КОЛОШНІ, РЕЦИ, САРИ… Народний одяг українців сіл Хижа, Новоселиця, Черна кінця ХІХ – 50-х років ХХ ст.

Метою цього дослідження є спроба проаналізувати на основі польового матеріалу, зібраного у селах Виноградівського району, а також літератури, фондової колекції Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького, народний одяг українців сіл Хижа, Новоселиця та Черна Виноградівського району.

Згадані населені пункти розташовані в прикордонній смузі, яка межує з Румунією, що не могло не позначитися на особливостях народної культури, зокрема вбрання: схожість місцевого українського та румунського одягу очевидна. Ці села я відвідав ще у 1980-х роках. Літні жінки та бабусі розказали все, що знали про тутешню народну ношу, адже самі колись виготовляли і носили це вбрання і по-своєму називали. Бавовняні нитки, оксамитову тканину та шкіру на чоботи купували в магазині, деякі елементи одягу – на базарі в Хусті або в місті Турц (Румунія).

Отже, жіночі сорочки були двох різновидів: коротка й довга з підточкою, виготовлені з домотканого полотна. І основа, і коробок – із конопляних ниток. А от святкові сорочки виготовляли з бавовняних. Вони викроєні з двох пілок: передньої і задньої, зшиті з двох боків і на плечах, рукави цільнокроєні, закінчуються воланами (фидри), оздобленими вишивкою. На шиї – квадратний виріз (пуслик). Вишивка у формі прямокутника розміщена навколо квадратного вирізу спереду і ззаду. Орнамент геометричний або рослинний. На деяких сорочках рукави теж оздоблені вишивкою – по довжині ромбики й восьмикутні зірки, розташовані в один ряд. Виконана вона різноколірними бавовняними та гарусевими нитками. Навколо вишивки біля шиї та в нижній частині рукавів полотно призібране. Заправляли сорочку в спідницю (подолок, свита), виготовлену з того ж самого домотканого полотна. У талії вона призібрана й вишита, орнамент геометрично-рослинний, внизу оздоблена вигаптованою мережкою (горголовані чіпки) й прошиті три – п’ять зачинок білими, зеленими, синіми, жовтими, бордовими нитками. Поверх спідниці одягали фартух (плат) як із білого домотканого полотна, по краях оздобленого вишивкою з рослинним орнаментом, так і фабричного (англіованого), білого, зеленого, червоного, жовтого кольору. Внизу фартух оздоблювали мережкою (чіпкою) та двома різноколірними стрічками (пантликами).

У селі Черна, відзначає С. Маковський у своєму дослідженні «Народне мистецтво Підкарпатської Русі», румунська мода. На жіночій сорочці виткана великим візерунком кокетка, з’єднана з плечовою частиною і пришита до коміра. Підперезували одяг тканим поясом. Нитки фарбували (фештували) в червоний, зелений, коричневий колір. Побутував і пояс з різноколірного бісеру (пацьорки), завширшки в 3 – 4 см, спереду на ньому пришивали три ґудзики (гомбиці) білого, синього, жовтого кольору. Зав’язували спереду. Поверх сорочки одягали безрукавку, виготовлену з чорної оксамитової тканини. Дівчата та жінки називали її лайбиком – від німецького слова «Leib». Старші жінки та бабусі казали «лайблик». Круглий виріз біля шиї, плечі, поли, подол, тощо оздоблені різнокольоровим бісером та гудзиками. На свято жінки одягали й піджак із відкладним коміром, пошитий із тієї ж оксамитової тканини, і також оздоблений різноколірним бісером та ґудзиками.

Однаковим для жінок і чоловіків предметом одягу була куртка – уйош. (Термін угорського запозичення). Його виготовляли з білого або сірого домотканого сукна. Комір, поли, низи рукавів обрамлені темним фабричним сукном. Характерною для жінок і чоловіків була й гуня білого кольору з ворсом (коцмовата), виткана на ткацькому верстаті. Гуню купували на базарі в Хусті або в Турці, що за 40 км. Зав’язували її біля шиї двома вовняними білими шнурками (ощінки).

