Вівторок
24 квітня 2018 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

«НАША РАША»

Українській Незалежності присвячую! 

Щоліта в батьків у селі гостює моя тітка з дитиною. Вона понад двадцять років живе у Росії. Лєна (так її звати) після закінчення десятирічки вирішила вивчитися на лікарку, а виш обрала в «північній столиці» колишнього Радянського Союзу. Коли приїхала в Ленінград, то з першого погляду закохалася в це місто. Згодом і заміж вийшла за місцевого.

Життя, з її розповіді, не балувало просту дівчину із закарпатського села. Відразу не склалися стосунки з батьками та сестрою чоловіка. Для них вона була лише бандерівкою та хохлушкою. Такою вона є поза очі вже ось два десятиліття поспіль і для своїх сусідів у будинку, де мешкає. Хохлушкою називає її й власний син, коли з нею свариться.

У нашої Лєни інших тем немає,  окрім тої, що вона в Росії завжди чужа. «Ця країна – страшна. Ой, як не любить наших – скаржиться. – Особливо недоброзичлива до українських заробітчан. Гірше ставлення хіба що до хачиків». Найбільше бентежить тітку те, що як би вона не намагалася бути схожою на росіянку, – і говорить без акценту, і не «шокає», – це не змінює її статус. Бо все одно вона там – хохлушка.

У телефонних розмовах Лєна з нами теревенить тільки по-російськи. В селі попервах – теж не по-нашому. Виправдовується перед домашніми, мовляв, мусить адаптуватися, забула багато рідних слів, відтак просить перекладати їх на мову її чоловіка та дітей. Я ніколи не вірила й не повірю, що людина здатна забути рідну мову! Якось довелося спілкуватися з одним 96-річним дідусем, котрий у сімнадцять виїхав до далекої Америки на заробітки, прожив там майже все життя й тільки на старість повернувся на малу батьківщину – провести тут останні роки й померти, але він не забув свою материнську мову. Говорив ще на давній, яку в селі вже ніхто й не пам’ятає, але нею розмовляли його батьки. На жаль, діда вже немає. Впевнена: якби жив, то зміг би присоромити нашу Лєну!

Але це ще півбіди! Одного разу Лєна причепилася до мене, мовляв, що це в нас за така чудна українська мова? Виявляється, їй не подобається наш вітчизняний телевізійний простір, ведучі новин, їхня дикція, інтонація, слова тощо. Я зауважила: «Це і твоя мова також!»

– Нет, не моя! Я – гражданка России! А ты – хохлушка! – розійшлася вона, як цунамі на Гаїті.

Я зрозуміла – Лєна для мене втрачена назавжди.

Натомість яким великим було її здивування, коли одного дня, гукаючи п’ятирічну доньку на «русском языке», почула відповідь із городу: «Мамо, я туй, пасулю рву!»

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
August 2017
 


...