НАРОДЖЕНИЙ ДЛЯ ЩАСТЯ

й перемог

Роки, наче краплі з весла швидкого часу. Ось спортсмен і науковець Степан Михайлович 55 років очолює кафедру фізичного виховання УжНУ. Хіба це можна було уявити, коли 27 квітня 1929 року він появився на світ тринадцятою дитиною.

Сьогодні йому вже виповнюється 84. Але й досі успішний спортсмен із найважчого виду легкої атлетики — десятиборства — в строю. До речі, за весь тривалий час жодного разу не хворів. Це — молодечий гарт, що викликає подив і бажання наслідувати. Тому-то й педагог він справжній. Є чому повчитися в Степана Олександровича…

Ще учнем гімназії взявся Степан за будову своєї сталевої волі й тіла через посередництво футболу й акробатики. До легкої атлетики прилучився з п’ятнадцяти років і зразу показав себе — виборов право на участь у трьох спартакіадах нашої, тоді ще соціалістичної, республіки. В 1948-му став бронзовим призером України зі штовхання ядра. А далі чи не кожен вид «королеви спорту» був ним осідланий і підкорений, наче дикий степовий кінь-тарпан. Атлет постійно вигравав крайове «золото» в десятиборстві, штовханні ядра, стрибках у висоту та метанні диска. Закономірно, за еволюційною логікою творення особистості сталося, що в 1949-му стає успішним студентом Львівського державного інституту фізичної культури. Вже наприкінці навчання у виші почав викладати, діставши довіру у викладачів стосовно різних практичних занять. Це стало непоганою школою для майбутнього доцента. Пропонували лишитись у Львові, та потяг до Закарпаття виявився сильнішим. У місті над Ужем стає заступником голови обласної ради ДСТ «Колгоспник». Водночас, не перетворюючись у лінивого бюрократа «від спорту», наш подвижник «витанцьовується» в 1954-му в чемпіона Укрради того-таки ж «Колгоспника» з метання диска, срібного призера з п’ятиборства і штовхання ядра. Відтак на першості колишнього Союзу встановлює рекорд Укрради з десятиборства. Під кінець того ж року був обраний головою обласної ради ДСТ «Авангард». За чотири роки на цій царині ним будувалося та реконструювалося багато спортивних баз — гірськолижна на горі Плішка Перечинського району, стадіони в Мукачеві, Хусті, Виноградові, Рахові, Тячеві. Просто вражає спектр його спортивної «палітри». В 1955 році Степану Олександровичу присвоюють звання судді республіканської категорії з легкої атлетики. Успішне виконання цих функцій стало причиною, що в 1963-му С.Михайлович стає першим на Закарпатті суддею всесоюзної категорії.

Колоски спортивних досягнень — на різних аренах змагальних і організаторських — викликали потяг до передачі накопиченого досвіду. З весни 1958 року він — старший викладач, а з вересня — завідувач кафедри фізичного виховання Ужгородського державного університету, яку успішно очолює до цього часу. З 1961 року наш лицар закарпатської спортивної розбудови стає «батьком» студентського спортивного табору «Скалка» на березі Ужа, який вразив знаменитостей усього Союзу, став базою для злету багатьох славних олімпійців. За його ініціативи затим, із середини 60-х років, розгортається будова університетського спортивного корпусу з першим в області закритим 25-метровим плавальним басейном.

У 1968-му Степан Михайлович першим серед працівників фізкультури нашої області захистив кандидатську дисертацію. Наукові розробки переплавлялися в практику — науковець і тренер виховував майстрів і кандидатів у майстри спорту, спортсменів-легкоатлетів високих спортивних розрядів. І було це явищем не епізодичним, «для галочки», а перманентним, складовою великої комплексної роботи цього великого краянина за обширами своїх зацікавлень і напрацювань.

— Важким, — згадує Степан Олександрович, — був перехід від суспільного устрою Союзу до незалежної України. Після ліквідації студентського товариства «Буревісник» у 90-х почало чи не повністю завмирати спортивне життя вишів. Та я вирішив не сидіти склавши руки, а створив у нашому університеті громадський спортивний клуб «Старт». Трохи пізніше мене й головою його обрали.

Ще у Львівському інституті фізичної культури мріяв С.Михайлович, що і в крайовому університеті буде відкритий новий напрям — підготовки своїх фахівців із фізичної культури. Його намір втілився в життя. У 1999 році в УжДУ був здійснений перший набір студентів на спеціальність «Викладач фізичного виховання, тренер, реабілітолог». А вже наступного року в університеті відкрили (особисто Степан Олександрович привіз ліцензію з Києва) факультет фізичного виховання і спорту, а пан Михайлович став його деканом і перебував на цій посаді п’ять років. Президентським указом йому наприкінці присвоїли звання «Заслужений працівник фізичної культури України».

Гріх казати, що наш невтомний діючий ветеран спрямовував свою увагу лише на Закарпаття. Багато хто згадає час кінця 50-х, коли в Україні, як і скрізь у Союзі, тривав бум із будівництва спортивних таборів. Тож невтомний закарпатець брав участь в оформленні документів на будівництво спортивного табору Львівського державного університету біля санаторію «Карпати» на Мукачівщині. Вже потім ректор Дмитро Чепур доручив знайти гарну місцину для «Скалки», яку зараз той же Михайлович успішно відроджує.

У 2001 році були відкриті й обладнані дві кафедри — фізичного виховання та реабілітації. Степан Михайлович став професором, а за його рекомендацією деканом обрали А.Товта. До речі, в 2004 році Михайлович відкрив і заочне відділення свого факультету. Серед серії його наукових робіт першою була книга «Фізіологічні основи фізичної культури». Але, сумує  С.Михайлович, за останні роки факультет узяв виключно медичний ухил. Новий ректор Федір Ващук, на щастя, розібрався в цьому і дав завдання професору Михайловичу відкрити новий напрям з випуском фахівців за спеціальністю «Учитель фізичної культури і спорту — організатор спортивно-оздоровчого туризму».

— Чекаємо відкриття в цьому році, — радісно каже Степан Олександрович. — Вивели кафедру зі складу факультету фізичного виховання — вона стала загальноуніверситетською, де задіяні 26 чоловік. Із них два професори, троє доцентів, чимало кандидатів наук. Невдовзі ще четверо будуть захищатися. А щодо перспектив — то нещодавно на спеціальній вченій раді про перспективи розвитку вишу на найближчі 15—20 років я поставив питання перед керівництвом області про розширення матеріально-технічної бази нашої кафедри. І в найближчих планах маємо спорудження двох сучасних спортивних залів — гімнастичного та ігрового. На стадіонному полі буде спеціальне покриття.

Оновимо і «Скалку», вона того варта. Наші олімпійці з її допомогою принесуть більше спортивної слави рідній державі. Вже проведені відповідні ремонти. Це все — вимога часу. Ще я ставлю питання про збільшення обов’язкових годин фізичного виховання на всіх курсах. У цьому ж сіль теми — «Здоров’я нації».

Мабуть, бажання бути щомиті потрібним і народжує ту енергію, яка робить людину шанованою в народі.

Не всім таке дано. А от Степану Михайловичу, будемо вважати, пощастило. Хоча, якщо переглянути всю його долю в деталях, далеко не легким було те щастя.

Василь ЗУБАЧ.

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*