Вхід
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини
Вівторок
22 травня 2018 р.

«КОЛИСЬ НАСТАНЕ РЕНЕСАНС ЧОРНО-БІЛОЇ ФОТОГРАФІЇ»

03.02.2018 - 14:37
Тібор Гасич про прірви, вершини-голки, профспілкових туристів та малювання світлом

Тібор Гасич – відомий закарпатський фотомайстер. Його світлини можна було побачити на шпальтах газет та багатьох туристичних видань радянських часів. Ще сотні зберігаються в негативах. За його плечима – Кавказ,Тянь-Шань, Саяни, Карпати та безліч яскравих вражень. Але, на жаль, розкішна книжка з його знімками «Іду Карпатами» так і не вийшла – на добротне видання бракує грошей

«Дивіться, скільки тут «жандармів»!

Квартира господаря – це своєрідний фотомузей. Одна світлина зроблена на кордоні між Азією та Європою, якраз на вододільному хребті Кавказу. Тібор Іванович стоїть у Азії, а його брат – всього за кілька кроків, але вже в Європі. Ще одна фотографія могла б називатися «Я і Ельбрус». Засмаглий Тібор Гасич – на першому плані, а гори – за його спиною.Повітря там таке гостре, як перець, пояснює майстер. Тому й почувався на десять років молодшим, коли повертався додому з мандрів.

Але й застудитися на висотах 3000 – 4000 м дуже легко. Тоді треба якнайшвидше вниз, бо пневмонія розвивається просто-таки миттєво. А взагалі мій співрозмовник каже, що зрозумів по-справжньому Кавказ тільки тоді, коли вже вдома почав друкувати фотографії. Через дуже чисте повітря те, що знаходиться далеко, здається тобі близьким.

Пан Тібор – із Закарпаття, тому, мабуть, і не відчував страшних перепадів висоти. Хіба одного разу – на Тянь-Шані, на висоті 4200 м. Всі тоді були дуже втомлені, вночі і помітив, що йому стало трохи бракувати повітря. А 3000 м над рівнем моря – це для нього, ніби вдома. Проте який захват тебе переповнює, коли, наприклад, бачиш«жандармів». Так називають скелю, яка стоїть на підступі до вершини, – і справді, ніби охороняє її. Деколи не міг втриматися від захоплення: «Дивіться тільки, скільки тут «жандармів»!

Або ж пригадує Вільну Іспанію – пік на Кавказі. Це навіть не вершина, а просто-таки голка!Чи Ужба – символ Кавказу. Один альпініст із Ужгорода отримав за неї золоту медаль. Дуже важка, таку просто так не підкориш. Деколи, наприклад на льодовиках, потрібні «кішки» на підошви. Якось довелося такі й на Говерлі вдягнути. Бо є там одна ділянка, де можна послизнутися й запросто полетіти вниз.

Одного разу під піком Кавказу Тібор Іванович бачив на власні очі лавину. Спочатку почув грім, а потім здійнялася величезна снігова пилюка. На щастя, був тільки спостерігачем у цій ситуації. Вершини – це небезпека й краса водночас.

Усього за два дні до їхнього походу одна вантажівка полетіла в прірву

«А от притулок Арістова», – показує іншу світлину. Коли про нього говорили, він думав, що це якась добротна будівля. А це всього-на-всього велика поляна, де можна поставити намети. Там потічок тече зі снігу, який тане, тому є якась травичка. А це вже неабиякий комфорт для туриста високогір’я.

І просто казкова – стіна Шхельда. Чого-чого, а води тут вистачає, бо снігу багато тане. І рододендрони так гарно цвітуть – ніби в Карпатах. Тільки там білі, а в нас – червоні. Є такі фантастичні ландшафти, які варто бодай раз у житті побачити.

А ще є ущелини – і вони просто казкові. Наприклад Адир-су, – ні, це не опишеш словами. Чим вона цікава? Найперше тим, що знаходиться дуже високо. Навіть дороги туди немає, настільки це круто: її прокласти намагалися, але вона згодом обвалювалася. Нарешті зробили підйомник. Піднімали машини, а люди добиралися пішки.

Цікаве село – Верхня Балкарія. Балкарців звідти виселили в Сибір, і кабардинці все розтягнули по цеглині. Цікаво, що будувалися вони на схилах, а внизу берегли місця для сінокосів. На схилах випасали й овець – практично до самого Нового року, бо снігу там дуже мало, його здуває вітер.

