ПРО «НЕБЕСА» РЕАЛЬНІ Й ВІРТУАЛЬНІ…

Нотатки і роздуми про уфологію, астрологію та окультизм

Світова наукова спільнота назвала суспільство ХХІ століття суспільством знань. Адже наука в наш час досягла дивовижних висот у розкритті найпотаємніших секретів світобудови як на мікро-, так і на макрорівні. На кордоні Швейцарії та Франції за допомогою чудо-техніки  – Великого адронного колайдера –  вчені все глибше проникають у незвідані глибини матерії. Нещодавно ЗМІ повідомили, що астрономи за допомогою орбітального телескопа знайшли на небосхилі найвіддаленішу галактику, що  перебуває від Сонячної системи на відстані 13,1 млрд. світлових років. Вона утворилася усього через 600 млн. років після народження нашого всесвіту в процесі так званого Великого Вибуху (ВВ), що відбувся 13,7 млрд. років тому. Можна навести чимало й інших яскравих фактів з досягнень сучасної науки. І тому почуваєшся ніяково, коли нині, в наш освічений вік, майже щодня бачиш на телеекранах, чи читаєш у друкованій пресі, чи чуєш по радіо всілякі псевдонаукові вигадки про інопланетян, котрі «систематично атакують» Землю, коли читаєш астрологічні прогнози або чуєш містичну балаканину, що подається «на повному серйозі»… Отже, мимоволі виникає потреба поміркувати на подібні хисткі теми.

КОЛИ Ж, НАРЕШТІ, ЗУСТРІНЕМОСЯ З ІНОПЛАНЕТЯНАМИ?

Серед наших сучасників, котрі слідкують за пресою, навряд чи знайдеться людина, яка не звернула б уваги на численні телепередачі й публікації про НЛО (невпізнані літаючі об’єкти), що прилітають начебто з інших зоряних систем, керовані інопланетянами. Віра в реальність «братів по розуму», котрі мандрують космічними просторами на «літаючих тарілках», дістала назву «уфологія». Уфологи вже організували групи мисливців за НЛО, започатковано спеціальні газети, функціонують науковоподібні центри, що займаються цією «проблемою». Вони організовують конференції і з’їзди, видають брошури і книги, створюють документальні фільми і телепередачі, оперують статистикою, з якої виходить, що контакти людей з прибульцями з інших планет стали майже буденним явищем.

В одній з місцевих газет було надруковано: «…38-річному московському екстрасенсу вдалося налагодити зв’язок з інтелігентною (?!) істотою з галактики, яка розташована за 100 світлових років од Землі». Стоп! Далі читати не варто. Бо з першого речення ясно, що автор не має найменшого уявлення про масштаби всесвіту. Адже насправді віддаль до найближчої галактики – Великої Магелланової Хмари (до речі, супутниці нашої галактики Чумацький Шлях) дорівнює майже… 180 тисяч (179465) світлових років. А від сусідки славнозвісної галактики Туманність Андромеди світло летить до нас аж 2 млн. років… То про яку галактику на віддалі 100 (?!) світлових років можна говорити, якщо навіть діаметр спіралі рідного Чумацького Шляху дорівнює 100 тисячам світлових років?!

Уже шість з половиною десятиліть у мас-медіа з’являються повідомлення про те, що 1947 року в США зазнала катастрофи «літаюча тарілка». Загинуло кілька інопланетян («зелених чоловічків»). Інформацію про це начебто утаємничив американський уряд. Зазначимо, в ЗМІ згодом промайнуло повідомлення, що ніякого інопланетного корабля не було. Виконувалася наукова програма по запуску в стратосферу аеростата з мавпами породи резус. Але сталася аварія, аеростат розбився, мавпочки загинули, обгоріли… Хтось сторонній це побачив. І пішла-полетіла по світу чутка про «зелених людей» з чужої планети. Оскільки інформація про науковий експеримент для «акул пера» була нецікавою, тому, як завжди в подібних випадках, її надрукували дрібним шрифтом на якійсь -дцятій сторінці газет, що мало хто з читачів і побачив. А гарний (і комерційно вигідний!) міф про катастрофу інопланетного корабля й досі раз по раз реанімується і при слушній нагоді знову і знову запускається на мас-медійну орбіту.

