«МУСИМО ЇХ ЛЮБИТИ. БО НЕ ЛЮБИТИ ЇХ НЕ МОЖНА»

У столиці побачила світ книжка Дмитра Кешелі

Дмитро Кешеля прийшов до читачів із книжкою «Терен зацвів», яка побачила світ у видавничому центрі «Академія».

«Терпко розцвітає терен. Чіпко тримається корінням землі. Уперто впирається вітрам, – ідеться у передслові. – Жодна сила не змогла винищити його. Уміє захищати себе терен. Обережним треба бути з ним – колючий… Манять до себе його ягоди, що пахнуть небесами. Чомусь і тривожать вони, як густі хмари. Бо крутий норов має. Не кожному спокій несе. Таке й життя людей в оповіданнях і повісті цієї книжки. Весь час вони в роботі. У випробуваннях любов’ю, болем і сльозами. Вірять, що й на Небесах є життя. Отакі люди, з якими зрісся у своїй творчості Дмитро Кешеля. Мусимо їх любити. Бо не любити їх не можна. Гріх не любити їх».

Ця книжка про той час, коли ще звірі говорили, народ боявся не смерті, а гріха, тому Богонько любив людей, а люди – ближнього. А ще про саму смерть. Вона – молода, мчить не з косою, а зі снайперським гвером. І немає часу на старих та немічних. Бо на тому світі теж не потрібна жеброта. Вона, та смерть, навіть не скаже, коли на неї чекати.

А ще тут жінка стоїть на дні ріки. За мить, коли ще можеш врятуватися, бачиш її. І відчуваєш нестримний потяг кинутися в її обійми. І знову дивишся в очі смерті. І тільки голосіння брата на березі час від часу повертають до життя. Але на далекому пагорбі на тебе вже чекає твій однокласник Василь, якого убило струмом два роки тому. І який зустрів тебе, щоб перевести в іншу реальність.

Є тут і бороцква, яка цвіте восени. Для однієї тільки літньої сільської жінки, та ще й уві сні. Але коли вона помирає, та бороцква взялася й справді цвісти в її саду. Є ще в книжці загублені в часі. Є так і не розквітле кохання. Є потяг, який заблукав у минулому. А ще – метелик любові. Адже «смерть, як і любов, приходить негадано, коли її зовсім не ждуть». І знову перед людиною відкриваються двері потойбіччя. І там набагато легше, світліше й простіше, як тут, на землі. Бо там є любов, до якої в цьому світі деколи так важко дотягнутися.

Марина БОДНАР

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*