Понеділок
11 грудня 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

ПРИ ВИПРОБУВАННІ АТОМНОЇ БОМБИ В 1954-му ПОБУВАВ НА ПОЛІГОНІ

БЕРЕГІВЕЦЬ ОЛЕКСАНДР РОНТО

Тоді, в середині минулого століття, здавалося, що ця подія негативно відіб’ється на всіх подальших літах нашого земляка. Але, хвалити Бога, він і нині живий-здоровий, недавно зустрів 87-річчя, проте каву та «до неї» випити готовий, а ще – розказати про безпрецедентний епізод зі своєї армійської служби, коли перебував у епіцентрі ядерного вибуху.

Берегівець Олександр Ронто, котрий аж до пенсії працював майстром Берегівської друкарні, ті події згадує не вельми охоче. Хоча дотепер у вухах учувається велетенський вибух, який струсонув усе навкруги (бомбу після сотень тренувань кинули з висоти 8000 м), увижається атомний «гриб». Більшість очевидців тих навчань отримала чималі дози опромінення та повмирала завчасно. В декого проблеми зі здоров’ям розпочалися одразу ж після вибуху атомного «монстра».

Боліли руки, ноги, насувалися інші нез’ясовані хвороби. За словами співбесідника, страшною була радянська епоха, де людське життя не вартувало нічого. Знає це не з чужих слів, адже вона нищівним катком проїхалася також по їхній родині, в якій було аж шестеро синів.

Отже, мій завжди підтягнутий і енергійний співбесідник 63 роки тому на Тоцькому полігоні (Оренбурзька область) був свідком наймасштабніших військових навчань із застосуванням атомної зброї 14 вересня 1954-го – разом із 45-ма тисячами солдатів і офіцерів.

«На навчання відібрали тільки фізично здорових»

Шоні-бачі, чому ви довго не розповідали про своє «атомне» минуле?

– Знаєте, які колись були часи. Наша сім‘я носила тавро репресованої, тож ми не любили зайвий раз згадувати абревіатуру КДБ. Але раз уже заінтере­сувалися, то хай люди знають правду з «перших вуст». Щойно закінчилася Друга світова, а тут уже взяла старт інша – так звана холодна війна. І щоби показати американцям «кулак», у СРСР вирішили здійснити атомний вибух. Я тоді був солдатом частини, яка розміщалася в м. Уфа (Башкирія). За кілька місяців перед тим нас передислокували поближче до Тоцького полігону, що розміщений за 470 км від Оренбурга. (До речі, в цих південних краях Росії формувалася бригада Людвіка Свободи, у якій проти німців, починаючи з 1943 р. та аж до перемоги, воювало чимало закарпатців. – Авт.).

Випробування ядерної бомби – це небезпечно…

– А що ми, молоді солдати післявоєнної пори, могли про це знати? Тим паче, що про випробування ядерної зброї мовилося завуальовано. Та й забирали з полку далеко не всіх. Пам’ятаю, що перед виїздом усі пройшли медогляд: відбирали фізично здорових, а слабших залишили для несення караулу в казармах. Відтак нас відправили в степи біля селища Тоцьк. Між солдатами ходили чутки, що навчання проходитимуть на рівні Міноборони, у них, мовляв, візьме участь заступник міністра, маршал Костянтин Жуков та інші високі чини. Та, попри все, будь-який розголос інформації суворо карався. Говорили, що через кілька днів сюди прибуло вище політичне керівництво держави на чолі з Хрущовим, Булганіним, Мікояном, але в це мало вірилося. Звісно, тодішня преса про такі поїздки не писала.
зобов’язалися

25 років мовчати Всі події довкола Тоцького полігону були засекреченими?

– Безумовно! З кожним із нас, незалежно від чину, проводилася певна робота. Казали: що би з нами не сталося, 25 років не маємо права розказувати про цю подію.

Скільки ж людей брало участь у експерименті?

– 45 тис. військових, 600 танків і бронетранспортерів. Це було давно, тож більшість із солдатів і офіцерів уже пішли з життя або стали інвалідами. У нашому місті я залишився один, хоча в тодішньому полку Уфи, який залучили до ядерних випробувань, служили мої земляки Олександр Варга, Елемир Товт, Степан Шкробак та інші. Закарпатців там було чимало.

Вибух тривав лічені секунди, але ж перед тим були приготування?

– Загалом підготовка до навчань під кодовою назвою «Сніжок» тривала близько чотирьох місяців. Того року, починаючи з пізньої весни, на Тоцький полігон прямували десятки ешелонів. Тут діяла потрійна система перепусток. Уся робота нашої та інших військових частин була спрямована на укріплення бойових позицій території. Зокрема наметовий табір розтягнувся на 42 кілометри. На навчання прибули представники 212 частин. До кінця літа велике бойове поле було буквально поцятковане тисячами кілометрів окопів, траншей і протитанкових ровів. Побудували сотні дотів, дзотів, бліндажів, монтували й устатковували наглядові пункти управління, копали траншеї, в яких розміщували на різних рівнях і відстанях нову бойову техніку, бетонували окремі укриття тощо. На цих полях закопували та розміщали як справжні танки, літаки, бронетранспортери, міномети, гармати, автомашини та іншу військову техніку, так і їхні муляжі.

