«Нині в Україні народжується сучасна політична нація…»

Закарпатські експерти — про теперішні події у столиці та можливі варіанти їх розвитку

Драматичні події, які тривають в країні, а надто у Києві, ось уже другий місяць, не можуть залишити байдужими навіть далеких від політики громадян. А криваве протистояння останніх днів, здається, збурило й самих байдужих. Не залишаються осторонь загальнодержавних процесів й закарпатці. Якої думки про те, що твориться в державі, і які можливі варіанти розвитку подій, «Новини» поцікавилися у закарпатських експертів.

 

Віктор ПАЩЕНКО, соціолог, політолог:

— Нині однозначно можна стверджувати, що Україна перебуває в глибокій політичній кризі. Поки що складається враження, що цього не розуміє Президент. Глава держави заявляє, що потрібно вести переговори, але водночас нічого не робить. У столиці палають автобуси, б’ються люди, а глава держави робить вигляд, ніби в країні нічого не відбувається. На мою думку, нинішня політична криза не є поверховою, яка стосується окремих питань суспільного життя, вона системна і глибока. Український протест — глобальний. Він починався як Євромайдан з вимогою продовжити курс країни на євроінтеграцію. Тепер же у нього інша мета — корінне реформування системи влади. Мова вже не йде про зміну окремих чиновників чи навіть Президента, річ про зміну системи влади.

Першим стоїть питання повернення до Конституції 2004 року і на її основі — розробка нового Основного Закону та «правил гри», починаючи з центру і закінчуючи місцевим самоврядуванням. Поки розуміння цього з боку влади немає. Не знаю, на що керівництво сподівається. Сама по собі ситуація не розсмокчеться. Останні, так звані диктаторські закони, — це намагання залякати людей. Але бачимо, що такі дії влади лише підігрівають опозиційні настрої громадян, які будуть посилюватися. Зрозуміло, що процеси, які нині відбуваються в країні, просто так не зупинити. На боці опозиції — свідомі громадяни на противагу завезеним на Антимайдан проплаченим «тітушкам».  Тобто влада не має серйозної політичної опори окрім класу бюрократії. Останній, поки має гроші, купує таких горе-захисників. Також влада не має економічної опори і тримається виключно на зовнішній підтримці, зокрема російському кредиті. Фактично йде розпродаж країни. Жодної серйозної реформи проведено не було, інвестиційна привабливість країни впала. Цьогорічний бюджет має 70 мільярдів дефіциту. Чим його будуть покривати? Або новими кредитами, або розпродажем залишків держмайна. Висновок один — нинішній політичний режим не має шансів втриматися. Інша проблема, що він загнаний у глухий кут і мирно владу не віддасть.

Гадаю, на нас чекає подальше загострення ситуації і кривава боротьба. Після перших смертей «посипляться» силовики середньої ланки, які відмовлятимуться виконувати накази влади. Для вищих корумпованих чиновників дороги назад немає, тож вони чіплятимуться за владу до останнього.

Сергій ФЕДАКА, доктор історичних наук, професор:

— Нинішні вуличні бої у Києві – наслідок розчарування активістів Майдану в парламентській опозиції. За два місяці вона так і не спромоглася на вироблення якоїсь реальної стратегії. Те, що озвучили 19 січня, виглядало як чергова мильна булька, приречена на провал. Це вже переповнило чашу терпіння. Найбільше людей обурила нездатність лідерів назвати головну фігуру на Майдані, на яку можна було б орієнтуватися. Два місяці колективної безвідповідальності дістали усіх. Тому вибух був спрямований перш за все проти тих, хто стояв того дня на трибуні Майдану.

Людям набридло бути статистами у чужій грі, від якої становище рядових мітингувальників тільки погіршується. Тому вирішили діяти з точністю до навпаки порівняно з тим, що їм говорили зі сцени.   

Схоже, що владі така ситуація вигідна, тому швидкого придушення цього бунту не відбулося. Людей, навпаки, заманюють все далі углиб вулиці Грушевського, дають тимчасово відчути смак тактичних перемог, аби засвітилося якомога більше обурених, аби задокументувати їхні вчинки і підготувати ґрунт для майбутніх масових репресій. Ту ж мету затягування часу переслідує й імітація якихось переговорів між опозицією і владою.

Здатність влади придушити виступи навіть силами одного тільки київського міліцейського корпусу не викликає сумнівів. Але ситуацію свідомо загострюють. До того ж зараз ведеться якась складна гра навколо самого В.Януковича, навколо вакансії голови його адміністрації. Різні групи впливу пропонують різні сценарії виходу з ситуації, що теж ускладнює прийняття єдиного владного рішення.

Столична вулиця Грушевського сьогодні в епіцентрі протистояння.

Події, вірогідно, завершаться тим, що і 9 березня 2001 року, коли розгорнулися такі самі, але менш масштабні вуличні заворушення. Тоді А.Шкіль та інші опинилися за ґратами, а режим тільки консолідувався. Бо теж не знайшлося достатньо впливової фігури, яка б взяла на себе відповідальність за вулицю.

Не виключено, що київські події є спеціально спровокованим випусканням пари за рік до офіційних президентських виборів – аби все пішло у гудок. Найбільш небезпечних опозиціонерів буде затримано (власне, це вже почалося), інших залякано, серед третіх – посіяно настрої безнадії.

Роман ОФІЦИНСЬКИЙ, доктор історичних наук, професор:

— Що відбувається? Так народжувалися і зростали всі сучасні політичні нації. Революція, що триває в Україні третій місяць, є синтезом історичних традицій – власної та світових. Нема потреби деталізувати, бо все у всіх на виду.

Що далі? Ключ у руках діючої влади і лідерів народної довіри. Можливі два сценарії, котрі вже мали місце в новітній історії України. Силова розв’язка актуалізує героїчні та трагічні сторінки військово-політичної діяльності Української повстанської армії (УПА). Відомо, що на подолання впертого опору УПА супердержава СРСР витратила ціле десятиліття – другу половину 1940-х – першу половину 1950-х років. А які результати? Близько 200 тисяч загиблих з обох сторін, півмільйона репресованих – арештованих, засуджених, депортованих. Через одне покоління під натиском народного невдоволення СРСР самоліквідувався, а тоталітарних тиранів проклинають досі.

Нині абсолютно переважаюча частина українського суспільства за мирний шлях – дострокові вибори. Таке вже було. Два десятиліття тому, у 1993 році, Президент України і Верховна Рада погодилися на перевибори. Президент Леонід Кравчук, образно кажучи, скоротив термін своїх повноважень на 2,5 року, а парламент своїх – на 1 рік. Обидві дострокові виборчі кампанії пройшли у березні—липні 1994 року. Їхнім безпосереднім наслідком стали системні зміни — економічне оздоровлення держави і конституційні перетворення. У 1996 році нарешті з’явилися національна валюта – гривня та нова Конституція.

Теперішня ситуація є унікальною, бо на своїй пам’яті не пригадую такої величезної кількості рішуче налаштованих захисників демократії в Україні. На мою країну чекає дуже коротка дорога до Європейського Союзу.

Запитував
Петро ПОЛІХА.

 

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*