Якщо замислитися над подібними твердженнями з погляду науки ХХІ століття, коли людству стала відома реальна великомасштабна структура космосу (бодай тієї сфери, що підвладна спостереженням, – метагалактики), стане очевидним: брати на віру розповіді про інопланетян аж ніяк не можна. Найперше запитання: якщо вони десь у всесвіті є, чи здатні до нас прилетіти? 

Сьогодні можемо впевнено стверджувати, що на жодній з відомих восьми великих планет Сонячної системи (крім, звичайно, Землі) розумного життя немає. Ймовірно, і «нерозумного» – також. Таким чином, інопланетяни можуть прилетіти лише з інших зоряних систем. А чи зможуть? Знаємо, що ніяке фізичне тіло (крім фотонів – квантів світла), згідно зі спеціальною теорією відносності А.Ейнштейна, не може летіти швидше світла. Чому? Бо при наближенні до світлової швидкості маса тіла зростатиме до нескінченності. Таким чином, якщо оперувати реально можливими швидкостями при польотах штучних апаратів, створених розумними істотами, для міжзоряної мандрівки знадобиться час, що вимірюється тисячами і десятками тисяч земних років.

Поміркуймо! У грандіозному всесвіті, ймовірно, були десь і колись, або є тепер, або утворяться в майбутньому планети, на яких могло (чи може) зародитися життя, навіть розвинутися до розумного. А чи справді зародилося? – ось питання. Адже нас віддаляють від інших можливих цивілізацій не тільки величезні космічні простори, а й такий нездоланий фізичний чинник, як простір-час. Нескладний приклад. Знаємо, що кожен з нас у минулому обов’язково мав прапрапрадіда і прапрапрабабусю. Але аж ніяк не можемо з ними зустрітися, бо між нами лежить століття часу. Оскільки «щільність» розвинутих цивілізацій у галактиці, напевно, дуже невелика, тож між ними лежать відстані в  сотні й тисячі світлових років. Таким чином, вони (якщо й є?) розкидані в різних епохах. Виходить, інопланетянам аби зустрітися з нами, треба «здолати» не просто мільйони-мільярди кілометрів, а час, притому не якесь одне «нікчемне» століття, а сотні й тисячі років! Це унеможливлює не тільки безпосередні контакти між насельниками різних планет, навіть обмін радіосигналами є малоймовірним.

Як уже писалось у попередніх матеріалах на космологічну тему (див. «І все ж таки пульсація?!» – «НЗ» від 18.09.2010 р.; «…І все розпочнеться знову, а чи повториться?» – «НЗ» від 02.04.2011 р.), найбільш вірогідною моделлю всесвіту нині є пульсуюча (циклічна) модель. Це переконливо доводять й останні досягнення науки. Так, у червні ц.р. в інтернеті з’явилося повідомлення, що професор Оксфордського університету (Велика Британія) Роджер Пенроуз і вірменський астроном Ваха Гурзадян знайшли докази існування всесвіту і до Великого Вибуху. Тобто наш усесвіт, як і писалось у названих вище статтях, є лише однією з ланок у нескінченному ланцюгу всесвітів, що народжуються в «спалахах» ВВ, потім розширюються, стискуються знову – і знову народжуються в черговому Великому Вибуху, як з попелу міфічний птах Фенікс.