Особливо гарячими були останні кілька тижнів, коли спеціальна група перевіряла позиції артилерії та інших задіяних підрозділів, танкових насамперед. Мешканців довколишніх населених пунктів, які раніше тут проживали, переселили подалі в новозбудовані поселення. Так само всіх просили перевезти з собою всю домашню живність.

до техніки поприв’язували живих тварин

Чи були моменти, коли хотілося, щоб усе виявилося жахливим сном?

– Авжеж. Такі моменти бували в кожного. Та що ж мали діяти? Проти системи не попреш – одразу загримиш у «кутузку». Боляче було дивитися, коли за два-три дні до початку навчання завозили й прив’язували на різних відстанях до вже закопаної в траншеях військової техніки й дерев корів, кіз, собак, котів, мавп, інших тварин. Навіть виставляли банки з комахами. Все це наносили на топографічні карти. Тварин не годував ніхто, вони мучилися з голоду...

Які емоції відчували в кульмінаційні години?

– Невідомість лякала найбільше, тим паче, що випробування з дня на день переносили через несприятливу погоду. А 14 вересня видалося гарним, о 9-й надійшла команда «Уран» – це означало, що навчання розпочато. Усі солдати й офіцери зайняли свої місця в траншеях, бліндажах і окопах. Через 10 – 15 хвилин прозвучала «Блискавка», й тут почувся вже знайомий звук літаків. Їх по небу пливло кілька, у тому числі штурмовики та винищувачі-МІГи-17. А через 2 – 3 хвилини пролунав потужний вибух – земля аж затряслася. Ось тоді стало по-справжньому страшно. Невидимою силою всіх притискало до землі. Військові статисти зафіксували:

бомба в степовому Оренбурзі (його територія в 10 разів більша від Закарпаття) вибухнула о 9 год. 33 хв. Пишуть, що це схоже на величезний гриб із гігантською шапкою. Багато хто, покинувши бліндажі, його побачив. Зранку було сонячно, а вже після вибуху погода різко змінилася: здійнявся сильний вітер, у зв’язку з чим радіаційне тло значно погіршилося. Згодом довкілля вигоріло та нагадувало пустелю.

Після вибуху в атаку – без захисту

Скільки ж рентгенів показували дозиметри?

– Я не фахівець, однак знаючі люди розповідали, що рівень радіації зашкалював. Особливо швидко отримали смертельну дозу ті солдати й офіцери, які пішли в атаку в зону епіцентру після щойно нанесеної артпідготовки. До того ж без захисних костюмів і спецодягу. Дехто навіть непритомнів, але на це ніхто не звертав уваги. Групі вояків дозволили залізти в річку та помитися, хоча й вода дихала смертельним брудом. А ми, ті, хто вижив і дотягнув до старості, до середини 1990-х узагалі не мали ніяких пільг, і тільки років 10 – 15 тому нас прирівняли до чорнобильців І – ІІ категорій.

Чи повідомлялося у пресі про це випробування атомної зброї?

– На одній із політінформацій уже наступного дня офіцер із штабу зачитав невеличку замітку, яку вмістило ТАРС у газеті «Правда». Однак у ній було всього два чи три речення. А я розказав те, що знаю й бачив на власні очі. Згадалося зокрема, як люди викопували на городах, що побували в «обіймах» атомного вогню, печену картоплю. Окрема група солдатів розстрілювала ще живих тварин, які горіли й нестерпно пищали. Тут же їх вантажили в автомашини й кудись вивозили. Говорили, що в спеціальну лабораторію. Скоріш за все, для дослідів. Пізніше наша пропагандистська машина «трубіла» про значний успіх. Мовляв, у відповідності з планом науково-дослідних робіт у Радянському Союзі проведено дослідження одного із видів атомної зброї і одержано цінні результати, які допоможуть успішно вирішувати завдання в плані захисту у випадку атомної війни. Та наслідки цього експерименту – далеко не стаття в пресі, це, повірте, ціла історія, дещицю з якої спробував згадати.

І насамкінець: чи можна стверджувати, що перше атомне випробування зброї було проведене на радянських людях?

– Так, поза всяким сумнівом! Якби в тій атомній епопеї я загинув, це була б друга втрата для нашої родини, адже старший брат пішов на «триденні роботи» в листопаді 1944-го й більше додому не повернувся. Хоча на Тоцькому полігоні загинуло багато військовослужбовців, і аби не травмувати родичів, додому від імені командування слали телеграми, мовляв, ваш син (брат, батько) загинув від удару блискавки (осінньої), за нез’ясованих до кінця обставин, пропав безвісти тощо.

Знаю, що таке повідомлення отримали батьки одного з вояків села Дусино на Свалявщині, в інших куточках України. Однак уже немає ні батьків, ні рідних, які були свідками таких телеграм.

Михайло ПАПІШ

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
 
February 2017
 

...