Шляхи там справді були вкрай погані. У кавказців, до того ж, гаряча кров, вони ганяють на автомобілях, як божевільні. Так, усього за два дні до їхнього походу одна вантажівка полетіла в прірву.

Або інший драматичний випадок: «Ми йшли на Клухорський перевал, – розповідає Тібор Іванович. – Колись там була прокладена царська військова дорога. Переночували на турбазі і приєдналися до групи, яку вели до моря. Якраз випав сніг. На іншому перевалі в той час сталася трагедія. Люди, а їх було – 7 – 8, замерзли в дорозі. Вони потрапили в заметіль. Когось навіть потім за це судили. Але судити, на мою думку, треба було тих, хто розробив цей маршрут. Бо там були північний і південний притулки. А якщо люди застрягнуть десь посередині – що робити? Мали би бути ще й 2 – 3 проміжні. Коли здіймається віхола і сніг мете тобі в очі, це деморалізує. А ця група складалася не з загартованих туристів, а з так званих профспілкових – просто взяли путівку й поїхали. Труднощі цього маршруту Тібору Івановичу довелося випробувати на власному досвіді.

Вони вийшли на перевал, де південний інструктор мав зустрічати їх, але не встигав цього зробити. Але, на щастя, їм трапилися шестеро досвідчених туристів, котрі прокладали дорогу іншим. Треба було подолати 80 км до наступного притулку, і коли вже чималий шмат шляху пройшли, зустріли нарешті свого втомленого інструктора.

Пересторогою для туристів на Кавказі ставали ще й бурхливі потоки. Якщо в такий потрапиш, живим навряд чи виберешся. Але бувало, що через нього тільки якась колода перекинута – і все. Переправляйся, як хочеш. У таких місцях запросто могли загинути люди.

На поляні перед самим льодовиком – камені з меморіальними дошками загиблих

Перший Кавказ для пана Тібора став найбагатшим на фото. Щоправда, й дисципліни мусив триматися. Знав, що там, якщо випадково заблукаєш, можна загинути. При сходженні на вершини люди деколи зривалися вниз. Абоодного разу альпініст поранився, і його поклали на «поличку». Це таке рівне місце на скелях, до якого можна себе прив’язати й навіть там заночувати. Хтось побіг униз, щоб викликати вертоліт. Але один якраз був на ремонті, інший – на сільськогосподарських роботах. А молодий чоловік помер від больового шоку…

Гірський туризм – це не піший. Для нього застосовують альпіністське спорядження, зокрема ковані черевики й навіть «кішки», бо доводиться долати перевали, розташовані в зоні вічного снігу. Якось їм трапився талановитий інструктор, дуже порядна людина Альфред Гарбер – майстер спорту, який вів українські республіканські збори. «Знімаю перед ним капелюха! – сміється Тібор Іванович. – Просто блискуче він провів ці курси. Але спочатку сказав, що з цього моменту всі – від наймолодшого до найстаршого – звертаються одне до одного на «ти». І відразу стало легше, між нами спала якась напруга. Один геолог мав 58 літ, а наймолодшому було 16». Так от, цей інструктор організував їм екскурсію на Чегет. Поблизу нього – Ельбрус. Там Тібор Іванович ще й на канатній дорозі проїхався. Спочатку було незвично, а потім навіть став із такої висоти фотографувати краєвиди. Враження фантастичні! Бо бачиш навколо навіть не гори, а просто-таки стіни!

Була в них і дуже цікава зустріч з легендою альпінізму Абалаковим. Він мав що розповісти. Навіть пальці собі відморозив під час одного з перельотів у кукурузнику. Йому було тоді десь 68 років. Усі туристи знали його по знаменитому рюкзаку, ним же сконструйованому. Хоча, казав, виробники ідею зіпсували, але навіть у такому вигляді рюкзак був дуже зручним.

Альфред Гарбер організував їм значок альпініста СРСР – тобто, повів на вершину. Тож Тібор Іванович міг зробити кар’єру альпініста, але не захотів. Після того, як провалився до пояса в тріщину на Тянь-Шані, вирішив, що йому це не потрібно.

Але все ж повернемось до альпінізму. Мій співрозмовник вважає, що тут часто працює людське его: хай всі знають, що я це зроблю! А ризик тільки тоді виправданий, коли треба когось рятувати. Є така знаменита Безенгійськастіна на Кавказі, а там – поляна перед самим льодовиком. На ній багато великих каменів із меморіальними дошками загиблих. Навіть улітку там майже суцільний лід і сніг. І все ж зухвальці туди забираються знову й знову!

