П’ятниця
24 листопада 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

ХРАНИТЕЛЬКА НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ,

або Хижанська волошка

Так називають друзі та колеги Ірину Турцанаш – директора будинку культури з прикордонного села Хижа на Виноградівщині. Це прізвисько дісталось їй через те, що опікується волоською культурою, яка в цих місцях ще збережена й міцно ввійшла в життя всіх односельчан, які протягом кількох століть із покоління в покоління ревно бережуть своє народне мистецтво та культуру, незважаючи на будь-які історичні перипетії.

Її предки були «політичними біженцями»

Від старожилів та родичів Ірина Іванівна дізналася, що її рід походить від волохів, які понад 600 років тому прибули сюди, бо були незгідні з політикою волоських правителів на Буковині, тож на знак протесту попросили притулок у володарів Королівського замку Нялоб. Ті погодилися дати родині захист та безпечне проживання. Її прапрадід був хорошим теслярем і дуже вправно володів художньою різьбою. Він виготовляв для вельмож люльки, або на місцевому діалекті піпи. Через це в селі на нього казали Піпаш. Із цим прізвиськом рідні залишилися навічно. Хоч у 1700 році при переписі володіння писар Королівського замку чомусь записав членів цієї сім’ї за прізвищем жінки Палінчак, а не чоловіка, як тоді було прийнято. Можливо, тому, що вона була старшою на панській гуральні, її називали Палінчачка, а може, писар спеціально так записав, щоб відомстити ґазді за те, що завжди мав свою думку й боровся за справедливість, був совісним чоловіком. За це його поважали не лише правителі замку, а й уся прислуга. З того часу прижилися два прізвища в цьому роді – Піпаш і Палінчак.

Ще одна цікава особливість була в цій родині – всі жінки уміли співати не лише релігійні пісні, а й світські. Ревно вболівали за свою культуру та традиції. Вони вміли вишивати та ткати, завжди виділялися доброзичливістю та порядністю. Їхній одяг був оздоблений найрізноманітнішою гамою кольорів та цікавими орнаментами, через які передавали з покоління в покоління закодовану інформацію про себе. І читати таке письмо у вишивці та ткацтві могли лише члени сім’ї. Ще недавно їхня бабка Марійка могла по орнаментах дізнатися все про майстриню, яка працювала над ним. Старенька дуже прискіпливо вчила цього мистецтва внучку Ірину. І тепер вона чи не єдина тут володіє ним.

Склалося так, що в Хижі місцеві волохи загубили свою материнську мову. Для спілкування прийняли місцевий український діалект, але в ньому зустрічається дуже багато слів їхньої прадідівської мови. Зате матеріальні культурні надбання пращурів зуміли донести до сьогоднішніх днів. Нині цими питаннями та проблемами місцевої етнографії опікується І. Турцанаш. До цього її спонукає посада директора Будинку культури та поклик серця. Найбільше задоволення їй приносить робота в самодіяльному народному колективі села «Хижанські візерунки», де вона є головним режисером і постановником. Співати й танцювати тут люблять і уміють.

Як волохи дубонят,
Усі в таниць пак хотят.
А як они заспівают –
Радость з того усі мают.

Так говориться в одній із коломийок, що побутує в навколишніх селах.

30 років – на ниві народної культури

Ірина Іванівна вже 30 років відтворює призабуту народну культуру свого регіону. Все зібране творчо опрацьовує та записує, а потім переносить на сцену, де з любителями народної творчості пропагує на фестивалях, конкурсах, концертах. У підсумку її колектив став відомим не лише в районі, а й області та навіть за кордоном.

За всі роки роботи в культурі в Ірини Турцанаш були й успіхи, й невдачі, і пошуки нового та призабутого старого. Та найголовніше, що вона по-справжньому віддана улюбленій роботі. Свою діяльність, звичайно, розпочала не на пустому місці. До неї в селі існувало не одне об’єднання поціновувачів народної творчості. У 1930-х під керівництвом старости села Івана Палінчака (Корчмаря) було організовано танцювальний волоський колектив, який на всю Чехословаччину прославили за самобутність та майстерне виконання народних побутових танців. А в 1937-му на одному з фестивалів фольк­лору народів тодішньої країни хижанці стали лауреатами.

Щоб відродити дещо з репертуару того часу, директорці довелося довго шукати очевидців. По їхній пам’яті відновили декілька танців. Пані Ірина дуже добре розуміє, що фольклор необхідно поєднувати з сучасністю, і тільки тоді він буде сприйматися нинішніми глядачами. Бо посіяні комуністичною ідеологією негативні тенденції в царині культури дали свої погані результати: люди перестали одягати національні костюми, молодь почала «соромитися» культури своїх предків. Хто не йшов у ногу з вимогами того часу – усували від займаної посади і вважали неблагонадійним. Через це майже всі працівники культури та вчителі мусили пристосовуватися до таких ідеологічних вимог.

Із перших днів роботи на посаді директора БК села Ірина Іванівна почала збирати старий національний одяг та зберігати його вдома, бо тримати на роботі було небезпечно. «Прийдуть такі дні, коли цим будеш гордитися», – давала настанову молодому керівникові клубу І. Палінчак, яка теж свого часу керувала художньою самодіяльністю села. Таку позицію добре розуміли й у місцевій школі. Вчителька музики Г. Іса­євич теж розпочала збирати народні «перлини». У підсумку створили шкільний музей, який є одним із кращих у районі.

