КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – 20 РОКІВ

Спогади про її прийняття – від учасника тих історичних подій

Минає 20 років із того моменту, коли 28 червня о 9-й год. 30 хвилин ранку Верховна Рада прийняла Конституцію України – Основний Закон, згідно з яким наша держава легітимно стала суверенною і незалежною. Після Декларації про державний суверенітет України 1990-го та проголошення в 1991-му Акта незалежності поява Конституції стала третьою найважливішою подією в житті незалежної України.

Дехто, принижуючи цей історичний акт, закидає, мовляв, що то за Конституція, яка приймалася за одну ніч. Тож як учасник тих подій дозволю собі коротко зупинитися на окремих моментах на шляху до прийняття Основного Закону України.

Дещо про передумови. Як відомо, Україна до 1996-го керувалася Конституцією УРСР, прийнятою ще 1978 року. Реаліям часу вона вже не відповідала. Та були сили у Верховній Раді, які за всяку ціну прагнули затягнути конституційний процес. Відомо й те, що проект Конституції України пройшов всенародне обговорення ще в 1993-му й увібрав у себе понад дві тисячі пропозицій і зауважень. У непростій ситуації, що склалася на початку 1996-го, своєчасним було, на наш погляд, підписання Конституційної угоди між Президентом і Верховною Радою України – вона зобов’язала обидві гілки влади прийняти Конституцію протягом року, тобто до 6 червня 1996-го. Цей крок був компромісний, він вніс певний спокій у країні. Та, на жаль, ненадовго. Соціалісти зі свого боку заявили про необхідність «почати усунення конституційним шляхом інституту президентства…». Зрозуміло, у відповідь не забарилася й кампанія президентського оточення, яка поставила за мету усунути голову Верховної Ради з посади. Такі події знову ускладнили конституційний процес. Однак усі ми розуміли, що, незважаючи на конфронтацію, обидві гілки влади прагнуть отримати нову Конституцію.

У квітні 1996 року 10 депутатських груп і фракцій Верховної Ради створили міжфракційну ініціативну групу, яка згодом перетворилася в Тимчасову спеціальну комісію. Очолив її народний депутат Михайло Сирота. Досвідчені політики розуміли, що зволікання з прийняттям Конституції може закінчитися як для Верховної Ради, так і для держави взагалі трагічно. Керівництво парламенту спершу ігнорувало роботу цієї групи, більше того, комуністи й соціалісти певний час відмовлялися брати участь у її роботі. В ході подальшого обговорення проекту більшість лівих узагалі відкинули 5 статей: про мову, державні символи, власність, владу і Крим. У такій обстановці стало відомо, що Президент теж підготував проект Конституції та своїм указом від 26 червня 1996-го призначив на 15 вересня того ж року проведення Всеукраїнського референдуму стосовно Конституції України. Верховна Рада стояла перед дилемою: приймати негайно Основний Закон або ставити себе під загрозу розпуску. Відчуваючи таку небезпеку, керівництво парламенту теж долучилося до роботи тимчасової комісії, яка ще інтенсивніше продовжила працювати над своїм проектом. Цьому, зрозуміло, великою мірою сприяв і указ Президента.

Іван КОРШИНСЬКИЙ – автор матеріалу й учасник тих подій

Усвідомлюючи складну ситуацію, голова Верховної Ради Олександр Мороз 26 червня і сам почав форсувати роботу над проектом. Видно, він теж повірив у серйозність намірів Президента. Чи хотів він цим вплинути на Президента й затримати публікацію указу, чи перехопити ініціативу, – побачимо пізніше. Але як він не намагався, згадані вище 5 дуже принципових статей ліві й далі відкидали. І тут, нарешті, – референдум буде! Самовпевнені ліві почали нервувати. Вони теж зрозуміли, що виборці на референдумі Президента підтримають, Конституцію приймуть, але тоді й нас у парламенті не буде.

Приємно згадати, що закарпатські депутати активно працювали над проектом Конституції. Зрештою, як і над іншими законопроектами загалом. Більше того, ми плідно співпрацювали з нашими крайовими керівними органами – посилали їм законопроекти і з вдячністю дослухалися до порад наших обласних колег. Так було й зараз, що дало нам можливість разом із закарпатцями О. Климпушем та М. Рябцем підготувати слушну заяву, яку охоче підтримали й інші депутати. Дозволю собі навести з неї окремі уривки.