На Кавказі Тібор Іванович побачив могилу рятувальника, який загинув при пошуках туриста. А одного альпініста знайшли тільки через 25 років. Чомусь кожен вважає: «Це все з іншими може трапитися, а мені поталанить». Та пан Тібор по льодовиках лазити й завдавати рятувальникам клопотів не хоче. Вважає, що життя – це дарунок від Бога, і його треба берегти. У Швейцарії, до прикладу, теж є одна така фатальна вершина – Айгер, яка забрала десятки життів. Врешті-решт уряд заборонив її підкорювати.Хоча загинути можна будь-де. Якось альпініст, котрий узяв усі вершини-семитисячники, приїхав на Закарпаття покататися на лижах, його накрила лавина – і все!

Вартовий на вежі подумав, що це якийсь дезертир перевдягається

Кавказ – прекрасна частка його життя. Стільки емоцій!А Карпати гарні своїми лісами, долинами.Єдине, за чим шкодує зараз, треба було вивчати його, село за селом, хребет за хребтом – все пройти, зафіксувати, бо дещо зникає, як архітектура старих міст. От його улюблений Шипот уже зіпсували, побудували там міні-ГЕС. Ще Тібор Гасич жалкує, що жодного разу не сфотографував бокорашів – не поталанило. Правда, бачив, як роблять бокори.

Серед закарпатських вершин улюблені – Пікуй, Стримба, Піп Іван. Пікуй, тому що там скелі. Каже, це якась навіть не закарпатська вершина. Була б його воля, створив би там резервацію. А ще дуже любить Колочаву. Найбільший похід у Карпатах тривав 16 днів. Вони тоді почали мандрівку в Драгові й завершили у Сваляві. Бувало, що кілька днів людей не бачили. На полонині Свидовець за часів Другої світової війни розбився бомбардувальник. Вони знайшли шасі. А на Чорногорі натрапили на частину колінчатого валу від літака. І така це була якісна деталь, що під снігом, під дощем пролежала десятиліття, а іржа її так і не торкнулася.

Був і один конфлікт із прикордонниками. Поїхали вони ще студентами на Ужоцький перевал. Там рукою можна торкнутися польського кордону. Але ж вони про це не знали. Там серпантини такі цікаві, потічок. Один із друзів послизнувся і замочив одяг кольору хакі. А вартовий на вежі подумав, що це якийсь дезертир перевдягається. Ідуть вони, радісні та безтурботні, а назустріч – суворі прикордонники верхи на конях. Їх заарештували, відвезли в Жорнаву. Там протримали кілька годин, поки обдзвонили УжДУ, міліцію.

А взагалі в туризмі потрібна неабияка дисципліна та витримка. Адже коли тобі треба встигнути, наприклад, на поїзд, розраховуй усе до хвилини. Бо в горах, може, там, де колись була добра дорога, зараз пройти неможливо. Треба вміти й усе полагодити. Одного разу в друга лижа в трьох місцях тріснула. Нічого, привели все до ладу.

Ведмежа гепнулося, побурчало трохи й побігло за мамою і татом

У походах послуговувалися солдатськими казанками. А журналістів, які розхвалювали чай із димком, щиро не розуміли, бо мандрівники навмисно його від гіркого диму захищають. А в туристичній літературі таких романтичних штучок не бракує.

Тібор Іванович не сказав би, що в лісі велика небезпека. Страшніше в місті вночі ходити. Щоправда, рюкзак у нього все ж якось украли. Там ще й фотоапарат був – найдорожча йому річ. І тому туристи вирішили найперше податися в сільраду – в с. Мирча на Березнянщині. І раптом бачать – іде чоловік назустріч, а в руках – той самий рюкзак. Виявилося, він побачив крадія, той злякався, що це господар, кинув річ під ноги й утік.

Деколи й зі звірами зустрічалися. Одного разу під Лютянською полониною пан Тібор ішов стежкою з друзями, а назустріч – два ведмеді й ведмежатко. Кажуть, коли в звірів з’являється потомство, вони особливо небезпечні. Але ці повелися дивно – залишали маля й побігли геть. Рятуючись від туристів, воно одразу ж залізло на високе дерево, але несподівано гепнувся звідти, побурчало трохи й побігло за мамою й татом. А іншим разом ведмідь їм трапився біля Тур’я-Поляни – він вийшов на дорогу. Друзі кажуть пошепки: «Дивіться!» «Звір почув це, розгубився – і побіг у село. А вже там їм розказали, що клишоногі й справді часто заходять сюди, аби у садках сливами поласувати: трусять дерева й їдять. А що їм залишається робити? Люди збирають у лісі малину, а вони тут – сливи.

