ПІДКОВАНА БЛОХА ТА Мона ліза НА РИСОВОМУ ЗЕРНЯТКОВІ

Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця

Коли ми навідалися в закарпатський музей народної архітектури та побуту в Ужгороді, виставку мікромініатюр Володимира Казаряна «Восьме диво світу» вже відкрили. Проте в залі на другому поверсі все ж застали майстра. Лунала класика, на стінах висіли портрети… Володимира Казаряна з надписом «Чудотворец», вірші в рамках за склом, посередині залу стояла гітара і портрет Мони Лізи да Вінчі. Митець мило привітався. Звісно, ми кинулися дивитися роботи, які знаходяться в колбах під «мікроскопом». Хоча пригадую окремі ще зі школи, коли в 1990-х із класом їздили в Київ і навідувалися в музей мікромініатюр. Пан Казарян мав годину до відправки потяга до столиці, тож скористалися моментом і записали інтерв’ю.

То чим нас сьогодні подивуєте?

– Тут тільки частина моїх робіт. В Ужгороді вони демонструються вперше. Є найменший у світі портрет Мони Лізи, який намалював олійними фарбами на зрізі рисового зерна. Він за розмірами в мільйони разів менший, ніж оригінал. За пензлик мені слугувала 1/100 частина волосини. А ще – лик Ісуса Христа на рисинці, Шварценеггер, який грає біцепсами на маковому зерняткові, слони-еквілібристи, що балансують на людській волосині, вставленій у вушко швейної голки, й підкована блоха, закріплена на кінчику волосини…

Мистецтву мікромініатюри ви вчилися самі, чи все ж були наставники?

– Це мій батько, народний художник, заслужений діяч Вір­менії Едуард Казарян (помер у 2012 р). Він був унікальною людиною, його знають у всіх країнах світу. Мініатюрою захопився у 18 років, спостерігаючи за його роботою. Ви ж знаєте про знамениту мініатюру «Підковані блохи, що грають у м’яч»?! Це створив мій батько, який по праву вважається основоположником мікромініатюрного мистецтва. Його мікрошедеври отримували у подарунок Сталін,
Хрущов, Хо Ши Мін, Хоннекер, королева Англії Єлизавета II та багато інших. Окремі занесені до Книги рекордів Гіннеса.

Свої перші роботи пам’ятаєте? Ви сказали, що це був 1978-й.

– Так, це був літак на зерняткові, портрет пілота, ландшафт ДніпроГЕС, яку подарував у 1979 році Леонідові Брежнєву. З часом теми змінювалися. Певний період взагалі не працював, бо думав, що це мистецтво не є моїм покликанням. У молоді ж роки зовсім інші інтереси. Тоді ти запальний, емоційний. А в цій справі потрібна посидючість. Спробуй щодня під мікроскопом працювати. Потім зрозумів, що треба вдосконалюватися, розвивати навички. Поставив собі високу планку – зробити те, чого до мене ще не робили.

То нині Ваша колекція мікромініатюр нараховує…

– Понад 500 робіт. Багато незавершених. Клопітка робота.

Ви казали, що маєте чимало недороблених. Чому так стається?

– Буває, одразу не закінчив, відволікся на щось інше. А потім вже важко знову приступити. Бо там був свій настрій, інструменти. А їх мільйон – для кожної роботи окремо. Це ж направду «каторжний» труд. Адже моїм девізом є «Неможливе зробити можливим!»

Найскладніша для Вас?

– Всі. Хоча насправді ті, що всередині волосини, фігурки в русі. Ще мій батько створив новий напрям у мистецтві мікротехніки – фігурки, які виконують різні складні рухи. Я також пішов цим шляхом. Тут на виставці є мереживо, сплетене з ниток, зроблених із сотої частини людської волосини.

Цікаво, з чого виготовляєте?

– Це слонова кістка, бивень мамонта, мармур, бурштин, луска, пил дорогоцінного каміння. А основами слугують відполірована людська волосина, макове зернятко, зернина рису, вушко голки, кристалик цукру і навіть піщинка.

Маєте улюблену роботу?

– Мені подобаються мікротроянди. Вони і вдома, і в душі. Бо це любов і краса. Неймовірне відчуття, коли сам створюєш, почуваєшся частинкою Бога, бо можеш робити те, на що не здатні навіть технічні засоби чи інші люди.