Свої висновки Роджер Пенроуз і Ваха Гурзадян зробили на підставі аналізу фотографій реліктового (тобто залишкового) мікрохвильового фонового космічного випромінювання. Серед флуктуацій (неоднорідностей) реліктового фону вченим пощастило знайти понад десять концентричних кіл більш інтенсивного випромінювання, що є відгомоном процесів розширення і стиснення матерії в кожному циклі пульсації. Таким чином, підтверджено думку про те, що всесвіт є вічною, найбільшою і найскладнішою, самодостатньою і саморегулюючою, динамічною енергетичною системою, яка не потребує ніякого зовнішнього втручання чи керування.

А щодо загадкових НЛО висловимо «нетрадиційну» думку. На телеекранах іноді демонструються кадри про дивовижні маневри якихось блискучих об‘єктів, як правило, над морями-океанами. І деякі очевидці, навіть космонавти, інші спеціалісти стверджують, що бачили дещо подібне. Не вірити таким людям не коректно. Але в науці є правило: пояснювати будь-які незрозумілі явища чи факти насамперед земними причинами. Тому спробуємо пояснити феномен хоча й маловірогідними, та все ж  земними причинами.

За даними науки, Сонячна система утворилася 4,5 млрд. років тому. А життя на Землі виникло близько 4 млрд. років тому. І зародилось воно у Світовому океані. Але перші представники фауни – земноводні – почали обживати суходіл лише 365 млн. років тому. Виходить, цього незначного (за геологічним масштабом) часу вистачило, аби на суходолі  фауна розвинулася від перших земноводних до людини розумної?! Між тим, часу  для подібної еволюції в глибинах Світового океану, як бачимо з наведених цифр, було вдесятеро більше! Як протікала еволюція водяної фауни впродовж 4 млрд. (!) років – що про це знаємо? До речі, вчені вважають найрозумнішими істотами на планеті (окрім людини) китів і дельфінів. Вони розумніші навіть за великих людиноподібних мавп. Кити і дельфіни живуть у поверхневих водах, тому їх можемо спостерігати, вивчати їхню поведінку й спосіб життя, інстинкти, здібності й звички. А які сюрпризи підготувала нам еволюція в океанських глибинах? І коли дивишся телекадри про сяючі «тарілки», що стрімливо вискакують з океанських хвиль у небо, мимоволі спадає на думку: а що там, у морській безодні, коїться?! Може, за кілька мільярдів років утворилась своєрідна «підводна» цивілізація? Часу для цього було вдосталь, повторимось, – вдесятеро більше, ніж на суходолі. В усякому разі подібне, напівфантастичне (але лише «напів») припущення реальніше, аніж чекати НЛО з прибульцями з інших планет.

До речі, у червні 2012 року на шпальтах солідної столичної газети видрукувано на цю тему цікавий матеріал – «Підводні привиди. Невідоме про відоме». З посиланням на розсекречені архіви Міністерства оборони СРСР, розповідається, що в 1970—1980 роки в прибережних територіальних водах Швеції і Норвегії на глибині й (водночас!) у небі в цих же районах спостерігалися невідомі підводні й літаючі об’єкти. Справа дійшла навіть до дипломатичних переговорів між урядовими інстанціями цих країн і Радянського Союзу. Кілька разів уряди скандинавських держав обвинувачували СРСР у порушенні їхніх територіальних вод підводними човнами й незвичними літальними апаратами. Дійшло до того, що радянський адмірал Володимир Чернавін зібрав прес-конференцію для західних журналістів, на якій зробив сенсаційну заяву. «…Звертаюся до вас і через вас до вашого уряду, – сказав він, – з проханням, щоб ви зловили наш підводний човен, знищили і пред’явили його залишки міжнародній спільноті… Якщо ви знищите в своїх водах бодай один радянський підводний човен, я, головнокомандуючий Військово-Морським флотом Радянського Союзу, висловлю вам подяку за те, що ви це зробили».

