П’ятниця
24 листопада 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

САТАНИНСЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ ЗНЕЛЮДНЕННЯ ЛЮДИНИ

Іван Коршинський зумів подолати утвердженням людського в людині

Завжди зібраний, привітний, розважливий. Зважує кожне зронене слово. Як скальпель на долоні. В цього чоловіка дивний сенс щастя. В такі красні роки зазвичай покректують і про щастя обзиваються рідко – «Аби при силах бути, на ногах…». А він відкрито заявляє, що щасливий. І йому віриш. Віриш навіть у неймовірне зізнання: «То може здатися дивним, але найщасливіші дні я пережив, перебуваючи 5 тижнів у карцері, а також в окремі табірні дні. Я тоді багато молився, і настільки відчував при собі Божу присутність, що від щастя аж плакав. На волі чогось подібного в такій мірі не відчував ніколи». В цьому одкровенні – насінина, з якої зросло могутнє, крислате дерево долі Івана Коршинського, якому в ці дні виповнилося 85.

Мій приятель Володимир Шовкошитний, який привіз на батьківщину прах Василя Стуса, з придихом розповідав мені про майже фізичний страх, який опанував його у «персональному» карцері вічного арештанта Стуса. Йому здалося, що коли залишиться тут на декілька хвилин, то задихнеться, знепритомніє… А той гибів у цьому склепі тижнями, місяцями. «Його мав живити якийсь дух. Іншого пояснення я не маю», – підсумував Володимир.

А я думаю про міфічного Прометея, про реальних острожників протопопа Авакума, Калнишевського, нашого селянського повстанця Івана Бецу. І в продовження ряду – таких, як Іван Коршинський. Їх історії – не випадок долі, не гра обставин. Вони повстали за ідею, і вона, як вищий порядок розуму й душі, рятувала, кріпила і підносила їх. Це як у святого Августина: прийми закон, і він порятує тебе. Вони піднялися із законом у серці проти потвори беззаконня. (О, як наше сьогодення починає перегукуватися. Невже зріє, насичується політичний розчин кристалізації нових національних героїв?!).

Табірне фото І. КОРШИНСЬКОГО.

І. Коршинського цілком заслужено ставлять в один ряд з іменами людей, що виборювали Україні волю – Чорноволом, Стусом, Горинем, Марченком, Лук’яненком, Дашкевичем, Бадзьом. І писати побіжно про його буремну планиду — невдячна справа. Це ціла книга життя. А може, й навпаки – книга смерті, яка дивним, метафізичним чином обернулася життям. Та ще й яким: від суєтності людини, яка бунтує, до сутності людини, яка лікує. Тим більше, що це зримо постає з його книги-сповіді «Сторінки життя».

…На канікулах після п’ятого класу гімназії Іван допомагав батькові на їхньому ґаздівстві в Буштині. Був 1945-й. Рік возз’єднання з Україною, рік нових очікувань і нових тривог. Міліціонер привів на подвір’я незнайомих, які вчинили тотальний трус. Знайшли якусь книжечку і забрали Івана з собою. Три дні його мордували в Хусті, а відтак ледве живого повезли до Ужгорода, віддали в руки професіоналам. Ті вимагали одне: зізнатися, що допомагав бойовикам ОУН. Він усе заперечував. Це трактували як «опір» і дали п’ять тижнів карцерного режиму. Кожен день, кожна година методичного фізичного і морального знищення. Вночі допити, катування, приниження, вдень заборона прихилити голову і навіть заплющити очі, постійний голод і спрага, повна ізоляція від світу. Хлопець схуд ледве не до 30 кілограмів. Мозок горів, переставав реагувати й мислити.

Серед колег — народних депутатів (Іван КОРШИНСЬКИЙ — у центрі).

