ІТАЛІЙСЬКЕ РІЗДВО

очима закарпатки

Ми їхали в італійське містечко Пезаро, що в регіоні Марке (провінція Пезаро і Урбіно)і за 230 км на північ від Риму, автівкою. Тут уже були влітку, тому знайомі з цим невеличким ошатним містечком із давньою історією. Та й до всього володіємо італійською, тому легше. Вирушати краще вранці о 6—7-й годині, бо тоді не натрапите на перезмінку на митному переході Чоп—Загонь. Відтак 1400 км з Ужгорода минуть швидко, із зупинками на заправках в Угорщині, Словенії, де треба купувати віньєту (дозвіл на проїзд автобаном). А потім ще Італією три години – і о 20-й вечора ви на місці. Правда, там вже починаються платні дороги (перша — при в’їзді у Пезаро), про які самі італійці кажуть sempre pagare (завжди платити). А вечірнє Пезаро нас зустріло оригінальною ілюмінацією, великими юрбами народу в центрі міста та вітанням один одного «Buon Natale» («гарного Різдва») чи «Buone feste»(«гарних свят»). Як-не-як, ми прибули на самий Святий вечір.

Panettone e pandoro

Власне самого поняття «святвечір» тут нема. Просто італійці збираються родиною і мають вечерю. За традицією, обов’язково слід відвідати в цей день й опівнічну месу. До всього, всією родиною. Ми обрали головний собор Пезаро, що поблизу площі Народної (Piazza del Popolo). Храм був заповнений вщерть. Католицька меса різниться від православної чи греко-католицької. Це нагадує своєрідний діалог-молитву священика з віруючими. Тривало це не одну годину. Церкви відкриті і в наступні дні свят. Трохи здивувало, що зустріли жебрака. Далі був італійський різдвяний контраст – у храмі меса, а поруч на головній площі сотні підлітків попивають глінтвейн і голосно говорять (ну, чим не Україна?!). Хоча свято як-не-як. Тут з кінця грудня і до 11 січня вирує святковий ярмарок (mercatino di Natale), де можна купити смажені каштани, різдвяне торроне (святкові солодощі — нуга і горіхи), сири, прикраси. І намети не смугасті чи сіро-буро-малинові, як у нас, а всі однакові, білого кольору, з оригінальним дизайном і розташуванням довкола унікального старовинного фонтану. Так само, як ілюмінація. Вночі, до прикладу, по довколишніх будівлях у центрі «ходять» сніжинки…

♦ Собор Пезаро в очікуванні різдвяної меси.

25 грудня — Різдво (Natale). Разом з Великоднем це найважливіше свято для католиків. У всіх італійських сім’ях за три тижні починають наряджати ялинки. Головну ялинку на площі встановили 29 листопада і прикрасили тільки ілюмінацією. Тому вдень вона виглядала біднувато. А от будинки прикрашають якнайкраще – розвішують гірлянди і вінки з ялинових

та соснових гілок, гілочками падуба — символа Різдва. У будинку намагаються встановити й вертеп (presepe). Фігурки персонажів докуповуються щороку. «Презепе» виставляють навіть у дворах, вітринах магазинів, церкві. У цей день також урочисто розпаковуються подарунки. На Різдво грошей на них не шкодують. А ще дарують один одному stella di natale — квітку, що символізує різдвяну зірку, яка вказала шлях волхвам до немовляти Христа. Так в Італії називають пуансетію, але обов’язково червоного кольору.

♦ Кожен намагається прикрасити будинок якнайкраще.