Відомі випадки, коли норвезькі й шведські фіорди військово-морські сили НАТО запирали ланцюгами, аби спіймати загадкові підводні рухомі об’єкти, застосовували і «килимне» глибинне бомбардування, та ніякого ефекту не досягли. Таємничі «підводні човни» (як і дивовижні, надзвичайно маневрові НЛО, що супроводжували підводні об’єкти в небі) щоразу зникали, як примари…

Отже. розгадку таємничих НЛО хіба не ефективніше шукати в глибинах Світового океану, аніж у «небесах»?!

ЯКОМУ ГОРОСКОПУ ВІРИТИ?

Уже стародавні греки відрізняли на небосхилі зорі, що з ночі в ніч мандрували з одного сузір’я в сусіднє. Тому і назвали їх планетес, тобто блукаючі. Бачили й падаючі зорі – метеори. І пов’язували їх з долею людей: упала зірка – отже, померла людина…Так у сиву давнину і народилася астрологія (з грецького астро – зірка, логос – наука, вчення, знання, слово). Вона  є віруванням у начебто існуючі зв’язки між датою народження людини і взаємним розташуванням на цей момент  на небосхилі зірок, планет і Місяця.  Слід визнати, що на перших етапах свого розвитку астрологія, паралельно з астрономією, зробила і певний внесок у накопичення знань про рух зірок і планет. Коли формувалася астрологія, у свідомості людей панувала теорія старогрецького астронома  Клавдія Птолемея (І — ІІ ст. н.е.), за якою у центрі світу перебуває Земля, і було відомо лише про сім, окрім неї, небесних тіл: Сонце і Місяць, також п’ять найближчих до Сонця планет: Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн. На моменті розташування цих небесних тіл й складаються гороскопи досі. Хоча наука відкрила і сьогодні знає в Сонячній системі не п’ять, а сім великих планет (окрім Землі). Далі сталося так, що астрономія як справжня наука впевнено рухалася вперед, розкривала щоразу нові таємниці світобудови і в наш час досягла бурхливого розвитку. Між тим, астрологія і далі копирсається в застарілих догматичних канонах, що згодом перетворилися в звичайнісіньку еквілібристику наукоподібними термінами з боку не дуже чистих совістю шахрайовитих астрологів.

У сучасний період, в умовах свободи слова, ідеологічної розкутості й вседозволеності, відсутності будь-яких цензурних чи політичних шлагбаумів, на шпальтах газет і журналів, у передачах електронних засобів масової інформації впевнено посіли певне місце й астрологічні прогнози. Наскільки вони реальні? Для прикладу порівняймо гороскопи на тиждень 9–15 квітня 2012 р. У київській «Робітничій газеті» читаємо: «Сузір’я Діва. Очікується доволі спокійний тиждень…». А в «Голосі України» для Дів прогноз зовсім інший: «Цього тижня ви будете дуже активні, а робота буквально кипітиме в руках». Можна лише поспівчувати ужгородським Козерогам, прихильникам астрології, які в міській газеті  прочитали в гороскопі на 23–29 квітня 2012 р.: «Все, за що візьметеся, принесе невеликий, але стабільний дохід. Це порадує вас…». А в обласній газеті прогнозується інше: «Заманливі проекти можуть обернутися розчаруваннями, фінансовими втратами та проблемами із законом і начальством». А бізнесмен з Ужгорода, що народився під знаком Терези, в гороскопі, надрукованому в міській газеті 7–13 травня, прочитав: «Весь наступний тиждень будете практичним, раціональним, тверезим, холоднокровним. Працюватимете до виснаження…». А якщо розгорнув газету «Експрес», то довідався про інше: «У найближчі сім днів вас очікує штиль… Це дасть можливість трохи розслабитися». В газеті «Ужгород» від 26 травня для Терезів віщується: «В колективі загостряться чвари, а це виснажуватиме вас емоційно». В «Голосі України» пророкується таке: «Сварки і конфлікти минуть, і ваш настрій поліпшиться». То «загостряться чвари» чи «минуть  сварки і конфлікти»?! Кому вірити? Отож… Порівняйте, шановний читачу, гороскопи в різних виданнях – і наловите подібних бліх повну жменю…