Ви слухаєте музику, коли працюєте? Вона лунає навіть тут.

– Правильно зауважили. Класична музика налаштовує на умиротворений лад. Я сам гітарист, тому тут і гітару поставив. Баха дуже люблю, він для мене – вищий прояв геніальності. Його музика надихає і водночас налаштовує на мінорний лад, бо в моїй роботі потрібна сконцентрованість. І, в той же час, на якусь урочистість і грандіозність. Я відчуваю, ніби думаю його звуками, ніби це я пишу. Я ж також створюю музику, естрадні пісні. Й сам виконую…

Повернемося до робіт. Коли вперше представили їх загалу?

– У 1979 році в Києві чи Запоріжжі. Вже й не пригадую. У Лівадійському палаці в Ялті (Крим) виставка тривала впродовж 15 років. Де ми тільки не були: Єгипет, Америка. Щодо України, то останні кілька років активно їздимо західними областями. В Ужгороді вперше.

Роботи продаєте?

– Я не ставлю це собі за мету. Моя місія – дарувати людям радість.

А заробити на цьому мистецтві можна?

– Можна. Але я всім потроху займаюся. Пишу вірші, афоризми, це для мене не менш важливо. Маю свою філософію. Іноді для мене важливіший рядок, який народився, ніж для когось зароблений мільйон, тому що радості більше. Заробляти – це вже ремісничий труд, тут своя специфіка. Я ж максималіст. І якщо вже цим займатися, то потрібно створювати серйозну фірму. Мені ж не хочеться.

То як твориться мікромініатюра?

– Вручну, за моєю, вважаю, унікальною авторською технологією, яка не має аналогів у світі. Працюю з мікроскопами, маскою на обличчі й зі спеціальними мікроінструментами, які сам виготовляю для кожної роботи. Є з криці, платини й осколків штучних алмазів. Інколи на виготовлення інструментів витрачаю більше часу, ніж на саму мікроскульптуру. Перед початком роботи три – п’ять днів голодую. Працюю між ударами серця – мінімальна мікровібрація може завадити. Вся моя сутність зосереджена на кінчиках пальців. Необережний рух, тремтіння руки, навіть муха, яка пролетіла повз – і робота може бути зіпсована. Удари серця, подихи, мигання повік пристосовую до руху інструмента. Дуже важливою є віра в успішний результат.

 На одну роботу витрачаєте…

– Від місяця до трьох. Доводиться визначати пріоритети. Займаюся і спортом, раніше гіпнозом займався. Потім зрозумів, що то не моє.

Майстрів мікромініатюри – одиниці…

– В Україні точно нема. І у світі можна на пальцях перерахувати. Щоб займатися мистецтвом мікромініатюри, потрібно в собі розвивати завзятість, витримку, працьовитість. Зрозуміло, що й інші таланти мають бути, як-от художника, скульптора, ювеліра. Врешті-решт винахідника.

Читаєте багато літератури?

– Факти, історію знайти легко. Але біда, що цьому мистецтву ніхто не навчає, нема шкіл.

Ви не плануєте відкрити?

– Ні. Іноді не можу знайти час на речі, які для мене важливі в житті. Я навіть власним дітям не хочу передавати ці знання, бо знаю, який це важкий шлях. Це навантаження на здоров’я – фізичне і психологічне. Особливо на зір. Хоча людина – така істота, що до всього адаптується.

Маєте роботу, яка для Вас дуже дорога?

– Кожна дорога. Бо затрачено багато сил і часу.

Гадаю, маєте за труд нагороди.

– «Свята Софія». Отримав кілька років тому. Її вручають в Україні людям, які зробили свій внесок у розвиток культури.

Для Вас що є найціннішою нагородою?

– Для мене – людська любов. Це надихає щось створювати, радувати… Відвідувачі списали кілька десятків книжок для відгуків після моїх виставок. Ті, хто бачить їх вперше – шоковані й здивовані. Хочу повернути людям здатність дивуватися.

Оксана ШТЕФАНЬО

  1. S. Виставка в Ужгороді триватиме кілька місяців, тож не пропустіть!

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*