«НЕ ТУРБУВАТИСя ПРО ЛІТНІХ — ЦЕ РУЙНУВАТИ ДІМ, В ЯКОМУ ДОВЕДЕТЬСЯ СПАТИ ВНОЧІ»

ПРО ПРОБЛЕМУ СТАРІННЯ НАЦІЙ ТА МИСТЕЦТВО МЕДИЦИНИ

Сьогодні на планеті проживає близько  7 мільярдів людей, серед яких більше 20% — віком понад 60 років. У всьому світі відбувається старіння націй. Адекватна реакція керівництва держав на цю тенденцію стає однією з найактуальніших нині проблем.

ГЛИБОКА СТАРІСТЬ УКРАЇНЦЯМ НЕ ЗАГРОЖУЄ

Особливість старіння населення України в тому, що у нас це наслідок високої смертності дорослих жителів та зниження народжуваності. А тим часом на Заході це відбувається за рахунок зниження загальної смертності. Виходячи з цього, глибока старість населення віком 80—85 і більше років зараз Україні не загрожує.

Світова економічна криза, яка болісно дає про себе знати і в нас, призвела до недостатнього пенсійного забезпечення переважної більшості літніх людей. Для покращення свого матеріального стану вони вимушені, наскільки це можливо, продовжувати працювати за спеціальністю. Тому в Україні зараз є майже 90% працюючих пенсіонерів.

Проблема професійної працездатності людей старшого віку складна тому, що у її вирішенні потрібно враховувати такий суттєвий фактор, як вік і збереження психо-фізичного здоров’я людини.

На це у нас поки що звертають мало уваги, а проблему  в основному вирішують менеджери від кадрових агентств, які часто для працевлаштування виставляють віковий ценз 30—35 років. За таких умов багатьом знайти роботу важко, особливо старшим людям, які ще зберегли своє здоров’я. Сподіваємось, що згодом економічна база соціального фінансування людей літнього віку та турбота про якість їхнього подальшого життя поліпшаться і сама собою відпаде потреба в їх працевлаштуванні.

Академік І.Трахтенберг у своїй монографії “Нариси фізіології та гігієни праці людини похилого віку” звертає увагу на те, що працездатність людей з віком знижується, страждає короткочасна пам’ять, погіршується здібність до концентрації уваги і швидкість переключення з одного виду діяльності на інший. Окремі показники фізичної і розумової працездатності людей можуть погіршуватися навіть в 30—40 років, але загалом професійна працездатність знижується значно пізніше. У пенсіонерів можуть відбуватись і певні негативні зміни психологічного стану особистості, але все це успішно компенсується здобутою в минулому високою кваліфікацією і багаторічним досвідом.

НАЙБІЛЬШЕ СЕРЕД ПРАЦЮЮЧИХ В УКРАЇНІ ПЕНСІОНЕРІВ — ЛІКАРІВ І ВЧИТЕЛІВ

Такий факт, що в будь-якій професії, і особливо в медицині, певний відсоток літніх людей продовжує трудитися, можна кваліфікувати як державну систему соціально-економічної і соціально-побутової підтримки пенсіонерів шляхом цілеспрямованого використання їх професійної працездатності.

За прогнозами міжнародної організації праці, до 2025 року в Європі кількість 50-річних людей буде становити 32%. Базуючись на статистичних показниках, соціологи і економісти США дійшли  висновку, що ХХІ століття стане часом “сивих мудреців”, тобто геронтократів – літніх людей, котрі володіють великим життєвим досвідом. В майбутні роки вони, будучи пенсіонерами, стануть правити провідними світовими державами. Добре це чи ні – питання риторичне.

Повертаючись до наших реалій, ми вимушені констатувати, що основна кількість працюючих в Україні пенсіонерів – це лікарі і вчителі, які, крім здобутих в молодості професій, деінде себе проявити не можуть. Це незрозуміле для наших західних сусідів явище у нас теж таїть у собі певні протиріччя.

Згідно з Конституцією України, людина, яка десятиріччями наполегливо працювала і досягла пенсійного віку, має право на заслужений відпочинок, передаючи свій досвід і робоче місце молодим спеціалістам. Але, на жаль, такі фахівці стараються залишитися на попередній роботі навіть з частковим навантаженням і невеликим заробітком. Ця реальність є причиною невдоволення молоді, яка обурена тим, що працюючі пенсіонери не поступаються їм своїми робочими місцями.

На мій погляд, як пенсіонери зі своєю вимушеною позицією, так і молоді спеціалісти зі своїми вимогами – праві. Логічне вирішення цього життєвого протиріччя – справа держави та законодавців.

КОЖЕН НЕДУЖИЙ ХВОРІЄ ПО-СВОЄМУ, ТОМУ СТАНДАРТИ НЕДОРЕЧНІ

Як відомо, всі ми хворіємо по-своєму, тому стандартний метод надання лікарської допомоги недоречний. Мистецтво психологічного контакту з хворою людиною і вміння знайти відповідний метод лікування дається десятиліттями наполегливої праці на ниві охорони здоров’я.

Тому лікар пенсійного віку, за умови збереження свого нормального фізичного і психологічного стану, є золотим фондом медицини. Вважати таких людей баластом і гальмом для подальшого розвитку та під прикриттям оптимізації повністю звільняти з роботи – нераціональний, шкідливий і недержавний вчинок.

Тому мудро вчинили ті керівники медичних закладів, які керувалися логікою і знайшли можливість створити умови для подальшої співпраці високо­кваліфікованих, але вже літніх спеціалістів з їхніми молодими колегами. Не втручаючись в поточні справи роботи і керівництво установами, вони надаватимуть практичну допомогу у вирішенні скрутних діагностичних і тактичних моментів лікування важких хворих та своєю присутністю будуть стримувати азарт молодих керівників і піднімати імідж колективу.

Проблема часткового використання трудового досвіду спеціалістів пенсійного віку стає актуальною і під час проведення медичної реформи, розпочатої в перехідний період між колишньою радянською охороною здоров’я і ще не перебудованою на європейський лад нашою медициною.

Тут не слід нехтувати позитивними надбаннями медицини минулих років, які були б корисними при організації нової, сучасної системи охорони здоров’я. Саме для цього потрібна зв’язуюча ланка в особі ветеранів-лікарів, які бачили і слушно оцінили ці ефективні здобутки та здатні сприяти їх практичному впровадженню в життя.

Аналіз міграційного процесу населення, особливо молоді, що отримала освіту в Україні, свідчить: чимало українців у пошуках кращого заробітку на невизначений час покидають батьківщину. За прогнозами, в недалекому майбутньому вакантні місця, в тому числі і в лікарській справі, доведеться заповнювати досвідченим спеціалістам старшого віку. Тому вже в теперішній час у рамках медреформи потрібно більш лояльно ставитися до збереження працездатних спеціалістів старшого покоління.

Адже довге життя цінне не саме по собі, а тільки в тому випадку, коли воно збігається зі збереженням розумових і фізичних здібностей. Не турбуватися про літніх – це все одно, що руйнувати дім, в якому доведеться спати уночі, говорив Іван Мечніков.

Дезидерій ПЕТНЕГАЗІ,
кандидат медичних наук, заслужений лікар України.

м.Ужгород.

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*