ДУХ ТВОРЧОСТІ Й СТАРОВИНИ витає у майстерні художника Василя Шиндри

У січні минулого року на міжгірську Верховину прилетіла світла й радісна новина: уродженцю Синевира, талановитому майстру пензля Василю Шиндрі Указом Президента держави присвоєно звання заслуженого художника України. А 6 вересня митцю виповнилося 60 літ.

Як Василько поламав мольберт Бокшая

Цього ж місяця в 1966-му, коли першокласники випурхнули на перерву й розбіглися по шкільному подвір’ю, Василько Шиндра помітив двох уже старших чоловіків, які неподалік посхилялися над якимись косими, чимось схожими на парту, дощечками й щось там чаклували над ними… Хлопчина-горянин тоді ще не знав, що це – мольберти. І коли виросте – цей предмет стане його найпершим, єдиним і найдорожчим робочим місцем. Його долею, радістю і печаллю…

Ноги самі повели Василька туди. Підійшов до одного з чоловіків – і завмер: це була не просто прямокутна дощечка. Це народжувалася картина! Прямо тут, у глибокім межигір’ї, серед білого дня, на видноті…
Свою улюблену пору – осінь – неквапно переносив на полотно вже тоді славетний на всю країну пейзажист Йосип Бокшай із Ужгорода. І робив це художник із люлькою настільки неперевершено й талановито, що критики згодом цей золотий час назвуть Бокшаївською осінню.

Однолітки й собі поставали і дивилися, як митець працює, а Василько підійшов зовсім близько. Здавалося, ось-ось і сам вилізе на той етюдник, таким усе було для нього цікавим. Раптом хтось із однокласників ненароком штовхнув його в спину – й він… упав прямо на мольберт Бокшая! Все затріщало-перевернулося – і хрясь на землю…

Тої миті залунав рятівний дзвінок. Усі – в клас. Однак про пригоду одразу дізналася перша вчителька Шиндри Олена Болехан. Василько від хвилювання ледве дихав. Серце бухкало в грудях. «Попроси вибачення в художника, щоби він не сердився», – спокійно мовила наставниця. Тої миті двері відчинилися, і в супроводі директора в клас зайшов сам Бокшай.

– Пробачте… Я не хотів… – ледве прохрипів, вставши, хлопчик.

– Я чув, що й ти пробуєш малювати, – лагідним і примирливим голосом озвався чоловік, підійшовши до малого. Навіть по голівці погладив. Тому аж від серця відлягло. – Ану покажи-но свій альбом.

Розчервонілий Василько тремтячими руками вийняв із парти альбомчик для малювання. Бокшай досить уважно переглядав його. Усі затихли. «Се – першокласні малюнки, – нарешті виніс вердикт високий гість. – Особливо цей автобус. Він у тебе – як живий…». Автобус був ніби живий, а Василько – напівживий.

Шиндрову картину купив президент США Обама

Хто міг тоді подумати, що пройдуть роки, і цей хлопчина напише картину, яку в 2009 році на виставці аж у далекому Сінгапурі купить президент Сполучених Штатів Америки Барак Обама! Василь сам про це довідається зі сторінок преси.

А сталося от що. В Сінгапурі проводилася міжнародна виставка-продаж картин. Потрапити на неї верховинцю без високих покровителів, та ще й не члену Національної спілки художників України (Василь Шиндра і нині не входить до неї, – це не просто успіх і неабияке визнання, а справжнє диво. Чи випадковість? Визнані аси закарпатської школи живопису, роботи яких запропонували на цей заокеанський форум, чомусь вирішили подати не свої твори, які могли мати успіх, а міжгірського районного об’єднання художників «Карпатські кольори», натхненником, організатором і керівником якого був той же Шиндра. Все це сталося завдяки протекції вже тоді визнаного метра Срібної Землі Василя Свалявчика – нині народного художника України.

