Петро Шолтес поділився: «Моє кредо — картини мають бути не так гарними, як добрими, і люди це відчувають. Гляньте, скільки кольорів на цій сірій глибі! Я старався показати її не холодною, а теплою, сонячною».
І я, вдивляючись в картину, задумався. Здавалося б, камінь — він і є камінь: сірий, нудний і безплідний. Однак Петро Людвігович зміг розгледіти в ньому душу, побачити відтінки і гру світла, передати фарбами, як він, вигрівши боки під сонцем, дихає теплом. До речі, виявилося, що це урочище Петро Шолтес зобразив на полотні першим так масштабно, на такому високохудожньому рівні.
— Це улюблене місце відпочинку довколишніх мешканців — як Невицьке для ужгородців. Моя дружина Габріелла — з Ільниці, тож саме через неї Іршавщина стала для мене рідною, — розповідає Петро Шолтес. — Тут у саду, подалі від усіх, я і робив перші зарисовки. Не раз обійстя вже покійних, на жаль, батьків моєї Гобіки надихало на творчість, а от до «Смерекового каменя» якось усе руки не доходили.
Твори митця зберігаються у приватних колекціях і галереях багатьох країн світу — Чехії, Німеччини, Угорщини, Польщі, Італії, Ізраїлю, США. Але, за словами художника, центральне місце займає у його житті саме Ужгород. Його роботи постійно виставляються в ужгородській галереї. Він зазначає: «Мав і маю можливість жити в Угорщині чи будь-якій іншій європейській країні. Але Ужгород, Закарпаття – це мій рідний дім, це земля моїх предків. Тут моє коріння».
Серія картин із зображенням родзинок рідної землі стала серцевиною персональної виставки Петра Шолтеса, яку він вперше в значному форматі представив іршавським любителям мистецтва. З великим задоволенням уже протягом двох тижнів вернісаж відвідують жителі та гості району. Серед численних відвідувачів виставки були і почесні гості: владика Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський, керівники Виноградівського району, депутат Верховної Ради України І.Бушко.
Останнім часом все більшу зацікавленість до полотен художника виявляють старшокласники загальноосвітніх шкіл. «Мені дуже імпонує наша природа. У «Смерековому камені» я впізнала частинки краси іршавської землі», — каже Вікторія Брич, учениця Іршавської ЗОШ №1, ділячись враженнями зі своїми подругами Олександрою Жабко та Вікторією Савко, які вперше на такому вернісажі. «Я бачила багато картин, але ці дійсно неповторні й випромінюють добру енергетику», — зауважує Ірина Паньканинець — керівник дитячого ансамблю «Дзвіночок», яка разом з дітьми із Білківської ЗОШ І—ІІІ ст. №2 відвідала виставку. В цей день у виставковому залі районного Будинку культури було велелюдно. Приємно, що мистецтво не залишає байдужим нашу молодь, яка пізнає через художні полотна свій край та пишається його здобутками.
Іван СІДУН.
Залишити коментар