що малюків викрадають, аби з них робити вуличних жебраків.

– Бідні наші закарпатці в пошуках роботи потрапляють у жахливі ситуації, – каже співрозмовниця. – До прикладу, на Волині злочинне угруповання експлуатувало вісьмох краян  на сортуванні побутових відходів. Подібний злочин був розкритий і в одному зі східних регіонів України – там під загрозою фізичної розправи людей примушували до сільськогосподарських робіт.

Натомість 70 відсотків українських чоловіків потерпають від робочого рабства за кордоном. Переважно їх відправляють на будівництво, задіюють у сільському господарстві та на виробництві. Статистика говорить, що постраждалі від трудового рабства часто  наступають на одні й ті ж граблі.

Які ознаки трудового рабства? Це коли вас силою примушували працювати, відібрали паспорт, особисті документи, гаджети, не відпускали додому чи обмежували в пересуванні, погрожували чи залякували, не виплатили обіцяних грошей.

Впадати в паніку не варто

Якщо ви зібралися заробити за кордоном, краще приділити увагу тому, які права за вами закріплені, які ситуації вже виникали, й оцінити, що пропонують вам посередники. Інна Сабадош запевняє, що головними передумовами закордонного  рабства є низька інформованість населення, незнання законодавства, довірливість і схильність недооцінювати можливі ризики. Вербувальники підкуповують людей принадними умовами працевлаштування за кордоном: легальний статус, висока заробітна плата, допомога з візою, проїзд, проживання та іноді харчування – за рахунок роботодавця. Насправді після підписання договору людей перевозять на місце призначення, і вже там вони дізнаються про справжні умови. Непоодинокі випадки, коли під час переїзду на місце роботи в людей ще в автобусі збирають паспорти й мобільні телефони, щоб обмежити  свободу пересування й контакти з близькими.

Тому навіть якщо компанія працює легально, все одно варто бути насторожі. Юристи радять велику увагу приділяти трудовому договору – аж до пропущених рядків у документі, які можна дозаповнити після підписання. Важливо, щоб договір був складений зрозумілою мовою.

Утім, і на території України все частішими стали випадки експлуатації людей як безкоштовної робочої сили, тож і в нас потрібно скрупульозно підходити до питання легальності та нелегальності працевлаштування.

Перш ніж підписати трудовий договір, бажано, щоб його подивився якийсь грамотний адвокат, аби там не містилися підводні камені. Відтак документ підписується між працівником і роботодавцем, а не між працівником і посередником, причому на руках у обох сторін повинно залишитися по одному примірнику з усіма підписами.

А якщо ви чи хтось із ваших рідних і близьких за кордоном або в Україні стали жертвою торгівлі людьми, прохання телефонувати на номер 527. Бо кожен постраждалий має право на допомогу: правову, психологічну, соціальну, матеріальну, відновлення документів, сприяння у працевлаштуванні, медичне обстеження та лікування. До речі, допомога безкоштовна та конфіденційна.

Маріанна ШУТКО

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
 
February 2017
 

...