Якщо відверто, мало хто сподівався на успіх, та ще й такий приголомшливий. Молоді, зелені, не визнані… Коли ж роботу Шиндри придбав американський президент (справжню ціну, що, як писала преса, обчислювалася шестизначною цифрою, ніхто не знає, окрім організаторів заходу), то на творіння «Карпатських кольорів» із мало кому знаних українських Карпат по-особливому почали дивитися поціновувачі картин. Австрійці придбали полотна Шиндрових колег – Василя Смерековського «Ой, смереко, чом ростеш ти так далеко» та Івана Вегеша «Верховинська мадонна», яку для своєї коханої – примадонни російської естради Алли Пугачової – купив співак Філіп Кіркоров. Успіх мали й картини Володимира Глеби «Морж» та Михайла Бундзяка «Бомж». Але В. Шиндрі все ж пощастило найбільше. Доречно буде згадати й те, що в його майстерні в Синевирі побував навіть президент сусідньої Словаччини Шустер і вибрав собі картину «Озірце». Василь подарував її поважному гостю…

Загалом – колоритні Шиндрові полотна – у приватних колекціях Угорщини, Словаччини, Німеччини, Англії, Чехії, Росії…

В активі художника – близько тисячі робіт

Нині Василь Шиндра – голова верховинського мистецького осередку «Карпатські кольори». Каже, в його активі – близько тисячі робіт. Вдячний долі й людям за уроки: Золтана Баконі в таборі «Юний художник», Василя Свиди, Шандора Петкі, Агнеси Бачинської в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, яке закінчив, нинішнім майстрам пензля Степану Шолтесу, Антону Ковачу, Золтану Петкі та іншим, з якими працює на пленерах…

«Кожний художник володіє сміливістю, без якої талант немислимий», – зазначав великий німецький поет і мислитель Ґете. Ніби крізь товщу літ і простір побачив у майбутньому Шиндру з Синевира. Бо коли в Києві вибухнула Революція гідності – Василь помчав туди, де вирішувалася доля країни. З ним поруч знаходився і його син Євген, який мешкає у столиці й очолює молодіжний осере­док «Закарпатці в Києві».

Опісля Шиндра знову подався до столиці – цього разу з мольбертом. Майданний пленер організував, так би мовити. Щодня на місцях, де проливалася кров і гинули українські патріоти, художник із гордих Карпат малював, аби по-своєму увіковічити незламний дух співвітчизників. «Думав, на тиждень поїду працювати, – згадує Василь. – А був значно більше. Цікавих сюжетів на тих місцях – хоч відбавляй. Зокрема на вулицях Інститутській, Грушевського, де полягла Небесна сотня. Незнайомі люди підходили до мене, щиро вітали з таким творчим задумом, бажали успіхів. Чимало й столичних титулованих колег-художників морально підтримували».

У Міжгірському професійному ліцеї з ініціативи його багаторічного директора-патріота Василя Маринця створили експозицію пам’яті Небесної сотні. Василь Шиндра особисто передав сюди свою картину, створену безпосередньо на місці гарячих і доленосних подій.

Від Шиндрових робіт віє незбагненною верховинською таїною тої високої благословенної землі, в якій пощастило творчій людині народитися й милуватися нею всеньке життя, оспівуючи пензлем її первозданну красу… Це щедротність не тільки тої святої отецької землі, а й багатющого, як та природа, внутрішнього світу митця. У пресі його називають продовжувачем кращих традицій Ерделі, Кашшая, Шолтеса, Коцки, Бокшая, Глюка…

У його майстерні, що знаходиться у батьківській хаті біля центральної дороги Синевира, – справжній дух творчості. А ще – старовини. «Давній посуд, переважно дерев’яний, часто використовую для малюнків на картинах. Але не це головне. Одяг із домотканого полотна, сорочки-вишиванки, рушники, скатертини, які пестять зір ніжним орнаментом, або знаряддя праці, церковні образи, книжки давно минулих літ – усе це експонати для краєзнавчого музею, який планую відкрити в рідному селі. Це моя мрія з мрій», – зізнається господар.

Андрій ДУРУНДА, письменник
Синевир – Ужгород

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*