П’ятниця
24 листопада 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

НА ВИШКІВСЬКИХ ВЕСІЛЛЯХ ТАНЦЮЮТЬ ТАК,

ЯК НІДЕ НА ЗАКАРПАТТІ

Вишківський хореограф із сорокарічним стажем Йосип Барна і не береться підраховувати, скількох людей він навчив танцювати за своє життя. Тут вам кожен другий скаже:  «Мене учив танцювати Барна». Його у селі знають усі. «Прийдіть на наші весілля, там і побачите результати моєї роботи, — не без гордості каже 66-річний учитель танців. – У нас не так, як усюди, коли хто як вміє, той так і скаче. Вишківці на весіллях танцюють і чардаш, і вальс-бостон, і фокстрот, і навіть танго. Я не брешу, так є дійсно».

«ДЛЯ МЕНЕ УСІ РІВНІ – ЩО ДИТИНА БІЗНЕСМЕНА, ЩО ЦИГАНЧА…»

— Практично жодне районне свято не обходиться без участі нашої школи, — розповідає Йосип Павлович. — Які тільки є обласні, всеукраїнські свята, фестивалі – ми їздимо на них із дітьми. Наш колектив бував і в Угорщині, Словаччині, Румунії.

Минулого року наш Будинок культури організував благодійний концерт зі збору коштів для дітей із синдромом Дауна. Особисто я не знаю  жодного випадку, коли заклад культури на власній базі влаштував би благодійний концерт.

— У моїй роботі дуже важливо бути хорошим психологом, — ве­де далі учитель танців. — Діти бувають різні. Є з багатих сімей, є з бідніших. Але в мене у школі всі рівні — що дитина бізнесмена, а що мале циганча. Усі танцюють разом.

Є ще одна особливість. Не хочу бути різким, але це правда. Не знаю, з чим це пов’язано, але останні 10—15 років почало народжуватися більше дітей без музикального слуху. Ніяк не можуть вловити темп, ритм. Але зате ці діти дуже стараються…

До дітей потрібно мати підхід, це основне. Ти одразу бачиш – з цим можна легко знайти  спільну мову, а хтось не хоче виконувати команди, у когось не все зразу виходить. Особливо у молодших класах. Я як працюю? Оголошую в школі, що проводиться набір на танці. Приходять діти, стаємо в коло, спочатку танцюємо у формі гри – плескаємо в долоні, притупуємо. І я вже тоді бачу, хто вловлює ритм, хто ні, хто з дітей на якому рівні. Але перше, що роблю – випроваджую батьків із залу. Це вже така неписана традиція. Бо часто мама прийде з дитиною на перше заняття, одразу ж сідає в залі, а малий лише на неї і озирається —  не танцює, команд не виконує...

 Усі мої учні ведуть дуже різносторонній, активний спосіб життя, ходять на заняття і у спортивні секції, і в недільну школу, і в музичну. Тому перш за все ми обговорюємо, у кого які факультативи і коли. Відтак складаємо розклад наших занять.

«Я пішов до кандидатів у депутати, кажу, нашим артистам потрібні костюми»

— Мені часто доводилося добре помізкувати, аби знайти вихід із скрутних матеріальних ситуацій, — розповідає про свою «творчу кухню» мій співрозмовник. —  Наприклад, ми розучили з дітьми циганський танець, а костюмів у нас нема. Що робити? Адже костюм — то половина успіху танцю. А це відбувалося якраз перед виборами. Я зібрався, пішов до Павла Балоги, пішов до Степана Деркача, кажу, нашим артистам потрібні костюми, допоможіть. І так  випросив сценічний одяг. Бо якщо керівник Будинку культури скаже собі:  «все — я директор», вважайте, такому клубу настав кінець. Я ж не цураюся  піти до чиновників попросити гроші для закладу, і поговорити з батьками так, щоб переконати їх профінансувати поїздки дітей на фестивалі, навіть траву біля Будинку культури сам кошу. Що було б, якби я склав руки, сказав собі, що  випрошувати, принижуватися — не моя робота? Усе б пропало. Але я і дякую, коли мені допоможуть. Дякую голові села, бо гроші на клуб нині виділяють, зробили гарну сцену, ремонт, костюми закупили. Потроху беру звідти-звідти-звідти — і заклад працює. От у 90-х криза була. Не було взагалі костюмів у школі. А за радянських часів чи не кожен сільський колгосп мав свою танцювальну трупу. Я тоді могорич у руки — і в гості – до одного знайомого, іншого, пішов до Хустського самодіяльного театру. І так по один-два костюми десь закупив, десь випросив. Назбирався одяг на всіх вишківських танцюристів.

— Користь від танцю неймовірна, вплив від занять – на все життя, — розповідає Й.Барна. — Людину, яка займалася танцями, видно одразу. У неї — рівна постава, гарна хода. Я дітей навчаю елементарної культури танцю. Хлопчиків із 1—2-го класу вчу пропускати вперед дівчат, відсувати стільчики, коли сідають за стіл. Тобто — основам елементарного джентльменства. Вчу гарно запрошувати на танець.

Не так, як на нинішніх дискотеках — узяв за руку і поволік. Ні, я вчу гарно запросити на танець, а потім ввічливо провести дівчину на місце. Якщо сподобалася – запросити ще на один, якщо ні – тоді просто подякувати за те, що погодилася потанцювати.
«У культурі» Йосип Павлович, як з’ясувала, опинився не випадково.

— Я з такої сім’ї, де всі люб­лять танцювати, — каже. — Невістка – хореограф, син – хореограф, племінник – хореограф, внук теж хоче вступати на хореографію, дружина працює по виховній роботі в школі. Моя мама, прабабка мали чудовий слух, голос. Це — гени. Я ще в армії, під час служби у Приволзькому військовому окрузі (Росія), виступав у ансамблі. І природно, що згодом вступив у Хустське культосвітнє училище. У мене просто не було вибору.

І хоч мода в хореографії змінюється не менш стрімко, ніж в одязі, пан Йосип ніколи «не зраджує» класику.

— До сучасних естрадних танців я ставлюся скептично, — зізнається. —  Розумієте, танго, вальс, вальс-бостон, фокстрот – їх танцюють в усьому світі, скрізь, це основа основ. Так само народні танці – вони ніколи не вийдуть з моди, це те, що танцюватимуть і через 200, і через 300 років. Я прихильник класичної школи і нічого не можу з собою вдіяти. І  радий з того, що сьогодні молодь повертається до класики, та й на спеціалізацію народних танців, наскільки я знаю, останнім часом приходить більше абітурієнтів.

Ганна РОВТА.
смт Вишково.

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
June 2015
 

...