Геннадій Москаль: «НЕЗАКОННО ОЗБРОЄНИХ ФОРМУВАНЬ

НА ЗАКАРПАТТІ БІЛЬШЕ НЕМАЄ»

Цього тижня минає рівно рік із того моменту, як один із найяскравіших та найепатажніших українських політиків, Геннадій Москаль, був призначений на посаду голови Закарпатської облдержадміністрації.

Очевидно, що підписуючи указ, жодного сумніву в успішності цього керівника Президент не мав, адже під час мукачівських подій ситуація в краї була не кращою, ніж на прифронтовій Луганщині. В ексклюзивному інтерв’ю «Слову і ділу» Геннадій Геннадійович розповів про рік роботи очільником ОДА, тож, оскільки з місцевими ЗМІ поспілкуватися політик не встиг, із певними скороченнями пропонуємо матеріал увазі читачів.

«Правий сектор» не боявся міліції, а міліція його страхом боялася»

Після подій 11 липня минулого року Рада створила слідчу комісію для їх розслідування. За версією СБУ, надзвичайній події у Мукачеві передувало загострення стосунків між обласним осередком ДУК ВПР «Правий сектор» і керівництвом УМВС України в Закарпатській області. Яка ваша версія того, що сталося?

— Якби було загострення стосунків, то вони б вільно не ходили зі зброєю, не роз’їжджали на крадених машинах. Вільно б не скоювали злочини. Незаконні збройні формування, якими б гаслами вони не прикривалися, є незаконними. В чому там була конфронтація? На моє переконання, «Правий сектор» не боявся міліції, а міліція його страхом боялася, от і все.

Яка ситуація з «ПС» зараз в області? Чи мають вони якийсь вплив?

— Та їх тут уже немає. У нас був «Правий сектор», який зараз у бігах: хто за кордоном, хто – прибився до «Правого сектору», який воює в Донецьку. В нас немає незаконно озброєних формувань. Є тільки силовики, передбачені законом, – поліція, СБУ, ЗСУ, 128-ма бригада, Нацгвардія. На сьогодні порівняно з іншими регіонами криміногенність тут дуже низька – зведення на півсторінки.

«У мене немає конфронтації ні з облрадою, ні з її керівництвом, ані з жодним із її депутатів»

Якщо порівнювати з досвідом Луганщини, де складніше було працювати?

— Звичайно, що тут. Там влада була сконцентрована в одних руках. Тобто я одночасно був і головою адміністрації, і за всіх депутатів, і за голову ради, і за заступників, і за постійні комісії. Я сам під час поїздок бачив, де потрібні кошти, і одразу приймав рішення, давав завдання директору департаменту відразу підготувати розпорядження. Натомість тут є рада. Вона складається з різних політичних партій, кожен хоче щось собі на округ, щось для свого села. Ми хочемо, щоб усій області було добре. Такі біди мають усі глави, крім Луганської та Донецької областей. Там усе ясно, як Божий день.

До речі, як складаються стосунки з депутатами облради, зокрема з фракцією Віктора Балоги?

—  Ми нікого з «Єдиного центру» чи інших політсил не переманювали, нам це не потрібно, у нас є стійка більшість. Хтось сказав, що в нас пропрезидентська більшість, але насправді в нас «антибалогівська більшість». Тобто люди вступали в більшість не тому, що хотіли бути в «БПП», а тому, що не хотіли бути з Балогою.

Це дійсно так. Тут була фігура Віктора Івановича, який проти себе всіх об’єднав. У мене нормальні рівні стосунки, ми нікого з «ЄЦ» не чіпаємо, не посягаємо на чийсь бізнес: ні ворогів, ні друзів – у нас це табу. Вони як працювали, так і працюють. Більшість депутатів із «ЄЦ» голосують разом із нами. Є в нас 7 депутатів від «Батьківщини», які не голосують ні за що, – якусь таку незрозумілу політику ведуть… Якихось скандалів немає, сесії проходять нормально. Нічого не можу сказати поганого, в мене немає конфронтації ані з обласною радою, ані з її керівництвом, ані з жодним із її депутатів. Я не проводжу політизацію. Чомусь на Закарпатті приходив глава адміністрації, і всі мусили ходити в кольорах тієї партії, яку він представляє. Я сам не є членом жодної партії, мені легше. Я вже в наказовому порядку говорю представникам охорони здоров’я, освіти: «Виходьте з цих партій! Що воно вам дає? Партійний хірург може зробити краще операцію, ніж безпартійний?»

