Четвер
23 листопада 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

ПОНАД 10 ТИСЯЧ УБИТИХ І 41 ТИСЯЧА ПОРАНЕНИХ –

такими були втрати радянських військ у боях за Закарпаття

28 жовтня відзначаємо 73-тю річницю визволення Закарпаття від нацистських загарбників у Другій світовій війні. Наступ у Карпатах розпочався силами 1-ї гвардійської та 38-ї армій на світанку 8-го вересня й невдовзі переріс у широку операцію, що охопила близько 300 кілометрів по фронту.

Німці, угорські хортисти уперто билися за кожну висоту, кожен населений пункт. Особливо жорстокі й кровопролитні бої розгорілися за перевали. 16 жовтня на світанку над Ужоцьким перевалом гримнуло по всьому перед­ньому краю. Тонни металу наступаючі обрушили на позиції фашистів. На штурм ворожих укріплень лінії Арпада слідом за вогненним валом пішла піхота 151-ї та 317-ї стрілецьких дивізій 18-го гвардійського стрілецького корпусу. На дорогах палали десятки бойових машин. Клуби диму оповили перевал. Але наша піхота завзято просувалася до його вершин і з настанням сутінків оволоділа ним.

На вершинах гірських хребтів гітлерівці мали укриття, видов­бані в камені гір, але й вони не врятували нацистів. Радянські війська вибили їх вогнем кулеметів, гранатами, а танкісти й самохідники «утюжили» їх гусеницями. Ворог не зміг стримати наступ наших частин і відходив. При цьому часто спалахували короткі, але вперті бойові сутички. Противник залишив заслони, хапаючись за кожний населений пункт, висоту. І все ж не міг стримати наступ наших військ.

Підірваний нацистами міст в Ужгороді

Такі ж наполегливі бої тривали за Яблунецький перевал у найбільш високих частинах Східних Карпат. Їх вів 17-й гвардійський стрілецький корпус під командуванням генерал-лейтенанта А. Гастиловича. Частинам корпусу довелося долати голов­ну смугу оборони противника, яка простяглась уздовж основного хребта Карпат і була обладнана важкими оборонними спорудами. Лише в районі Ясіня й Рахова на напрямку головного удару корпусу противник мав 137 залізобетонних споруд. В цих боях особливу мужність і відвагу проявив сержант Расул Ісетов, командир відділення 138-ї стрілецької дивізії, за що йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу.

Протягом вересня – жовтня війська корпусу зламали опір ворога й подолали одну з найміцніших фортець лінії Арпада в районі Ясіня, яка закривала єдиний шлях на південь. 14 жовтня визволили Ясіня, а 16-го захопили Рахівський укріп­лений район і звільнили Рахів.

Після цього удари 8-ї та 17-ї стрілецьких дивізій під командуванням полковників Н. Угрюмова і Н. Жердієнка обрушилися на противника з гір у долини. Ворога вибили з Карпат на рівнину, в долину річки Тиси. Завдяки героїчним діям у гірських умовах війська 4-го Українського фронту за 18 днів жовтня подолали Карпатський хребет, оволоділи гірськими перевалами і просунулися на територію Чехословаччини від 10 до 50 кілометрів на фронті завдовжки 275 км. Відтак наказом верховного головнокомандуючого багатьом частинам і з’єднанням 4-го Українського фронту було присвоєно почесні найменування «Карпатських», зокрема 17-му гвардійському стрілецькому корпусу та 138-й стрілецькій дивізії.

З виходом військ на південно-західні схили Карпат основні їх зусилля перемістились у центр і на ліве крило фронту. Тепер великої ваги набули Ужгородський і Мукачівський напрямки. Уночі з 25-го на 26-те жовтня наші частини підійшли до Мукачева й зав’язали бій на його околиці. А на світанку почали наступ на місто – одночасно з іршавського, свалявського й берегівського напрямків. У Мукачево визволителі вступили як бажані гості. Населення вийшло на вулиці. Рідко в кого не було в руках квітів. На будівлях майоріли червоні прапори. У центрі всім упадало в очі вивішене полотнище: «Ми вас чекаємо, дорогі!» Вісім частин і з’єднань, що найбільше відзначилися, були удостоєні найменування «Мукачівських».

До цього часу на Закарпатті вже були визволені: 9 жовтня – Воловець, 14-го –Ясіня, 16-го – Рахів, 22-го – Міжгір’я, 23-го – Тячів, 24-го – Довге, Хуст, Виноградів, 25-го – Іршава, 26-го – Берегово, Великий Березний і Мукачево.

Війська наближалися до Ужгорода. У ніч із 26 на 27 жовтня вони зосередилися в десяти кілометрах на сході від міста. Вимушена коротка зупинка була потрібна, щоб підтягти сили, поповнити боєприпаси, пальне. На світанку вогонь танкових і самохідних гармат зірвав тишу, розсіяв туман. Війська пішли вперед до передмість...