А якось узимку на Анталовецькій поляні, коли поверталися з другом із Невицького, у Тібора Гасича розв’язалися шнурки. А його супутник показує,– мовляв, дивись! Повернувся, а за ними по слідах іде вовк. Але сіроманець насправді не зважав на них, пішов униз. Такі випадки траплялися неодноразово, але, на щастя, все обійшлося.

За валізу з фотоапаратом можна було купити добротний будинок

– Взагалі ми користувалися пролетарськими апаратами. У мене був «ФЕД-2», – каже Тібор Іванович. – Але заводська сонячна бленда не задовольняла. Довелося виготовити самому. Польський збільшувач теж трохи переобладнав. Я довго думав напередодні, який фотоапарат мені краще купити.«Київ» був задорогий для мене, а «Фед» – удвічі дешевший, і об’єктив у нього навіть кращий, ніж у «Києва», який виготовляв німецький завод, котрий перевезли в Радянський Союз. На той час він був чи не найкращий у світі: валіза, світлофільтри, телеоб’єктив портретний, звичайний тощо –все за 15 000 марок. А за 5 000 можна було купити добротний будинок. Німецька оптика й сьогодні найкраща. Навіть японські апарати зараз є з німецькими об’єктивами.

Власне, захоплення фотографією в Тібора Івановича почалося, коли в нас з’явилася німецька плівка на початку 1960-х. До неї був і проявник – параамінофеноловий. А коли проходив виробничу практику на хімкомбінаті в Рубежному на Луганщині, вивчав його виробництво. Виявилося, що забраковані партії реалізують у вигляді дрібної розфасовки фотолюбителям. Ось так! А відомо, що для фоторобіт потрібні найчистіші реактиви. І якраз, коли в нього закінчилася ця німецька плівка, перестав займатися фотографіями. Не різко, а якось плавно, безболісно. І так ціла хата фотографій, деякі ще в негативах.

Фотографував ще школярем, студентом. Спочатку людей, згодом – природу. Тібор Іванович критикує свої ранні роботи нещадно. Але каже, що, поки не станеш критиком самого себе, ти тільки любитель, а не профі. Дерева стоять, а людей треба вписати. І дуже важливе – освітлення. Найкраще – передньобокове. Але ти мусиш «ловити» природу в різні моменти, тут світло собі не замовиш.

Першим вчителем пага Гасича став Адальберт Ком’ятій на станції юних туристів – керівник фотогуртка. А от своєрідним підручником стали альбоми чехословацьких туристів-фотографів, які тоді можна було знайти в ужгородських крамницях.

Тібор Гасич вважає себе «непутяшим учнем Дуловича»

Ще один учитель – Євгеній Дулович, фотолюбитель, викладач хімії та фізики в гімназії. Його книга «Так я фотографую» стала для Т. Гасича вищою школою художньої фотографії. Щоб не бути голослівним, він наводить такий факт. Одного разу відома німецька фірма «Zeiss» представила для випробування новосконструйований об’єктив. І їх цікавила думка саме цього угорського «фотолюбителя». Тібор Гасич усе життя користувався позитивним проявником за його рецептом. У книзі Дуловича прочитав, що в лабораторії краще працювати при зеленому освітленні, ніж при традиційному червоному. А загалом вважає себе «непутяшим учнем Дуловича». Свій стиль називає «урочиста простота».

Згодом у видавництві «Карпати» зустрів Миколу Дем’яна та Леоніда Годованого, які дуже терпляче навчали його ще й мистецтву укладання фотоальбомів.

До речі, Тібор Гасич вважає, що кольорові знімки розхолоджують, роблять нас неуважними. Кольори з’їдають світлотіні, а фотографія – це малювання світлом. Тому він вірить, що колись настане ренесанс чорно-білих знімків.

Мар’яна НЕЙМЕТІ

Добавить комментарий

Новини
ПнВтСрЧтПтСбВс
21222324252627
28293031   
       
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
       
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728    
       
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
       
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
       
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
       
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
       
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
       
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
       
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
       
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
       
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728     
       
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
       
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
       
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
       
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031