«Я тримаюся на посаді тому, що ніколи не тримався за крісло»

Ви зазначали, що мала місце спроба рейдерського захоплення митниці та всієї Закарпатської області. Хто ж причетний до цієї ситуації?

— Уже не важливо, хто причетний. Після бою кулаками не розмахують. Якби я не прийняв одразу дуже різкі й кардинальні рішення, можливо, ми б тут уже не спілкувалися. Митниця – для нероб, які в своєму житті нічого не могли заробити, а вміють лише щось збирати. Це годувальниця, а той, хто має власний бізнес і принципи, не буде цигарки возити чи завозити незамитнені парфуми, дорогий алкоголь, брендовий одяг, спортивне харчування, мобільні телефони – все, що сьогодні в Україні має попит (все воно тут завозилося). До речі, всі ці схеми були не закарпатські – їх контролював Київ. І гроші збирав Київ. Їм все здавалося мало.

Закінчувався квітень, а з травня набував чинності новий закон «Про державну службу», де всі мали йти на конкурсній основі. То вони хотіли встигнути в квітні засунути сюди заступниками різних людей із дуже сумнівною біографією, потім у різні області позасовувати, затим мали змістити начальника митниці, когось поставити виконувачем обов’язків, а він би з тих областей шляхом переводу забрав, кого потрібно: вони ж не підпадають під закон «Про державну службу»… Їх би призначали 29, 30 квітня без стажування, без перевірок. Але я би їм тут цього робити не дав. Явно, що наступним до зняття був би я, тому що вони би не змогли тут працювати. Були лише такі спроби, після того більше нічого. Я сказав: «Шановні, хто знає краще, як тут працювати, хай іде й керує». Я тримаюся на посаді тому, що я ніколи не тримався за крісло.

То чи були кадрові зміни на митниці?

— Ні, не було.

А за хабарі на митниці когось звільняли?

— При мені двох. Я відразу всіх попередив: якщо хтось попадеться один, зразу розформується й звільняється вся зміна. Все. Дивіться одне за одним, має бути колективна відповідальність. Та й які там хабарі були! Один 300 доларів узяв, другий – також десь таку суму. Я завжди кажу, що це не хабар, а діагноз. Моя б воля, я би прописав у кодексі пожиттєво сидіти. Або в тюрмі, або в психклініці. Кого сьогодні можуть врятувати 300 доларів? Це абсолютний ідіотизм, клептоманія.

«Із лісом усі чекають, у кого здадуть нерви»

Як вирішуєте проблему з вирубкою лісу та його подальшим вивозом через кордон?

— Ця деревина стоїть. На прикордонних залізничних станціях «Чоп» і «Батьово» – десь близько двохсот вагонів. Двадцять вісім уже прокуратурою заарештовані як речові докази. СБУ направило до Мінекономіки застосування санкцій до цієї фірми. Це російська фірма в Чехії, яка виробляє целюлозну паперову продукцію. Законодавчо так: деревину та кругляк вивозити не можна. Є паливна деревина, але це, в моєму розумінні, дрова. А не для виробництва вікон, дверей, меблів…

Вони це вивозили, поки не почали нахабніти. Позабивали тут усі станції. Почали перевіряти – справжній кругляк. Просто за іншим кодом його ставлять. Що цікаво, Київ став на їхній захист горою. Дайте мені письмову вказівку їх пропустити – ніхто не дає. Зараз на день митниця може скласти один протокол. Вже десь 4–5 протоколів лежать у суді, призначені судові засідання. За тими документами, що є, продукція підлягає конфіскації в дохід державі. Але якщо суди будуть іти рік або півтора… Всі зайняли вичікувальну позицію: в кого здадуть нерви. Вони сьогодні дивляться: якщо Москаль пропустить один вагон – все, сюди збіжаться всі телеканали, от хто корупційний! Ні, цього не буде. Ніхто не дочекається.