Про сільський колектив почали писати

Як завжди, життя вимагало нового й особливого. А коштів на це в бюджеті сільради не було. У 1970-х у області започаткували виділення коштів із бюджету на закупку й пошиття нових національних костюмів кращим колективам художньої самодіяльності. Завдяки Р. Чер­нянчук, яка тоді працювала головою с. Хижі, їх пошили й тутешнім артистам. Вечорами збиралася молодь у клубі на вечорниці – тут було весело й цікаво всім. Вчителька німецької мови Марта Фрінт у 1950-х організувала колектив, який відтворював і пропагував народну творчість села. Завдяки її старанню повернулися до життя побутові танці «Волоський», «Ніли», «Раци». Про них почали писати в місцевих газетах та журналах. Тоді на обласному телебаченні проходив конкурс художньої самодіяльності «Із джерел народних». Хижанські артисти зачарували комісію не лише своєрідним автентичним співом, а й костюмами. Рекомендації професіоналів уважно слухала при обговоренні виступу Ірина Палінчак (Турцанаш) – наймолодша учасниця колективу. Уже тоді в дівчинки почали зароджуватися думки, що вона колись стане керівником цього ансамблю. Навчання в Хустському культосвітньому училищі лише додало їй наснаги в цьому бажанні, і її мрія здійснилася.

Трудову діяльність молода випускниця розпочала в рідному селі й зайняла посаду завіду­ючої клубом. Він знаходився у старому аварійному будинку. Завдяки ініціативі директора радгоспу-заводу імені Шевченка М. Моторному вдалося виділити кошти на зведення нового Будинку культури. У 1988-му нове приміщення здали в експлуатацію. Тепер тут стало набагато легше працювати: гарна сучасна сцена, великий концертний зал на 200 місць, 5 кімнат для гурткової роботи, велике світле фойє, а на другому поверсі – сільська бібліотека, у підвалі – приміщення для бару. Культурно-масова робота в цьому селі набула нового змісту. До Будинку культури потягнулися всі жителі громади: хто в кіно, хто до бібліотеки, а хто до найрізноманітніших гуртків художньої самодіяльності. Ірина Іванівна саме тепер починає звертати особливу увагу на збереження самобутньої матеріальної та духовної культури цього волоського острівця, де, незважаючи на різні політичні обставини, вдалося зберегти багато цікавого і своєрідного. З ранку до темної ночі вона в роботі: то сценарій новий пише, то репетицію проведе, то затримається на вечорницях у когось удома, де слухала й записувала народну творчість. За відданість справі має авторитет і повагу серед односельчан та жителів району.

У кінці минулого століття переважна більшість жителів села подалася на заробітки за кордон. Був час, коли й директорку Будинку культури манили спокусливі статки, та звабитися на це вона не наважилася – лишилася на своїй посаді. Тепер за плечима вже всі труднощі й негаразди, і вона не жаліє ні за чим. Має нові задуми та плани на майбутнє. Не обходиться, звичайно, без заздрощів, бо не всі сприймають її роботу належно. Навчена життєвим досвідом, вона не звертає на це увагу, а продовжує творити те, що називається культурою.

Хижанський музей – кращий у районі

Коли нас запросили оглянути колекцію народних ужиткових речей та костюмів, зібраних родиною Турцанаш, я не міг відірвати очей від цієї краси, створеної простим народом. Саме ця колекція лягла в основу матеріальної культури народного ансамблю «Хижанські візерунки», який нині чи не найкращий у Виноградівському районі. Справа в тому, що до колективу залучено найактивніших і авторитетних жителів цієї громади: тут і сільський голова І. Гайдук із дружиною та сином, підприємець І. Ціфра, народний музикант І. Богаш із дружинами та інші. Сільські артисти переконані: лише завдяки місцевому фольклору та майстерності керівника І. Турцанаш, а також художнього керівника М. Батин колектив має такий успіх та популярність. На яких би сценах не виступали – всюди подяка глядачів та перемога.

Директор Будинку культури знає особливості таланту кожного учасника колективу. Вимоглива до себе й до сільських артистів. Усі члени її сім’ї теж залучені до сцени. На поїздки ансамблю необхідні кошти, а їх іноді не вистачає. Допомагають у цих питаннях місцеві підприємці, бо при такій співпраці про хижанських волохів нині знає все Закарпаття.

Щоб ширше доносити до сучасного глядача інформацію про село та його народну творчість, Ірина Іванівна використовує інтернет. Усі виступи колективу переносить на свій сайт і таким чином пропагує.

Частими гостями в селі є науковці, музиканти , етнографи й ті, кого цікавить фольклор. Усім їм іде назустріч директорка і допомагає, радо ділиться досвідом. Місцева художниця О. Гал на основі хижанських орнаментів відтворює призабуті перлини народних майстрів і мріє випустити книжку про волоські візерунки . А науковці з повітового музею Сату-Маре вже видали – про народний костюм у прикордонній зоні «Від нитки до костюма», де хижанському народному одягу присвятили один розділ.
Кожен день для Ірини Іванівни – радість, яка виливається в коломийку та пісню, а потім відтворюється у веселкових барвах на сцені. Зі своїм художнім керівником, дочкою Мариною, першими аналізують успіхи в духовній царині, які черпають із волоських джерел, які зуміли зберегти.

Василь ІВАШКО,
с. Черна

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
June 2015
 

...