І З БАСМАЧАМИ ВОЮВАЛИ, І ЗАКАРПАТТЯ ВИЗВОЛЯЛИ…

128-й механізованій бригаді виповнилося 90 років

Це з’єднання пройшло нелегкий бойовий шлях і має надзвичайно цікаву історію. За заслуги в боротьбі з ворогами бригада отримала високі звання гвардійська, Туркестансько-Закарпатська, двічі червонопрапорна, двічі нагороджена орденами Червоного прапора. Про минуле і сьогодення наша розмова з тимчасово виконуючим обов’язки заступника командира з виховної роботи підполковником Євгеном Бондарем.

Пане підполковнику, нагадайте для початку історію вашого відомого не тільки на теренах Закарпаття, але й у всьому колишньому Радянському Союзі й навіть далекому зарубіжжі орденоносного з’єднання.

— 128-ма механізована тоді ще дивізія була сформована 12 липня 1922 року в місті Полторацьку (нині Ашгабад). Упродовж десяти років вона воювала з басмачами у Туркестані, одночасно вдосконалюючи свою бойову готовність та надаючи допомогу місцевому населенню з ліквідації стихійних лих. 23 лютого 1933 року за мужність та успіхи в боротьбі з ворогом дивізія була нагороджена червоним прапором. Відтак, виконуючи урядове завдання, наше з’єднання 27 серпня 1941 року перейшло кордон Ірану і розквартирувало свої війська у місті Мешхед. Це було зроблено задля недопущення вторгнення фашистських військ на територію СРСР з Південної Азії. Трохи більше ніж за рік, у жовтні 1942-го, дивізія повертається в СРСР. Саме у цей час вона вливається у склад 18-ї армії Північно-Кавказького фронту і веде активні бойові дії з фашистськими загарбниками. За відвагу та героїзм, проявлені при визволенні Кубані та Тамані, 9 жовтня 1943 року дивізії було присвоєно звання гвардійської і вона стала 128-ю Туркестанською. А 24 квітня 1944 року за участь у боротьбі за звільнення Криму її було нагороджено орденом Червоного прапора.

Чи звільняли війська вашого з’єднання Закарпаття?

— Так. Із серпня 1944 року дивізія бере участь у боях за Карпати, визволяє Закарпаття і 12 жовтня цього ж року виходить на кордон із Чехословаччиною. Війська з’єднання визволяють такі великі чеські міста, як Моравська Острава, Оломоуц, ведуть бої також і на території Польщі. 25 липня 1945 року дивізія повернулася в Мукачево.

…Окремі підрозділи воювали в Афганістані…

— У січні 1980 року наш 149-й механізований полк, який знаходився тоді у місті над Латорицею, був відправлений в цю азійську державу. Особовий склад підрозділу проявив там високий військовий талант та героїзм.

Євгене Івановичу, коли і за що дивізія отримала другий орден Червоного прапора?

— Це сталося 8 травня 1985 року. За успіхи в бойовій та політичній підготовці та з нагоди 40-річчя перемоги.

Розкажіть  про сьогодення вашого військового з’єднання.

— 19 січня 1992 року особовий склад одним із перших у державі прийняв присягу на вірність народові України. А 27 травня 2000 року тодішній міністр оборони України Олександр Кузьмук вручив 128-й механізованій дивізії бойовий прапор та оголосив Указ Президента України про присвоєння дивізії почесного найменування «Закарпатська» і збереження за нею усіх її відзнак. Саме з того часу з’єднання стало 128-ю гвардійською механізованою Туркестансько-Закарпатською двічі ордена Червоного прапора дивізією.

Коли дивізія стала бригадою і які завдання стоять перед нею зараз?

— 1 грудня 2004 року наше з’єднання стало 128-ю окремою гвардійською механізованою Туркестанською двічі ордена Червоного прапора бри­гадою. Чому саме бригадою? Тому, що цей військовий підрозділ менш чисельний, ніж дивізія, зате більш мобільний. Саме з таких структур складаються війська НАТО. До речі, таку реорганізацію провела й Російська Федерація.

Сьогодні у зоні відповідальності нашої бригади 380 кілометрів складної гірсько-лісової прикордонної смуги, яка пролягає через Карпатський хребет і межує з чотирма суміжними державами: Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. В умовах реформування військ підвищились вимоги до їх бойової готовності. Це передбачає необхідність постійного підтримання і організації бойового чергування, професійної підготовки особового складу, забезпечення чіткого безперервного управління. Наразі нашим найголовнішим завданням є ретельна підготовка і бойова злагодженість підрозділів, військовий вишкіл та досягнення професійних навичок у воїнів під час дій з бойовою технікою та зброєю. Сьогодні на чолі бригади стоїть полковник Олег Христенко, досвідчений та високоосвічений офіцер, який здатний забезпечити виконання поставлених перед з’єднанням завдань.

Які військові підрозділи входять до вашої бригади?

— Основу складають механізовані та танкові частини. У 2004 році було прийнято спеціальну Програму реформування та розвитку Збройних сил України на 2004–2011 роки, яка передбачала виведення армії на новий потенційно вищий щабель. Одним з аспектів її реалізації стало створення об’єднаних сил швидкого реагування як прообразу майбутнього українського війська.

До складу бригади входить міжнародний інженерно-саперний батальйон «Тиса», який дислокується у Виноградові. Цей підрозділ щорічно бере участь у міжнародних навчаннях спільно із колегами з Румунії, Угорщини та Словаччини. Нещодавно його інспектували начальники генеральних штабів Збройних сил України та Угорщини. Особовий склад продемонстрував перед перевіряючими високий рівень готовності й отримав оцінку «добре». Варто також згадати про ще один особливий підрозділ – Ужгородський окремий гірсько-піхотний батальйон, який задіюється спеціально для ведення бойових дій у горах. Очолює його підполковник Олександр Зима. Таких підрозділів в нашій державі всього два.