Яка ситуація зі сміттє­звалищами на Закарпатті?

— Як у всій Україні. Все Закарпаття в смітті. Є офіційні звалища, є стихійні, є – взагалі нікому не відомі. Це притому, що в нас найменше землі: з одного боку кордони, з іншого – гори. Ми почали цим займатися ще до ситуації зі Львовом. У нас є два варіанти вирішення проблеми. Ми ведемо переговори з китайцями, вони готові побудувати завод, спалювати все й виробляти енергію, подавати її до єдиної енергетичної системи та отримувати за це гроші. Тобто вони будують, експлуатують 30 років, потім – передають органам державної влади чи місцевого самоврядування. Кажуть, що за 4–5 років на Закарпатті не залишиться сміття.

У фінів – інша технологія. Вони беруть сміття, кидають на конвеєрну стрічку й на сортувальний цех: папір до паперу, скло до скла, залізо до заліза, пластик до пластику. А те, що залишається, скидають у дуже великі ями. Їх накривають спеціальними матрацами, зверху шаром ґрунту й засівається трава. Завод заробляє на вторинній переробці.

«Ніхто без даху над головою не залишиться»

А як проходить процес відновлення будинків, об’єктів соціальної інфраструктури, пошкоджених градом?

— Ми підключили всі райони, малозабезпеченим допомогли, підготували всі документи, пройшли всі комісії. Загальні збитки становлять 103 млн гривень. Це і компенсація населенню, і відновлення об’єктів соціальної сфери: шкіл, дитсадків, лікарень, ФАПів, музичних шкіл. Зараз питання на розгляді в Кабміні, чекаємо постанови. Ми розрахуємося з підрядниками й із тими людьми, які поклали покрівлю власним коштом. Цих грошей повністю вистачить – ніхто без даху над головою не залишиться.

Які подальші плани? Що збираєтеся реалізовувати в області?

— З таких великих… Зараз ідуть підготовчі роботи, скоріш за все, «Буковель» робитиме набагато більший курорт на нашій території, в Рахівському районі. В інший бік вони не можуть іти, бо там національний парк, Івано-Франківська область. Ідеться десь про 5 тисяч нових робочих місць. Думаю, що з 2018 року, вже з січня, має початися курортний сезон.

Ми вперше маємо зворотний процес: якщо раніше наші туристи їхали в Словаччину, Угорщину, Румунію, то сьогодні вони їдуть до нас. Це не наша заслуга – це заслуга Нацбанку, який знецінив гривню. Нам дуже бракує пунктів пропуску. На Румунію – два: в Солотвині та в Дяковому. До того ж не маємо жодного пропуску на українсько-польському кордоні. Зараз дуже важко їх відкрити, це потрібно, щоб дві держави домовилися побудувати інфраструктуру, додати прикордонників, митників. У нас зараз у роботі близько чотирнадцяти пунктів, дай Бог, щоб хоч чотири відкрили.

Хочемо також запустити солерудник, який уже не працює десятки років. Це найкраща сіль у Європі. Маємо підтверджених геологічних запасів 150 млн тонн.

Шукаємо зараз інвесторів. Там – екологічна катастрофа, вода підмиває, може прорвати, й сіль піде в Тису на угорську територію й далі – в Дунай. Дуже важко йдуть інвестиції. Ходять, придивляються, розвертаються та їдуть у Камбоджу, Індію, В’єтнам. Там нормальні закони, суди незалежні.

Розмову вела
Яна ЯБЛОНСЬКА,

«Слово і діло»

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*