Різдво — це домашнє свято. Його проводять у колі сім’ї всі святкові дні (26 грудня –день св. Стефана). В італійців навіть є прислів’я: «Natale con tuoi, Pasqua соmе vuоі» ( «Різдво – із сім’єю, а Великдень – з ким хочеш»). Намагаються відвідати близьких і далеких родичів, яких давно не бачили. Різдвяний стіл італійців теж особливий — деякі страви готують тільки раз на рік і лише в цей день. У кожній сім’ї є свої рецепти, секрети яких господині не люблять відкривати (одна з найпопулярніших страв capeletti di brodo — маленькі пельмені у бульйоні, а ще кампоне (фарширована свиняча нога з картопляним пюре) і трюфелі). Трапеза триває не одну годину. Обов’язковим атрибутом різдвяного столу в Італії є панеттоне (із цукатами), пандоро (із пудрою). Це — високий солодкий кілограмовий калач (коштує 2—2,5 євро і упакований у гарні коробки). Традиції пекти панеттоне більше 500 років, вона зародилася в Мілані ще за часів правління герцога Людовіка дель Моро. Власне для Пезаро більш характерне панеттоне, а, до прикладу, у Мілані –пандоро.

Наша співвітчизниця Ніна, яка вже більше 10 років живе в Пезаро у власній квартирі (колись приїхала на заробітки) і в якої побували в гостях, святкує два Різдва — італійське й наше. Разом з іншими українками, з якими святкувала вона, ми готували канеллоне (це великі макарони, які наповнюються фаршем і политі соусом, далі «підходять» в духовці). Але українки мають своє канеллоне — наповнили млинці начинкою зі шпинатом та рікотто (схоже на домашні «творог»). Дуже смачно. Ще був салат із горіхами, radiccio (фіолетовий салат, що на вид нагадує щупальці кальмара). Дівчата розповіли, що коли приходить італійське Різдво, то мають трохи спокою, бо до сеньйор чи сеньйорів, за якими доглядають, з’їжджаються діти, тож вони там газдують. Хоча іноді додається й більше роботи. «Вже другий день діти їдять у бабусі. Брудного посуду назбиралося гори. Пішла мити», — скаржилася одна з них. Але життя українок-заробітчанок в Італії — тема окремої статті…

♦ Автор публікації у «царстві» вертепів.

Vuoi balare?

Чим зайнятися тут на період свят? Не переживайте, задовго до них всюди розвішують програму Natale di Pesaro (Різдво у Пезаро), де розписано, що, де і коли. Але саме 25 грудня не відбувається нічого. В цей день навіть не працюють магазини, хіба кав’ярні, в яких хочеться перебувати якнайдовше, оскільки там дуже затишно і привітні продавчині. Майже кожного

відвідувача знають на ймення, і як тільки він з’являється у дверях, вигукують «Сіао Roberto. Buon Natale». Багато свіжих тістечок. Кава коштує 1 євро, і у філіжанці її дуже мало (не закарпатська порція). Зате яка смачна! Ви можете ще погуляти містом, подивитися будинок, де народився відомий італійський композитор Джоакіно Россіні (casa di Rossini), чи театр з його іменем, будівлю музичної консерваторії ім. Дж. Россіні. Тут є пам»ятник композитору. Відчувається, що у Пезаро є своєрідний культ Россіні. Тут все дихає старовиною.

♦ На Різдво на вулицях порожньо.

Тутешній замок Rocca Costanza, який нині на реставрації, чимось дуже нагадує ужгородський. Далі можна пройтися до моря, до Palla di Pomodoro (пам’ятник круглому помідору), що на площі Ліберта. Море взимку не дуже спокійне, туристів майже нема, місцеві готелі порожні.

Зате ви можете відвести душу на італійській дискотеці. У Пезаро дискотек нема, навіть влітку. Доведеться їхати власним транспортом за 40—45 км у довколишні міста. І бачили б ви ту дискотеку!(ми були у Тris). Це ціла танцювальна корпорація. Величезна будівля з кількома залами, де в кожному із них танцюють під різні стилі музики (латина, парні танці (liscio), діско, тощо). Квиток коштує 9 євро (в ціну входить один із напоїв у барі) (на Новий рік -13 євро).