Ваші воїни не тільки відточують свою військову майстерність, вони стали великими помічниками закарпатцям під час катастрофічних повеней 1998 та 2001 років…

— Тоді до роботи на об’єктах, які постраждали від паводка, щодня залучалися автомобілі, спецтехніка, 12 польових кухонь, понад 200 військово­службовців. Тільки у Мукачеві гарячим харчуванням забезпечувалося більше 20 тисяч місцевих мешканців. Загалом силами наших військовиків було евакуйовано більше тисячі чоловік, розчищено чимало завалів, русел річок, відремонтовано 700 метрів розмитих доріг. Тут варто згадати і про активну участь нашого особового складу в боротьбі із сніговими заметами 1999 року. Тільки за три дні у місті над Латорицею було розчищено 25 кілометрів шляхів, 18 км тротуарів, 3 мости через річку Латорицю, багато прилеглих територій дитячих садочків та шкіл, 21 км залізничних колій. У цих заходах було задіяно 13 одиниць військової техніки та понад 400 солдатів.

Євгене Івановичу, назвіть найкращих ваших військових спеціалістів.

— Це – начальник штабу — перший заступник командира бригади полковник Ігор Олексюк, начальник оперативного відділу підполковник Руслан Татусь, командир 17-ї окремої бригадної артилерійської групи підполковник Олег Шемчук, головний старшина бригади старший прапорщик Віталій Клименко, заступник командира взводу старший сержант Золтан Вінце та багато інших, хто, не шкодуючи сил, працює задля того, аби військовий вишкіл був завжди на висоті.

До речі, а чи служать у вашому війську представниці прекрасної статі?

— Звісно, що так. Жінок у нас чимало, і вони справляються із своїми службовими обов’язками не гірше, ніж чоловіки. Взяти хоча б, до прикладу, начальника фінансової частини майора Катерину Жукову або ж начальника таємної частини старшого сержанта Марію Євдокименко, які є прикладом для наслідування для всього особового складу. А рядова Інна Балог два роки тому брала участь у Всеукраїнському конкурсі «Красуня у погонах», де виборола першість.

Кілька слів хотілося б почути про ваших ветеранів.

— У нас створено так званий «Клуб 128-ї дивізії», який очолює полковник запасу Олександр Кумечко. Він, а ще генерал-лейтенант у відставці Віктор Шилов, підполковник запасу Олександр Мартинець та підполковник запасу Віктор Дворяткін – часті гості у наших військових колективах. Вони щедро діляться своїм багатим досвідом з нашими молодими фахівцями. Тут хотів би також зазначити, що свого часу в бригаді служили відомі в державі люди: міністр оборони України генерал армії Олександр Кузьмук, начальник Генерального штабу ЗСУ генерал армії Сергій Кириченко, командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Геннадій Воробйов, начальник Головного управління з виховної та соціально-психологічної роботи ЗСУ генерал-майор Олександр Копаниця.

Як співпрацюєте з місцевими владними структурами?

— Відразу зауважу, що як обласна, так і Мукачівська та Ужгородська міські та районні органи влади нас всіляко підтримують. І ми їм  щиро вдячні за це. Зі свого боку також надаємо посильну допомогу їм. Зокрема, в Мукачеві й не тільки усі масові заходи проводяться з участю нашого військового оркестру, яким керує заслужений діяч естрадного мистецтва України майор Сергій Тішков. До речі, цей колектив у 1994 та 2001 роках був переможцем Всеукраїнського конкурсу військово-патріотичної пісні «Червона калина» та відкритого фестивалю духової музики. А ще ми виділяємо для проведення різних заходів почесні варти та салютні групи.

Не можу також не відзначити тісну співпрацю з місцевими приватними підприємцями та підприємствами. Так, нас підтримують СП «Фішер-Мукачево» (керівник Василь Рябич), «Закарпаттяобленерго» (керівник Василь Ковач), голова Спілки підприємців Ужгорода Василь Жолтані, генеральний директор «Закарпатєвротрансу» Іван Романюк та багато інших.

Пане підполковнику, нинішні проблеми української армії — низька зарплатня та відсутність житла. Як долають ці негаразди військовослужбовці вашої бригади?

— Ситуація дійсно важка, але не критична. Нам обіцяють найближчим часом суттєво підвищити зарплату. З цією надією ми й живемо. А що стосується житла, то найкраща ситуація наразі у Виноградові, де вже збудовано два багатоповерхових будинки. Коли їх введуть в експлуатацію, то частково житлова проблема буде вирішена. Не такими темпами, як хотілося б, але все-таки вона поволі вирішується й у Мукачеві. Віримо, що недалекий той час, коли наші військовослужбовці врешті-решт отримають омріяне житло.

Свого часу був намір повністю перейти на контрактну армію. Чи багато контрактників зараз служить у вас?

— Якщо брати у процентному відношенні, то 40% особового складу становлять контрактники. Останніми роками конкурентна спроможність професії військового на ринку праці суттєво зросла саме завдяки стабільності та пакету соціальних гарантій. Однак якість цих кадрів ще не відповідає тим вимогам, які до них ставляться, але, як показує сьогодення, ситуація змінюється на краще.

Вів інтерв’ю
Віталій ПУМПИНЕЦЬ.

м. Мукачево.

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*