«НАШІ ЛЮДИ» Є НАВІТЬ

у «Силіконовій долині»

Нарешті в нашій країні серйозно, принаймні так здається, заговорили про ІТ­технології, пріоритети з підготовки фахівців у цій, а також у технічно­інженерній сферах. Про це сьогодні розмовляємо з доктором фізико­математичних наук, професором, завідувачем кафедри електронних систем Ужгородського національного університету, академіком Інженерної академії України, іноземним членом Академії наук Угорщини Іваном ОПАЧКОМ (на фото).

Іване Івановичу, чи не ловили себе на думці, чому ж ви не доктор з економіки чи права? Я про ті часи, коли про спеціальності з технічних та інженерних напрямків в Україні просто почали забувати…

— Справді, були непрості часи, але я віддавався улюбленій справі. Інакше чи й зміг би досягти такого вагомого професійного результату — я автор близько півсотні винаходів, понад 250 наукових праць…

Знаю, що здобутки очолюваної вами кафедри досягли космічних висот у прямому значенні…

— З часу створення Національного космічного агентства України кафедра електронних систем інженерно-технічного факультету УжНУ плідно спів­працює з ним. Розробленим нами пристроєм «Детектор корпускулярних іонів» (зауважу, що у цій розробці безпосередню участь брали студенти) оснащено космічні апарати, які успішно виконують наукові космічні програми. При цьому вчені та студенти кафедри є учасниками щорічної міжнародної конференції «Людина і космос», яка проводиться на базі «Південмашу» в місті Дніпропетровськ, а я є постійним членом її оргкомітету.

Наскільки наявна база кафедри дозволяє виконувати прикладні розробки?

— Кафедра електронних систем (її перша назва — промислової електроніки) була створена у 1994 році на інженерно-технічному факультеті. Вона забезпечена сучасним технічним обладнанням, розміщеним у дев’яти лабораторіях. Щоб бодай якось уявити собі потужність нашої бази, назвав би в її числі два електронні та лазерний проекційний мікроскопи (останній — єдиний в Україні); не кажучи вже про високоточну і високотехнологічну установку зі спостереження ефекту Мессбауера й інших унікальних апаратів.

Наявність такої потужної науково-технічної бази виправдовує себе?

— Під керівництвом доктора фізико-математичних наук Василя Іваницького виконуються дослідження наноструктур за допомогою електронної мікроскопії; у лабораторії голографічного запису інформації розробляються та удосконалюються методики нанесення голографічних зображень на різноманітні поверхні. Я особисто веду роботи у сфері лазерної фізики, квантової електроніки та взаємодії випромінювання з речовиною на базі унікального, єдиного в Україні обладнання, зокрема потужного лазера на парах міді та лазерного проекційного мікроскопа. Цікавими і важливими є теми дослідження інших учених і науковців нашої кафедри — Миколи Савченка, Василя Рубіша, Михайла Трунова, Левка Козича.

Незважаючи на явно недостатнє фінансування науково-дослідних проектів, персонал кафедри забезпечує проходження не тільки 30 лабораторних практикумів, але і роботу в трьох наукових лабораторіях.

Але ж певна частина проведення наукової роботи пов’язана з виконанням держбюджетних тем…

— Справді, впродовж останніх чотирьох років ми працювали в напрямку дослідження процесів самоорганізації в наноструктурованих тонкоплівкових системах для нанооптики, а також над розробкою методів кількісної діагностики параметрів наноструктури аморфних плівок. Це, якщо вести мову про держбюджетні теми. Але ми ще працюємо у сфері розробки проектів на отримання міжнародних грантів. За підтримки Національного космічного агентства України розраховуємо отримати фінансування для подальшого розвитку наших розробок.

Іване Івановичу, очолювана вами кафедра — одна з провідних в Ужгородському національному університеті, що має реалізувати задеклароване владою посилення уваги до підготовки фахівців інженерно-технічного спрямування. Чого очікуєте від цього?

— Найперше — це збільшення державного замовлення для вступників на інженерні спеціальності. Кафедра електронних систем ще минулого року успішно пройшла акредитацію за четвертим рівнем і згідно з отриманими сертифікатами має право підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів до 2020 року.

Як ви бачите подальший розвиток кафедри?

— Вища школа в Україні вже не перший рік переймає Болонську систему навчання, але є суттєві відмінності у трактуванні цього процесу в нас і, наприклад, в університетах Ніредьгази, Дебрецена, Кошице чи Пряшева, де мені неодноразово доводилось бувати. У них лекційне навантаження професора чи доцента в два з половиною раза менше, ніж у нас, а кількість студентів не прив’язується до кількості викладачів. Звичайно, хотілося б збільшення фінансування освіти та науки і розширення прийому студентів на інженерно-технічний напрямок підготовки, тим більше, що наші випускники користуються підвищеним попитом. Моє щире бажання — створити такі умови, щоб найбільш талановиті наші магістри та спеціалісти працювали у нас, а не їхали за кордон…

Іване Івановичу, що вкладаєте в поняття «підвищений попит» на ваших випускників? Адже не є секретом, що більшість із молодих фахівців стикаються із непростою проблемою першого місця роботи.

— …Це проблема загальнодержавна. А загалом наші студенти отримують у стінах вишу міцну фахову базу. Навчальним планом для них передбачено чотири практики — і не тільки в науково-технічних лабораторіях кафедри, а й на провідних електронно-приладобудівних підприємствах області. Спеціалісти ж стовідсотково працевлаштовані в основному на підприємствах з іноземними інвестиціями, «Єврокар», «Джейбіл Сьоркіт», «Ядзакі», а також на заводах відповідного профілю Берегова, Мукачева. Випускники кафедри  працюють в Угорщині, Чехії, Словаччині, Польщі, Австрії, Німеччині. А ось Михайло Переверзєв — успішно зарекомендував себе роботою в «Силіконовій долині». Найбільш талановиті наші випускники продовжують навчатися в аспірантурі, троє з них уже захистили дисертації. Студенти старших курсів активно залучаються до роботи над науковими проектами. Від цього й маємо позитивні результати.

Розмовляв
Михайло ПОПОВИЧ.

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*