На небі за доброї прозорості атмосфери в безмісячні ночі можна неозброєним оком побачити не більше шести тисяч зірок. Хоча лише в Чумацькому Шляху астрономи нараховують їх від 200 млрд. до 400 млрд. Населення Землі перевищило сім мільярдів людей. А зодіакальних сузір’їв, що фігурують в астрологічних гороскопах, є лише 12: Овен, Телець, Близнята, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій і Риби. Таким чином, на кожне сузір’я припадає в середньому понад 600 млн. землян. 600 млн. народилися, коли Сонце перебувало в сузір’ї Овна, 600 млн. – у сузір’ї Тельця тощо. А чим гірші за них такі ж симпатичні загальновідомі сузір’я, як Велика чи Мала Ведмедиця, або Оріон, або Андромеда? Чим завинили перед астрологами, що ті позбавили їх права (чи сили?) впливати на поведінку людей і народів?! У цих 12 сузір’ях нараховується загалом не більше сотні візуально видимих зірок. Які начебто впливають на долю людей і земні події. А чому не впливають інші тисячі видимих нами на небосхилі зорь?

Треба також врахувати, по-перше, що в космосі ніяких реальних сузір’їв немає. Адже бачимо на небосхилі лише проекцію зірок. Як на екрані кінотеатру. Наприклад, в якомусь сузір’ї світяться дві зорі близенько одна від одної і начебто однакової яскравості. Та якби полетіли до цих нібито сусідок-посестер, побачили б лише одну – найближчу. А друга може опинитися дуже і дуже далеко. Всі зірки, які бачимо на небі, належать до нашої великої спіральної галактики Чумацький Шлях, діаметр спіралі котрої, як вище вже було сказано, сягає 100 тисяч світлових років. Отже, одна з «наших» зірок-посестер може бути на віддалі 10 світлових років од нас, а її близько видима із Землі сусідка – в 100 і 1000 разів далі. Отакі масштаби! Притому виявиться, що вони дуже відрізняються й за світністю. Друга зірка набагато яскравіша, та, оскільки перебуває значно далі, обидві здаються однаковими.

По-друге, внаслідок так званої прецесії точка весняного рівнодення за останні два тисячоліття перемістилася зі сузір’я Овна в сузір’я Риб, і відповідно до цього зрушилась на одну позицію і решта знаків зодіаку. Виходить, «правила гри» для всіх землян періодично змінюються? А ми читаємо просторікування астрологів про ідентичні долі різних історичних осіб у минулому, котрі народилися під одним знаком зодіаку, тобто в близькі календарні дати.  Між тим, унаслідок прецесії в минулому зодіакальний знак для конкретної історичної події чи видатної людини міг бути й іншим. Та хто сьогодні в цьому хоче розбиратися? Головне для астрологів – навішати побільше локшини на вуха тим, хто вірить у гороскопи!..

У зв’язку з такою «науковістю» астрології – останнє міркування вголос. Навіщо і для кого складаються подібні «зоряні прогнози»? Поет радянської епохи, котрий тепер не в пошані, Володимир Маяковський колись сказав: «Якщо зірки запалюють – значить, – це комусь потрібно…». З одного боку, здається, що шкоди від гороскопів немає. Ну, вірить людина – нехай собі вірить «у сприятливе нині для неї» розташування на небі зірок і планет… Однак ситуація набагато складніша. Адже живемо у ХХІ столітті, в епоху бурхливої науково-технічної революції. Це вимагає від кожного бути на висоті свого часу, з наукових позицій розглядати всі явища життя, а не з примарних уявлень якогось марновірства. Тільки в такому випадку суспільство рухатиметься вперед прогнозовано, розвиватиметься впевнено. Між тим, астрологія засмічує свідомість пересічного загалу ірраціональною інформацією.