Розбитий нашими частинами в горах противник був настільки дезорганізований і збентежений, що втратив керування і зв’язок, став нездатним чинити бодай якийсь серйозний опір у боях за Ужгород. Вони точилися тільки в окремих місцях – біля залізничної станції, переїзду, мосту через Уж, казарм на вулиці Другетів та аеропорту. Мужність солдат групи офіцера П. Лознякова врятувала замінований адміністративний центр міста – Галагов – від знищення. Він сам став почесним громадянином Ужгорода. До середини дня 27-го жовтня місто було очищене від ворога. Того ж дня звільнили ще 87 населених пунктів краю. Противник під ударами наших військ відходив на захід і південний захід. Але битва за Ужгород ще тривала, оскільки 28 жовтня сильне угруповання у складі двох піхотних німецьких дивізій і однієї угорської розпочали шалену атаку на місто з боку Чопа. Бої точились із неослабною силою поблизу Чопа, Павлова, Боздоша, Тарнівців. Ворог не витримав натиск наших частин і відійшов на попередні позиції, уздовж річок Латориця, Висловка, Ондава, та перейшов до оборони на заздалегідь підготовленому рубежі.

Ужгород було визволено. Населення на вулицях зустрічало воїнів та дякувало їм. Лунали українська, російська, чеська, угорська мови, музика, пісні. Цього осіннього дня місто немов розцвіло від розмаїття квітів. Увечері Москва салютувала доблесним військам 4-го Українського фронту двадцятьма артилерійськими залпами з 224 гармат. Усім військам, що брали участь у визволенні міста, оголосили подяку, а 875-му самохідно-артилерійському полку, поряд із іншими частинами, присвоїли найменування «Ужгородського». За мужність і відвагу багатьох визволителів нагородили орденами й медалями, близько тридцяти удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Втрати радянських військ у боях за Закарпаття виявилися надзвичайно серйозними – 10060 вбитих, 41387 поранених, 1806 чоловік пропали без вісти. Вперше у світовій історії Карпати подолали великими масами військ на широкому фронті.

Після визволення Срібної Землі понад 30 тисяч осіб пішли добровільно до лав Радянської Армії, щоб зробити і свій внесок у перемогу над нацизмом. Багатьох із них та тих, хто боровся в підпіллі, партизанських загонах, Чехо­словацькому корпусі, нагородили орденами й медалями, а Олексі Борканюку і Степану Вайді посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу.

На звільненій території всюди створювали Народні комітети, налагоджувалося господарство, почали виходити газети «Закарпатська правда» і «Закарпатська Україна». Війсь­кова рада 4-го Українського фронту в листопаді 1944-го виділила для населення краю зі своїх запасів сім тисяч тонн зерна, 400 т гасу, 90 т мила, значну кількість медикаментів.

Визволенням Закарпаття завершилося звільнення всіх українських земель від нацистських загарбників. 26 листопада 1944 року в Мукачеві відбувся перший з’їзд Народних комітетів Закарпатської України, котрий прийняв маніфест, у якому висловлювалося бажання трудящих Закарпаття возз’єднатися з Радянською Україною. Поруч із підписами українців добровільно й свідомо ставили свої підписи трудящі інших національностей – угорці, румуни, словаки.

Уже після війни, в червні 1945-го, в Москві між урядами СРСР і Чехословацької Респуб­ліки була досягнута дружня угода про возз’єднання Закарпаття з Українською РСР. А 22 січня 1946 року Указом Президії Верховної Ради СРСР була утворена Закарпатська область у складі УРСР.

Український народ спорудив два великі монументи на вшанування цієї події. На сході в селі Мелове Луганскої області, височить пам’ятник «Україна – визволителям», на якому напис: «Тут почалися бої за визволення Української РСР від фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.» Композиційне вирішення підказало саме життя. Ще в грудні 1942-го підрозділу радянських танкістів удалося прорватись і звільнити Мелове. З крайньої хати вибігла жінка й зі сльозами радості обняла воїна. Так і відобразили їх у бронзі луганські скульптори.

А на честь 25-ліття Перемоги на окраїні Ужгорода, поблизу українсько-словацького кордону, споруджено пам’ятник «Україна – визволителям». Вилита з бронзи постать воїна з автоматом і знаменом на постаменті вирізняється величезною експресивною насиченістю. На монументі напис: «Тут були завершені бої радянських військ за визволення Української РСР від німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни». Пам’ятник створено за проектом київських архітекторів А. Снізарьова і О. Стукалова, скульпторів І. та В. Зноби.

…Сьогодні на 73 роки старшими стали ветерани-визволителі. Хто ще живий? Хто приїде на святкування? Співвітчизники у XXI столітті мають знати багато з того, що пережило моє покоління. Згадаймо же поіменно тих, хто загинув, визволяючи Закарпаття, хто переборов нацизм. Вони всі для нас – святі!

Олег САМОЙЛОВИЧ,
голова Комітету ветеранів війни Закарпатської ради Організації ветеранів України, почесний ветеран України

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
29
30
 
September 2014
 

...