Яків Прилипко у книзі «Етнокультурні зв’язки болгар і східних слов’ян» теж згадує гуню. У словаків і польських гуралів бачимо поперечного крою гуню, яка зрідка траплялась ще тільки в Українських Карпатах, але якої не було в болгар і решти східних слов’ян. Та, що побутувала в північно-західній Болгарії, шилась із тканини, виготовленої з козячої і овечої вовни сірого кольору. За кроєм це був тунікоподібний прямоспинний одяг завдовжки до колін із довгими прямими рукавами і широкими клинами між спинкою та полами, а також капюшоном. Носили гуню і румуни та угорці. Вовняні вироби виготовляли в тих місцевостях, де були сприятливі умови для розведення овець.

Дівчата та жінки прикрашали шию смужкою (баршун), сплетеною з різноколірного бісеру в 3 – 6 – 9 ниток. Із нагрудних прикрас побутувало намисто (реци). Жінки заплітали волосся у дві коси, вплітаючи в них стрічки (пантлики) червоного, синього, білого, зеленого кольору. Голову покривали хусткою (ширінка). У молодих вона була яскрава, у старших – темна. Дівчата ходили у вінках, які виготовляли із дроту, потім обвивали його полотном і прикрашали різноколірним бісером та дзеркальцятами круглої форми.

Взуттям служили постоли, виготовлені з волової, коров’ячої, свинячої вичиненої шкіри. На свято до церкви носили чорні (ранцошні) з твердими халявами (сари) й м’якою шийкою чоботи. Шкіру купували в магазині й відносили до шевця (шустера – від німецького «schuster»), який і виготовляв взуття. Перш ніж натягти постоли, ступню і трохи вище обгортали прямокутним шматком конопляного полотна й обмотували білими шнурками або мотузками (надтеки). Жінки плели з вовняних ниток шкарпетки (штримфлі й від німецького «strümpfe») білого, сірого, чорного кольору для себе і для чоловіків. Носили вони й плетені з білої вовни папучі, знизу підшивали вичинену шкіру з кози.

Чоловічі сорочки шили з того ж полотна, що і жіночі, з двох пілок, рукави – цільнокроєні, комір стоячий (плиці). Одні сорочки навколо коміра та в зап’ясті призібрані, інші зібрані в складку в місці з’єднання рукава зі станом сорочки та навколо коміра. На одних рукави вільні, на інших – закінчуються манжетами. Сорочку носили навипуск і оздоблювали вишивкою: на плечах – у формі прямокутника, комір-стійку, подол та внизу вільні рукави або манжети. Орнамент – геометричний та рослинний. На деяких подол оздоблений ще й мережкою.

Влітку разом із сорочкою одягали білі домоткані штани (гаті), які внизу оздоблювали вишивкою, геометрично-рослинним орнаментом та бахромою (білі ройти). Штанини викроєні з двох поперечних шматків полотна, між ними – ромбовидна латка. Шви оздоблені вишивкою. Обвід штанини досягав 100 –130 см. Укріплювали штани плетеним із шести клочаних ниток чачником. Поверх штанів інколи заможні одягали фартух, виготовлений із домотканого (конопляного й бавовняного) полотна, по краях вишитий.
Взимку поверх гатей одягали суконні білі штани (колошні). Укріплювали їх шкіряним, в одну застіжку, пряжку, ременем. У святкові дні підперізувалися широким ременем (черес) на чотири «пряжки», купованим на базарі в Хусті або в Туреці (Румунія). Черес прикрашали тисненим орнаментом, мідними бляшками, аплікували шкірою. Його носили також гуцули, бойки, лемки, мешканці Боржавської, Ріцької, Тереблянської, Тересвянської долин, румуни. Здавна складовою частиною одягу всіх балканських слов’ян були широкі шкіряні пояси типу українського череса.

Поверх сорочки чоловіки одягали безрукавку з фабричного чорного полотна, викроєну з трьох пілок. Вона застібувалася на ґудзики, в селі Хижа називалась лайбик. Влітку одягали капелюхи темного кольору й солом’янки, в холодну пору – ковпаки, виготовлені зі шкіри білого або чорного ягняти.

Ілля ГРИБАНИЧ,науковий співробітник Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*