Коли читаєш у суботньому випуску багатьох газет гороскоп, бачиш на телеекрані самовпевнені просторікування астролога, сумно стає на душі. У цивілізованому ХХІ столітті засоби масової інформації, що за природою своєю покликані служити правді, об’єктивності, реальності, істині, нести в народні маси світле, розумне, вічне, натомість витрачають дорогі газетні й журнальні шпальти, ефірний радіо- і телечас на популяризацію астрологічного і тому подібного середньовічного мракобісся! Відомий англійський учений, філософ і математик, один з основоположників математичної логіки, лауреат Нобелівської премії лорд Бертран Рассел (1872—1970 рр.) у своїй роботі «Історія західної філософії» наводить вислів стародавнього грецького мислителя Карнеада (214—129 рр. до н.е.): «Астрологія не тільки дурна, але й брехлива; це може бути доведено відмінністю доль близнюків, котрі мають однаковий гороскоп» (Див. кн. Б.Рассела «Чому я не християнин?», с. 274, М., 1987). Коментарі тут зайві, бо цю просту недоречність не зможе переконливо пояснити жоден сучасний «суперастролог». Отже, в далекі стародавні часи, ще до початку нової ери, коли про космічну епоху люди могли лише мріяти, мудреці вже розуміли облудність астрології. А ми в ХХІ столітті?!

МІСТИКА ЧИ ЗВИЧАЙНІСІНЬКА… «ПОМИЛКА»?

Одна з міських газет видрукувала у травні ц.р. невеликий матеріал «Випадковість чи ні?». (До речі, він уже публікувався кілька років тому в цій же газеті під назвою «Історія пишеться на небесах?»). Розповідь побудовано начебто на дивовижних хронологічних збігах у біографіях відомих історичних осіб. «Наполеон народився в 1760 році, Гітлер народився в 1889 році. Різниця – 129 років. Наполеон прийшов до влади в 1804 році, Гітлер прийшов до влади в 1933 році. Різниця – 129 років. Наполеон напав на Росію в 1812 році. Гітлер напав на Росію в 1941 році. Різниця – 129 років». Нижче: «Обидва прийшли до влади, коли їм було по 44 роки. Обидва напали на Росію, коли їм було по 52 роки. Обидва програли війну, коли їм було по 56 років». Далі ряд біографічних збігів наводиться з життя американських президентів А. Лінкольна та Д. Кеннеді, Ендрю Джонсона і Ліндона Джонсона.

Якщо прийняти все це за чисту монету, дійсно виходить щось містичне… Та якщо перевірити – монета фальшива, і ніякої містики. Бо майже весь основний зміст вибудований на звичайнісінькій (чи навмисній?!) помилці. Адже Наполеон Бонапарт народився не 1760 р., а 1769 р. Отже, вся старанно вивершена піраміда з датами і віком персонажів, прогнозом на майбутнє, в якому фігурують горезвісні «129 років», одразу розсипалася, мовби зроблена з сухого піску. Виходить, невідомий автор матеріалу або поставився до написання неуважно, або… розраховував на те, що не кожний читач перевірятиме дати і факти, та й не кожен має таку можливість. Дехто може сказати: чи варто брати до уваги подібні газетні «сюрпризи»? Напевно, варто. Бо за такими начебто «несерйозними дрібницями», якщо замислитися, проглядаються певні важливі суспільні явища і тенденції. Постійно перебуваючи у викривлено-віртуальному інформаційному просторі, людина втрачає почуття реальності. Кому це вигідно?  

