ФУТБОЛЬНИЙ ПРОФЕСОР УКРАЇНИ РОДОМ ЗІ СВАЛЯВИ

Пропонуємо вашій увазі штрихи до портрета відомого екс-свалявчанина Йосипа Фалеса (на фото) – футболіста, тренера, педагога, науковця, журналіста, відповідальної людини, яка досягла визнання у Львівському державному університеті фізичної культури, а за своє життя побувала аж на п’ятьох чемпіонатах світу цієї улюбленої для мільйонів гри.

Моє знайомство з цією унікальною особистістю відбулося в далекому 1979 році. До нас, студентів-журналістів 2 – 3-го курсів Львівського держ­університету, завітали сусіди з Інфізу (так здавна називали Львівський інститут фізкультури) – провідні футболісти тодішніх «Карпат» Степан Юричишин, Андрій Баль, Михайло Батич, Григорій Суслопаров й інші майстри шкіряного м’яча. Провели невеличке рейтингове опитування, мовляв, кого найбільше хочемо побачити та послухати, тож ця «четвірка» перемогла. Того сезону названий квартет, завдяки блискучому футболу, вивів свою рідну команду у вищу лігу СРСР. Неможливо описати емоції, азарт, які вирували в місті Лева – всюди тільки й чути було про «прописку» у вищій лізі, дриблінги, фінти, майстерні голи кращого нападника в першому союзному ешелоні Юрчишина, який у 42-х матчах забив …42 м’ячі. Це – рекорд першої ліги, який так і не був ніким побитий. До слова, Юрчишина на злеті слави порівнювали з Блохіним. Але…

Отже, зустріч проходила в одній із переповнених аудиторій Франкового вишу – у президії сиділи футболісти, які, фактично, були нашими ровесниками, та кілька осіб дещо старшого віку. Виявилося, що це Йосип Фалес зі Сваляви, завідувач кафедри футболу, а також його колега, кандидат педагогічних наук Василь Соломонко з смт Буштино на Тячівщині. Знав би, що минуть роки, і я писатиму замальовку з нагоди 80-річчя Фалеса, то зафіксував би більше інформації про цю подію. Пам’ятаю, як кілька однокашників почергово штурхнули мене під бік, мовляв, Михайле, обидва твої знамениті земляки. Я був радий.

Розповідь на той час сорокаоднорічного Фалеса ми слухали захоплено. Як футбольний експерт, він нещодавно повернувся з Аргентини (там у 1978-му проходив XI чемпіонат світу). Пригадую, як цікаво розказував про Буенос-Айрес, стадіон «Монументаль», на якому господарі за присутності 72 тисяч глядачів із рахунком 3:1 перемогли нідерландців. Були й кумири: аргентинці Тарантіні, Кемпес та інші. Ми запитували, хто вони на «зеленому газоні» й у житті, чим харчуються, що роблять, коли «припече» під час матчу тощо. Свалявчанин ділився також досвідом, як навчають висококласних гравців, як шукають таланти. Тим паче, що у 1973 р. очолив кафедру теорії та методики футболу. До речі, південно-американське турне на мундіяль для нього було вже другим чемпіонатом світу – вперше побував на такого рівня змаганнях у 1974-му в ФРН. Ми з подивом дізналися, що Фалес – наш колега, він також закінчував журфак, але диплом отримав дещо раніше. У 1959-му вступив у Інститут фізкультури.

Вдруге зустрітися нам довелося абсолютно випадково завдяки Павлу Ониську (відомий футболіст, довгорічний гравець місцевих «Карпат», столичної «Оболоні», тернопільської «Ниви» й інших команд), котрий запросив мене на каву неподалік Інфізу. Раптом перейшов на другий бік вулиці, а за мить покликав і мене. «Знайомтеся, – каже, – футбольний професор Йосип Фалес зі Сваляви, рідного для вас обох курортного містечка». Я мало не оторопів – у кишені ні олівця, ні блокнота, не виявилося навіть фотоапарата. Спілкування наше було недовгим, адже спортивний функціонер кудись квапився.

Із нагоди 80-річчя вирішив йому зателефонувати, але трубку не взяв ніхто. Написав електронного листа в ректорат, на кафедру футболу вишу, аби дали хоч якусь інформацію. Виявилося, що Й. Фалес життєрадісний і здоровий, тільки недавно пішов із кафедри, якій віддав майже півстоліття.

Народився він 12 червня 1938 р. у Сваляві. Спортивні таланти проявив іще у школі, протягом трьох років виступав за тутешню команду «Авангард». Першим його наставником був шкільний учитель фізкультури Лайор Рейті, німець за національністю. Середнього на зріст хлопчака вчив грати головою, що в майбутньому дозволило перемагати в повітряних дуелях. З ким не спілкувався, всі казали: ювіляр – людина толерантна, доброзичлива та працьовита. Він ніколи не конфліктував, навіть на полі, як правило, першим простягав руку для примирення.

