ЙОГО ОСНОВНЕ КРЕДО В ЖИТТІ – праця на користь нашого народу

В Ужгородському видавництві «Патент» побачила світ книжка Василя Марка «Заповітна зоря Івана Хланти», яка складається з п’яти розділів. Гарно проілюстрована, обов’язково знайде свого читача.

Василь Марко – доктор філологічних наук, професор, талановитий учений-літературознавець, пристрасний публіцист, громадсько-освітній діяч. Народився 6 січня 1936 року в селі Руське Поле, закінчив Ужгородський державний університет. З Іваном Хлантою познайомився в Дулові на Тячівщині, де працював у щколі директором і водночас учителем української мови та літератури. І. Хланта приїхав до них і у вестибюлі пильно приглядався до стендів і картин шкільної галереї, допитувався: де дістали картини, хто виготовляв рамки тощо. Уже через роки Василь Марко з’ясував, що це сутнісні прикмети Івана Хланти – до всього придивлятися і дослухатися: чи то народний обряд, дійство, чи пісня, казка, примовка, влучне слово. Він завжди був у пошуках коштовних перлин – творінь народного генія, що втілені в слово, мелодію, дійство, зберігаються і примножуються упродовж віків. Він обійшов багато сіл рідного краю і не тільки, записував різні жанри фольклору.

У нарисі В. Марка висвітлюється життя і творчість відомого фольклориста, бібліографа й краєзнавця Івана Хланти (на фото), котрий невпинно працює над збагаченням скарбниці української культури, видавши понад 100 фольклорних збірників, статей, бібліографічних покажчиків. Чільне місце у списку займають казки. Його називають серед трьох дипломованих казкознавців у сучасній Україні. А це «Казки Карпат про тварин», «Казки Юрія Баняса», «З гір і долин Закарпаття», «Казкар», «Як чоловік кішку вчив працювати», «Українська соціально-побутова казка» (у 2-х томах), героїко-фантастичні казки Карпат під назвою «Молодильна вода». Сьогодні в нашій державі йому немає рівного: в казковому набутку має понад шістсот записаних й опублікованих текстів. А ще у фольклориста багатий архів. Своєї черги на підготовку й видання чекають легенди й перекази, колядки і щедрівки, різні жанри дитячого фольклору (колисокові, забавлянки, потішки тощо).

У вступному слові Василь Марко справедливо зазначає: те, що робить Іван Хланта, – справжній подвиг. «Коли б не дзвонив йому додому – вранці чи ввечері, він завжди в дорозі. Дружина відповідає: «Сьогодні поїхав на Міжгірщину, буде пізно вночі», або «Поїхав на Львівщину. Скоріше як через 5–6 днів не буде». Коли ж він удома й встигає все записане обробити, важко навіть сказати. Але є в нього та Божа іскра, що не дає йому спокою. Він уже налагодив «виробничий конвеєр»: майже щороку в нього виходить нова книжка. Ось що сказав свого часу про Івана Васильовича відомий український письменник Василь Вовчок:

«… сьогодні, коли література, так багато зробивши для воскресіння національного духу народу, опинилася в рідній державі бездомною сиротою, те, що робить і творить Іван Хланта, без перебільшення можна назвати подвигом. Чи відомо комусь, скільки цьому тихому й наполегливому трудівникові доводилося вичікувати в урядницьких приймальнях, скільки разів штурмувати майже неприступні чиновницькі пороги, аби забезпечити коштами видання літературознавчої праці чи чергового збірника народнопо­етичної мудрості – казок, легенд і переказів, колядок, пісень… Адже не секрет, що нині, аби видати книгу, потрібні такі гроші, які митцеві навіть не сняться. Гірко усвідомлювати, що держава покинула літераторів напризволяще. Проте не забув нас Бог. То з його поміччю такі унікальні люди, як Іван Хланта, не дають замулитися нашим духовним джерелам.

В одному з інтерв’ю на запитання «Яке Ваше основне кредо у житті?» Іван Хланта відповів: «Праця на користь нашого народу. На перший план у мене ніколи не ставали мрії на якусь винагороду. Від улюбленої праці людина насамперед повинна отримувати велике моральне задоволення… Увесь зміст свого життя вбачаю саме в тому, щоб не загубити, а своєчасно зафіксувати те, що створив наш талановитий народ протягом століть і доніс до наших днів». Отут, напевне, Іван Васильович трохи злукавив. Усяка робота потребує винагороди. Спробуйте запросити до себе будівельника. Він наперед скаже, скільки що коштуватиме. За «спасибі!» тепер ніхто й пальцем кивнути не хоче.

Сучасні майстри слова на рівні жебраків. Ким би ти не був – лауреатом обласної чи всеукраїнської премії, а книжку задарма ніхто не видасть. Іван Хланта написав багато, чимало підготовлено до друку. А коли вони побачать світ?

Іванові Хланті вже за 77. Свого часу він пов’язав своє життя зі школою. Викладав українську мову і літературу. «Велику увагу приділяв предметному значенню слова, поєднанню в ньому емоційного й інтелектуального начал, формуючи особистості учнів. Головною метою вже в той час я вважав формування національної свідомості, вироблення в них державницького світогляду в сув’язі з високим інтелектуальним, емоційно-естетичним розвитком, який повинен ґрунтуватися на високій культурі почуттів та мислення, принципах родинної згоди й поваги до людини», – характеризує Іван Васильович свою позицію педагога.

На життєвому шляху І. Хланта зазнав чимало всього. І добре, що свої знання і набутий досвід охоче передає молодим.

Василь ШКІРЯ,
член НСПУ, лауреат обласної літературної премії ім. Ф. Потушняка

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*