Свобода слова безперечно є важливим і прекрасним суспільним надбанням. Але передбачає високу відповідальність за кожне оприлюднене слово. А про що свідчать наведені вище факти? Чи маємо право назвати себе сьогодні суспільством знань? Навряд, бо і в повсякденному побуті, і в друкованих та електронних засобах масової інформації спостерігається експансія антинаукової, містичної й культової ідеології. Коли б не включив «ящик», на якомусь каналі, в тому числі й державному, натрапиш на проповіді служителів у рясах, чи сутанах, чи… (До речі, Конституцією, стаття 35, церква у нашій країні відокремлена від держави. Отже, некоректно в державних ЗМІ пропагувати культові міфи – для того існують різноманітні храми, та й ще масово споруджуються). Або почуєш псевдонаукові просторікування астролога чи ясновидця, або побачиш «Битву екстрасенсів»… Майже в кожному телесеріалі наявні містичні сюжети, популяризуються  ворожки і ворожіння якщо не на гральних картах, то на кавовій гущі… Навіть перед початком такого суперсучасного заходу, як Євро-2012, на телеекранах можна було побачити і почути «оракулів», що «передбачали» (жоден не вгадав!) майбутні результати футбольних матчів. У ролі ясновидців уболівальникам були презентовані привселюдно і представники земної фауни: вимучений фанатами 380-кілограмовий кнур Фунтик, якого утримували під час чемпіонату на асфальті у неприродних умовах і врешті-решт жоден прогноз якого щодо результатів матчів української збірної не справдився. Подібне можна сказати і про провидицю-черепаху й інших нещасних звіряток.

З точки зору науки, вигадки про інопланетян (уфологія), астрологія, містика і окультизм є так званими прихованими релігіями. Позаяк ґрунтуються не на реальних фактах, а на сліпій вірі. 

ТЕПЕР – ПРО НАЙГОЛОВНІШЕ

Ми проголосили курс на інтегрування в Європу, аби країна якнайшвидше стала рівноправним членом Європейського союзу. Для цього вкрай необхідно активно впроваджувати в життя європейські стандарти. Не тільки в економіці, а й у суспільному житті, в духовній сфері. Так-от, про один з європейських стандартів.

У червні 2006 року за ініціативою Королівського товариства (Академії наук) Великої Британії національні академії наук Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Швеції й інших західних країн підписали декларацію про те, що в навчальних закладах держав Євросоюзу належить вивчати теорію еволюції, а креаціонізм, що проповідує міфи про створення всесвіту і людини кимось (чи чимось?), викладати не належить навіть паралельно з теорією еволюції, позаяк він не підтверджується фактами.

4 жовтня 2007 року Парламентська асамблея Ради Європи підтримала цю пропозицію європейських академій і ухвалила резолюцію № 1580, яку названо «Небезпека креаціонізму для освіти». В документі наголошується, що коли не вжити «…необхідних заходів, креаціонізм може стати загрозою правам людини, що має для Ради Європи ключове значення». Резолюцією визнано необхідним виховувати молоду генерацію європейців на основі фундаментальної наукової теорії – теорії еволюції. Підкреслюється, що ніякі посилання на постулати креаціонізму про існування у всесвіті якогось «розумного задуму» в створенні сущого і людини в навчальних програмах неприпустимі, оскільки «…креаціонізм не може претендувати на те, щоб бути науковою дисципліною… Навпаки, креаціоністи відстоюють як наукові свої твердження, жодне з яких не витримує об’єктивного аналізу». В резолюції зазначено: «Теорія еволюції не має жодного стосунку до божественного одкровення й ґрунтується на фактах». В останньому (20-му) пункті своєї ухвали ПАРЄ висловила задоволення, що 27 академій наук держав – членів Ради Європи підписали декларацію про викладання в школах теорії еволюціонізму. ПАРЄ закликала усі держави підписати декларацію. Додамо, документ уже підтримали 67 національних академій наук.

Отже, останнє запитання. Резолюції ПАРЄ № 1580 вже минає п’ятий (!) рік. Чому ж про неї у нас із жодних трибун нічичирк, ні пари з уст?! Якщо таким шляхом йтимемо в Європу, то чи досягнемо мети хоч коли-небудь?!

Борис ГВАРДІОНОВ.
м. Ужгород.

 

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*