«Шановні народні депутати! Україна переживає виключно важливий історичний момент. Завершується процес творення нової Конституції незалежної Української держави. Опираючись на притаманні для українського народу демократичні традиції, парламент нашої держави минулого та нинішнього скликань разом із виконавчою та судовою владами, всіма людьми доброї волі впродовж чотирьох років робили пошук оптимальної моделі Основного Закону держави.

Сьогодні проект нової Конституції, пройшовши багато етапів розробки, обговорення, дискусій у суспільстві, розглядається в другому читанні Верховною Радою України. Всі ми є прихильниками ідеї прийняття Конституції передбаченим чинним законодавством шляхом – схвалення її тексту конституційною більшістю України. Саме такий шлях демонстрував би високий рівень відповідальності обраних народних депутатів, дозволив би зекономити кошти державного бюджету (…).
Ми продемонстрували максимум доброї політичної волі, бажання конструктивної спів­праці, пошуку компромісів, прийнятних для всіх політичних сил, що представлені в нашому парламенті та суспільстві. Але є межа поступкам, за якими йде зрада інтересів українського народу, його незалежного заможного майбутнього. Їх нам не простив би народ і не зрозумів би світ.

На жаль, усупереч логіці, ліва частина депутатського корпусу та окремі народні депутати, що ідеалізують минуле, роблять усе, щоб загальмувати конституційний процес. Саме їх зусиллями були заблоковані й не пройшли при голосуванні в сесійній залі жодна з найважливіших статей, які й становлять суть саме Української Конституції (…). Це свідчить про неможливість прийняття остаточного тексту нової Конституції України Верховною Радою за процедурою, що прийнята нею. (…).

Тому ми не бачимо надалі доцільності витрачати час за нинішньою процедурою на нескінченне й безрезультативне обговорення статей і поправок до них та пропонуємо Верховній Раді прийняти в цілому підготовлений Тимчасовою спеціальною комісією до другого читання проект Конституції.

Прийняття цього тексту конституційною більшістю завершило б конституційний процес. Якщо ж прийняття історичного рішення виявиться неможливим, то в цій ситуації ми закликаємо перейти до наступного шляху, передбаченого чинним законодавством України, – схвалення її народом у ході всеукраїнського референдуму. У зв’язку з цим звертаємося до Президента України, відповідно до частини 4 статті 61 Конституційного договору, винести на всеукраїнський референдум проект Конституції України, доопрацьований до другого читання тимчасовою спеціальною комісією, який підтримується більшістю народних депутатів України.»

Гадаю, що й наша заява відіграла певну роль, тим більше, що під нею підписалися такі поважні законодавці, як А. Бутейко, В. Костицький, В. Шишкін, О. Бандурка, П. Швидкий та інші, всього 18 депутатів.

Але повернемося до передодня самої історичної події – прийняття Конституції. Вранці 27 червня, відкриваючи засідання, Олександр Мороз заявив: «Пропоную не покидати цю залу, поки не приймемо Конституцію!» Більшість погодилася.

Пізно вночі за ініціативою самого Олександра Мороза були створені групи для узгодження 5 статей, які стали каменем спотикання. Десь о 5-й ранку ліві почали відступати. Названі вище статті вже набирали 285 – 299 голосів. Усі очікували результати голосування за 20 статтю, в якій ідеться про державну символіку. Групу, що працювала над нею, очолив народний депутат України Євген Марчук. Його мудрий виступ зала нагородила оплесками стоячи. Очевидно, це сприяло тому, що за найсуперечливішу статтю врешті-решт проголосували 302 депутати. У залі овації.

О 9-й годині в сесійній залі появився прапор Президента, а незабаром до парламенту увійшов і сам Леонід Кучма. Зала ожила. Президент зрозумів, що Верховна Рада перемагає, й краще йому самому теж бути присутнім на цій історичній події. За лічені хвилини проходимо статті, що залишилися. На голосування ставиться Конституція в цілому. На табло – 315. Люди кидаються один одному в обійми. Очі бувалих чоловіків зволожені сльозами. Президент привітав народних депутатів Верховної Ради з історичною перемогою. Велично звучить щойно затверджений Державний Гімн України.

Отже, нарешті Конституція України прийнята. Вона увібрала в себе кращі зразки державо­творення. Світ вважає її однією з найкращих. Це не означає, що наш Основний Закон досконалий і в майбутньому не буде доповнюватися. Але міняти його, на наш погляд, потреби немає. Конституція й нині є такою, що маємо підстави гордитися нею й віддати шану всім, хто брав участь у роботі над нею.

Іван КОРШИНСЬКИЙ,
народний депутат ВРУ другого скликання

 

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*