Згодом виступав за «Трудові резерви» Львова, де у профтехшколі вивчився на екскаваторника. Але за важелі складної машини ніколи не сідав, як не став і журналістом, бо вправно копав лобду. Далі були команди «Трудові резерви» у Ленінграді, Курську, «Сільмаш», «Карпати» (обидві у Львові), «Нафтовик» (Дрогобич). Але вже в цій порі став чемпіоном всесоюзної спартакіади профспілок, познайомився з відомим у майбутньому тренером Германом Зоніним і, на жаль, отримав перелом ноги, й через що змушений був дещо пригальмувати свій стрімкий злет. Згодом у нього з’явилося друге «спортивне» дихання, і Фалес продовжив здобувати одну сходинку за іншою. Разом із легендарним Ігорем Кульчицьким він вважається родоначальником львівських «Карпат». Саме наприкінці 1950-х та початку 1960-х до Львова та Києва почали прибувати обдаровані юнаки зі Срібної Землі, які стали відомими захисниками, напівзахисниками, нападниками та тренерами провідних команд (навіть у Москві). Працював Й. Фалес також тренером-консультантом команди Центральної групи радянських військ у Чехословаччині після її окупації вояками Варшавського договору (три роки). Тут мав нагоду познайомитися з президентом країни Людвиком Свободою, приятелювати з кращим футболістом Європи-62 Йозефом Масопустом, віце-чемпіоном 1962 р. Яном Поплугаром, знаменитим воротарем Іво Віктором тощо.

Повернувшись із-за кордону, пішов працювати на кафедру спортивних і рухових ігор Львівського інституту фізкультури. Згодом став кандидатом педагогічних наук, завідувачем реформованої у 1973-му в цьому ж виші кафедри футболу, її професором. Стільки, як він, мало хто знає про світовий, європейський, радянський, відтак український і львівський футбол. А коли сказати, що виховав таких тренерів, як Мирон Маркевич, Юрій Дубровний, Андрій Гусин, Василь Рац тощо, то стане очевидним і його вклад у розвиток цієї гри. Наш ювіляр до всього є автором понад 100 наукових праць і статей з футбольної теми. Його лекції завжди були цікаві та завершувалися практичним розглядом тієї чи іншої важливої гри.

Кілька слів про африканський вояж львівського свалявчанина, який розпочався в 1981-му й завершився в 1986 р. Фалес працював на кафедрі Алжирського національного інституту наук і технології спорту. Але алжирська збірна якраз готувалася до чемпіонату світу 1982 р., тож головним консультантом призначили львів’янина, старання якого марними не були. Команда в Іспанії стала автором чи не найбільшої сенсації, обігравши збірну Німеччини (2:1), а кожен її член якщо й не став національним героєм, та все ж отримав на батьківщині котедж і автомобіль «Хонда». А консультанта нагородили автомашиною «Пежо» і представили президентові африканської країни Шадлі Бенджидиду, якому накреслив концепцію розвитку футболу в Алжирі. Не можна не згадати, що Й. Фалес очолював львівський СКА, але через систематичні втручання та вказівки генералів ПрикВО залишив тренерську посаду. Що ж, такі були часи!

Вісімдесятирічний Фалес – один із небагатьох українців, хто побував на 5 футбольних чемпіонатах. Зокрема в 1974-му у ФРН, в Аргентині у 1978-му, Іспанії (1982 р.), де у фіналі з німцями перемогу святкували італійці, у Мексиці в 1986 р. (найсильнішими виявилися аргентинці) та в 1990 р. у Італії (німці, перемігши аргентинців, на той час утретє завоювали золотий Кубок світової першості). А що вже казати про стільки ж європейських першостей… Полюбляє розказувати, як бував разом у компаніях із тренерами В. Лобановським, М. Симоняном, як комунікував із відомими теле- та радіокоментаторами Миколою Озеровим, Коте Махарадзе, Володимиром Маслаченком, Ігорем Фесуненком, Вадимом Перетуріним, Валентином Щербачовим. Про всі закордонні поїздки та тріумфи національних перемог є спогади, сувеніри… Прикро, що під час переїзду на нову квартиру багато цінностей пропало…

Ось такий портрет недавнього футбольного ювіляра. З рідного міста до Львова «спортивний професор» виїхав понад півстоліття тому. Але треба сподіватися, ще живуть його родичі й знайомі, шанувальники футболу та просто люди, які тямлять Фалеса в молодості. Нині йому – вісімдесят. І він завжди каже, що аби бути сильним, умілим і дужим, треба зі спортом день-у-день товаришувати. Або хоча б раз у два-три дні пограти у футбол.

Михайло СИНЬООКИЙ

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*