Це нагадало дискотеки в мої юнацькі роки, але була одна відмінність — на цю заходили дорослі дядьки й тітоньки. А всередині ніби палац спорту «Олімпійський» — яскраво освітлений танцювальний майданчик, довкола якого ніби східцями доверху розставлено столики із сидіннями. Ось де треба знімати «Танці із зірками» чи «Танцюють всі»! У парних танцях кружляли переважно люди старшого віку. Я вже було подумала, що тут забула. Але опісля була рада, бо мала змогу навчитися мистецтву парного танцю. Та й музика тут «жива» — гурти співають відомі італійські хіти Доменіко Модуньйо, Клаудіо Бальйоні, Тото Кутуньйо, Адріано Челентано. Якщо ви прийшли парою, то вважається правильним весь вечір бути разом. Якщо хтось хоче з вами потанцювати, то просить у вашого супутника дозволу. Коли приходите жіночою компанією, то італійські чоловіки залюбки запрошуватимуть вас словами «vuoi balare?» (хочеш потанцювати?). І не проблема, коли казатимете, що вперше і не впевнені, чи вийде. Якщо вправний танцюрист, то кружлятимете, як метелик. До слова, тут майже кожен ходить на танцювальні студії, щоб не осоромитися на lascio.

Presepe

Унікальне місце неподалік Пезаро, а з іншого боку – неподалік замку Градара. При вході на територію висить біла табличка із надписом Dante Alighieri (Да́нте Аліґ’є́рі – видатний італійський поет доби Відродження) і текст. Взимку тут казкова територія вертепів на будь-який смак. Вони чатують на тебе всюди: у підвалі, у стіні, у великій глиняній мушлі, у колоді. Головне, не пройти повз, коли прогулюєшся тут. А фігурки подекуди сягають кількох

міліметрів. І все це роблять діти. Є навіть кімната в будиночку, де біля вогню сидить Babbo Natale (італійський Дід Мороз), а довкола вертепи, де фігурки рухаються. Ми були о 8-й вечора, територія відкрита, людей нема. Але нема й боязні, що хтось може зіпсувати цю красу. Увечері тут особлива атмосфера, тому відчуття свята не зіпсував навіть великий дощ.

На жаль, що таке італійський Новий рік, ми на собі не відчули, бо поїхали. Але тут його не святкують так гучно, як Різдво. Проте нам розповіли, що на новорічному столі обов’язково повинні бути горіхи, чечевиця і виноград – символи здоров’я і благополуччя. Зберігся старовинний і небезпечний для перехожих звичай – викидати з вікон старі меблі і непотрібні речі. Чим більше викинеш речей, вважають італійці, тим більше багатства принесе новий рік.

А от у ніч із 5 на 6 січня Італія святкує Бефану (La Befana). Так називають добру відьмочку з довгим носом, яка носить подарунки дітям. Якщо були чемні — то солодощі, якщо ні – то вугілля. Вона приходить у дім, коли в хаті всі засинають. Із появленням Бефани пов’язана легенда. Якось холодним зимовим вечором у будинок до старої Бефани постукали волхви, які шукали шлях до немовляти Ісуса. Вони несли йому золото, ладан і смирну, щоб вшанувати новонародженого. Попросилися на ночівлю, а вранці запитали дорогу до Вифлеєма і покликали Бефану із собою. Вона відмовилася, але потім схаменулася і кинулася слідом за ними, та знайти не змогла. Відтак стукала в двері кожного будинку, намагаючись відшукати потрібне немовля, і залишала подарунок у надії, що знайшла. Шукає Бефана й досі і продовжує розносити подарунки…

А ще в січні в італійців є Benedizione (дата святкування не усталена), це коли на центральній площі Пезаро сходяться хазяї із домашніми тваринами. Зокрема, й кілька десятків коней із вершниками в зеленій формі. Це — члени національної асоціації «Giacche Verdi» (у перекладі «зелені піджаки»), які, зокрема, допомагають шукати в горах чи лісі людей, які заблукали. Їх всіх освячує священик…

…Додому ж поверталися вже знайомим комфортабельним автобусом Cittavecchia—Ковель. 80 євро – і о 7—8-й ранку вже у Розівці (неподалік Ужгорода). Italia, aspettami! (Італіє, чекай мене).

Оксана ШТЕФАНЬО.
Пезаро (Італія)—Ужгород.

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*