П’ятниця
24 листопада 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

«КОЛИ ВЕРТАЛАСЯ В АМЕРИКУ, МИТНИКИ НАМАГАЛИСЯ КОНФІСКУВАТИ НАМАЛЬОВАНІ мною КАРТИНИ»

якими українців бачать наші гості?

Колін Сміт, з якою ми зустрілися у стінах Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Ф.Потушняка, є однією з волонтерів Корпусу миру США. Сама ця волонтерська організація, про яку мова, була створена в 1961 році президентом Америки Джорджем Кеннеді для надання допомоги іншим державам у галузях освіти, охорони здоров’я, довкілля, підготовки кадрів. На сьогодні Корпус миру працює у 60 країнах світу, в тому числі й в Україні. Отож, яке воно, життя американського добровольця та яким бачать Закарпаття іноземці – якраз у розмові з Колін Сміт.

Колін, чому ти вирішила стати волонтером Корпусу миру, адже два роки – це довгий строк?

— Я хотіла подорожувати, навчати англійської мови, займатися волонтерством і, звичайно, пізнати нову культуру. Корпус миру дає таку можливість. Американські добровольці живуть і працюють пліч-о-пліч з українцями протягом двох років, обмінюючись досвідом та започатковуючи стосунки, які часто тривають усе життя.
Я майже нічого не знала про Україну до того часу, поки опинилася тут. Хіба що зі шкільної програми пам’ятала, що Україна була однією з республік колишнього Радянського Союзу. Ну і, звичайно, мала відношення до «холодної війни» (посміхається). Коли ж приїхала сюди, зовсім не знала мови, тож попервах було важко. Проте була вражена українською гостинністю. Тому перше враження було надзвичайно приємним.

Чим ти займаєшся в Ужгороді?

— Викладаю англійську мову у НВК «Гармонія», що в Доманинцях. Зазвичай, це 5—11 класи. Також проводжу англомовний клуб для молодших класів. Деколи допомагаю у «Вікні в Америку» Закарпатської обласної бібліотеки. Зустрічаюся зі студентами, веду кіноклуб, допомагаю українцям практикувати англійську мову. До речі, в Америці, маючи ступінь бакалавра з англійської мови та літератури, я працюю безоплатним репетитором: допомагаю емігрантам вивчати англійську мову, також допомагаю людям, що мають проблеми в навчанні, підготовці до екзаменів середньої школи.

Що не подобається і що подобається  в Україні?

— Не подобається ваш транспорт. Маршрутки й автобуси перевантажені, люди у них – як сардини в банці. Перенести таку подорож навіть на короткі відстані – доволі важко. В Америці автобуси не набиваються, як тут.

Надзвичайно подобається українська кухня. Я навіть навчилася готувати борщ і картопляники. Дуже собою пишаюся з цього приводу (усміхається). Борщ –  моя улюблена страва. А ще мені подобається в українцях, більше того – навіть вражає те, що ви так любите землю і власні присадибні ділянки. Ваші невеличкі садки та городики біля будинків просто вражають. Земля біля домівок зазвичай засаджена різноманітними овочами. В Америці ви такого не побачите. До слова, мій тато вирощує овочі біля будинку, і це для сусідів дуже і дуже неординарне явище, тому в нашому районі всі знають, що у нас невеличкий овочевий садок. Для України це нормальне, буденне, явище, адже українці звикли вирощувати власну їжу. Я сама люблю порпатися у землі. А закарпатські виноградники – це взагалі щось! Майже на кожному балконі і у кожному дворі ви вирощуєте виноград. Такий тісний зв’язок із матінкою-землею – це надзвичайно.

Колін, як ти проводиш своє дозвілля і чи відрізняється воно від американського?

— Багато подорожую і по Закарпаттю, і по Україні в цілому. Хочеться зблизька побачити Україну і зустрітися зі своїми друзями. Моє тутешнє дозвілля трохи відрізняється від американського, оскільки вдома я живу в десяти хвилинах їзди від океану, тому багато часу проводжу на пляжі. Океан – це те, чого мені тут бракує (Колін родом із містечка Сівіл, що у штаті Нью-Джерсі. — Авт.). Подорожувати допомагають знання української мови, хоча часто люди мене не розуміють і мені дуже соромно у такі хвилини. Коли купую квитки на вокзалах, касири часто сердяться, оскільки мені важко пояснити деталі своєї поїздки, а більшість із них не розмовляють жодною іноземною мовою.

Чи потрапляла в якусь дивну історію, пов’язану з подорожами?

— О-о-о, так... Окрім англійської, я також маю ступінь бакалавра у мистецтві й живопису, дуже-дуже люблю малювати картини у вільний час. Одного разу, їдучи до Америки, мала інцидент на Чопській митниці. На кордоні мене попросили показати мої власні картини, а потім почали вимагати сертифікат, який посвідчував би те, що вони намальовані мною. Оскільки сертифіката я не тільки не мала, а й ніколи про нього не чула, картини збиралися конфіскувати, а я, як справжня дівчина, просто почала плакати. Це були мої власні роботи, над якими я працювала цілий рік. На щастя, одна із працівниць митниці повірила мені і звірила підпис у моєму паспорті з підписом на моїх картинах. Оскільки вони збігалися, митники дозволили провезти картини мені того разу, проте пообіцяли, що наступного я так легко не відбудуся. Де виготовляти отой вищезгаданий злощасний сертифікат, я досі не маю уявлення. А за час перебування в Україні я намалювала вже чимало картин, які планую відвезти додому…

Що зазвичай малюєш?

— Людей… Українців. Цей час у моїй творчості можна буде сміливо назвати «українським періодом».

У листопаді цього року закінчується термін твого волонтерства. Чи маєш якісь плани на майбутнє після повернення до США?

— Планую продовжити освіту й отримати ступінь магістра з мистецтва і живопису.

Чи є щось, що відразу впадає в око, вражає?

— Жінки! З першого погляду я помітила, що українські жінки надзвичайно гарні, завжди  модно одягнені, при макіяжі, зачісці і у взутті на високих підборах! Навіть якщо ідуть на базар чи у сусідню продуктову крамницю. Це, мабуть, культурна особливість українок – завжди бути на висоті, немов би щойно зі сторінок модного журналу. Якщо я йду до крамниці вдома, то можу вийти навіть у піжамі, отож тут часто почуваюся невпевнено поряд з усією цією українською красою, що вражає уяву.

Розмовляла
Ніла ТАРАСОВА.

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
June 2015
 

...