КЛЯВЗИ ДЛЯ СПУСКУ ДЕРЕВИНИ ТА СОЛЯНА ШАХТА «ФРАНЦ»

на старих фото чеха Рудольфа Гульки періоду Підкарпатської Русі

«Зниклий світ Підкарпатської Русі на фотографіях Рудольфа Гульки», – ця виставка старих світлин, яка відкрилася не так давно в арт-центрі «Галерея Ілько», викликала чималий ажіотаж. Ще б пак. Фото датуються 1919 – 1939 рр., коли Підкарпатська Русь входила до складу Чехословаччини. І цього світу більше нема, він залишився тільки на знімках фонду. Їх привезли кількасот.

Хоча на сьогодні збереглося приблизно 1450 фотографій і 3 плівки із життя Підкарпатської Русі. А загалом збірка Гульки містить приблизно 4400 світлин на склі й великоформатних пластинах та 158 плівок. Ті, що збереглися, нині «мешкають» у Слов’янській бібліотеці у Празі (відділення Національної бібліотеки Чеської Республіки). Припускають, що це дар після смерті автора.

Рудольф Гулька (1887 – 1961) – чех. У родині було дев’ятеро дітей, мати деяким із них забезпечила якісну освіту. Після смерті батька молодші діти, серед них і Рудольф, виховувались у монастирі. Відомо, що він працював фінансовим контролером Центрального товариства господарських кооперативів у Празі, яке надавало кредити сільськогосподарським та промисловим товариствам. Гульку відрядили у найсхіднішу частину республіки, куди прямувала значна частина допомоги від Центрального товариства. Отоді й робив світлини… Знаний і як перекладач української літератури на чеську мову.

Солотвино, соляна шахта «Франц». 1922 р.

«Особисто знав Р. Гульку, коли був студентом празького вузу, – розповідає Микола Мушинка, професор, словацький фольклорист та українознавець. – Саме як перекладача. Згодом досліджував його листування з українськими діячами. Після смерті Гульки невідомо хто передав до Слов’янської бібліотеки колекцію негативів на склі, значна частина з них кольорова, хоча в той час не було кольорової фотографії. Гулька замовляв спеціальні фарби в Німеччині й кожну фотографію окремо надзвичайно тонко малював. Вони кращі, ніж кольорові, бо фотограф підкреслив кольором те, що хотів підкреслити. Фото не публікувалися за життя Рудольфа Гульки. Перше видання світлин два роки тому моментально розпродалося, видно було, що є попит. Збірка перевидана вдруге».

«Це просто фантастика. Ми вже маємо дуже цінні два альбоми з фото чеха Флоріана Заплетала «Дерев’яні церкви» та «Міста і села Закарпаття». Матеріали надав академік Микола Мушинка. Тепер от ця знахідка», – каже закарпатський мистецтвознавець Михайло Сирохман.

Іршава, циганські хлопці перед глинянкою,1921

Збірка насамперед цікава для тих, хто ностальгує за рідним краєм, перебуваючи далеко від батьківщини. Тому в залі у рамочці під склом знаходимо спогади Едварда Касинця (мова оригіналу): «Вперше я відкрив для себе втрачений світ Підкарпатської Русі в Нью-Йорку, ще малим хлопцем, кілька десятків років потому, коли цей регіон відкрив in situ, на місці, Рудольф Гулька головний герой цієї вистави. Наприкінці тридцятих років мої батьки, обоє економічні емігранти з містечка Середнє, оселились разом із іншими емігрантами старої батьківщини у Малій Богемії Нью-Йорка, районі Йорквіль. Живо пригадую, як чимало цих емігрантів ідеалізувало – цілком зрозуміло – свою молодість, яка пройшла на теренах Підкарпатської Русі, і відчувало сильну ностальгію.

Жолоби для води, Кваси. 1921 р.

Ця друга хвиля емігрувала з регіону, в якому значно покращилася політична, економічна й культурна ситуація русинів із Підкарпатської Русі і Словаччини після входження краю. І покращенню умов життя можна завдячувати зокрема і таким особистостям, як Рудольф Гулька.

Завдяки комбінації людяності й професіоналізму збірка його 1500 власноруч колоризованих і кольорових діапозитивів, фотографій і негативів посіла важливе місце серед візуальних джерел про Підкарпатську Русь невдовзі після закінчення Першої світової війни.

Ці світлини, однак, почасти допомагають притупити ностальгію за рідною землею, ідеалізованою тисячами міжвоєнних переселенців та їх нащадків. І хоча знімки Гульки майстерно показують незайману природу і мешканців Підкарпатської Русі, вони закарбували і їхню бідність, а також погіршення навколишнього середовища та строкату суміш мовних і релігійних груп цієї області.

Лазещина
, діти. 1921 р.

Ця займиста різнорідність вибухнула ще за життя Гульки – з початком Другої світової війни та приходом радянської влади опісля. Ми обидва – і Гулька, і я – стали свідками цих подій і їхніх наслідків, проте кожний із нас з іншої перспективи.

Повторне відкриття Підкарпатської Русі завдяки матеріалам Гульки не тільки освіжило мої дитячі спогади, але й водночас, що ж є ще важливішим, поглибило моє розуміння факторів, які спонукали відважних русинів, словаків, чехів та представників інших національностей цього регіону дістатися до берегів Америки».

Тому маєте можливість побачити тодішні реалії на фото. Тут і дерев’яні церкви, яких нині вже нема або перебудовані до невпізнання, чи торговиця в Ужгороді на тодішній площі Масарика. А от циганське поселення на околиці Іршави та Середнього. Зафіксовані цілі родини, особливо із Рахівщини, як от Бондаруків. Соляна шахта «Франц» та затоплена соляна копальня «Кунігунда» у Солотвині, клявза для сплаву деревини біля Ділового, хімічний завод «Клотильда» на Рахівщині тощо.

Оксана ШТЕФАНЬО

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*