Не вибивши з нього нічого, випустили під зобов’язання повного нерозголошення того, що сталося. Живий світ, рідне середовище підняли дітвака на ноги. Через два роки вступив на медичний факультет Ужгородського університету. На лекції фізики на запитання викладача, якою мовою читати, він перший підвівся: «Якою мовою слід викладати в Україні? Звісно, українською». Перший і, виявилося, єдиний серед студентів. Коли на другому курсі його забрали прямо з аудиторії, гадав, що це основний привід. Та ні, на допиті його приголомшили градом звинувачень: «Створив антирадянську організацію, збирався зі зброєю прорватися в Румунію, вів контрреволюційну пропаганду в гуртожитку, засуджував Богдана Хмельницького за возз’єднання з Росією, захищав релігію…». Останнє звучало найбільш дивно. Іван і справді долучався до хору в Цегольнянській церкві. Та хіба Бога треба «захищати», це Він його захищав і рятував у тюремній камері. Так, він мав тоді на кого спадати в каральних казематах.

Подиву гідне, як юний студент стоїть перед енкаведистами, розмовляє на рівних, мислить логічно, відстоює себе спокійно, говорить аргументовано. Коли слідчий Гаврилов казився, погрожуючи: «Якщо не викажеш злочинну групу, я все одно нашкрябаю тобі на 25 років!» – він спокійно відповів: «Це від вас не залежить». – «А від кого?» – «Від Бога». З такими підслідчими важко було домовитися.

Але вдруге звідси не виходили просто так. Справа шилася такими вже білими нитками. От хоча б один пункт звинувачення: «Роздавали націоналістичні книжки «Кармалюк», «Шугай», у яких розхвалювались українські націоналістичні герої і наклепи на соціалістичний устрій СРСР…»

Тепер це звучить смішно, а тоді... Після двомісячних тортур хотілося вмерти. В душу закрадався розпач. І не екзистенція шекспірівської дилеми «бути чи не бути?» скріплювала його, а роздуми про жертовну дорогу Христа. З Його природою чисто людських страждань тіла і духу на Голгофі. Мине час — і Коршинський так про це скаже: «Ціна життю завжди висока. Навіть коли воно несолодке, сповнене випробувань, обморожене. Не залишитися б тільки одинаком у світі й зберегти «людське в людині», про що говорив ще Кант».

З нього вибивали зізнання, та марно. Тоді взялися з іншого боку, випробуваного: змушували давати потрібні свідчення його товаришів, залякавши їх найсвятішим – що в разі непослуху мордуватимуть їхніх матерів і сестер. І декотрі ламалися, що для крихкої людської природи цілком властиво. Зате він не сказав лихого слова на жодного з тих, котрі залишалися на волі й клепали на нього. Навіть бувалий слідчий не приховував подиву: «Чому?» – «Все, що я говорив, є правдою. А чому вони говорять неправду, я не знаю. Моя совість зі мною. Їхня з ними».

Ніхто їх зараз не судить за це. Кожен дістав своє сповна. То були порядні селянські діти, виховані в християнській моралі і національній гідності, спраглі європейських цінностей і справедливості, довірливі, наївні романтики. Їх знищували за мрію. Завдяки тямущому адвокату, до речі, старому комуністу, який мудро списував усе на «сміття буржуазної освіти в головах» юнаків, Іванові дали всього лише 10 років таборів.

«У першому пересильному пункті, куди нас відправили, сиділи воїни УПА і бандерівці. Вранці, в обід і увечері вони молилися, а потім співали українських пісень. Хворих і поранених доглядали, як рідних. Коли щось доходило з волі, ділилися. Зате зупинки на нових пересильних пунктах були пекельні. На нас, політичних, налітала саранча кримінальників, відбирали одяг і їжу, когось програвали в карти. По просторах Казахстану зимою нас возили в товарних холодних вагонах. Скількох задубілих закопали в снігах! Потім усіх нас розсортували, мене – в табір особливого призначення Спаськ. Солженіцин, який теж тут сидів, назвав його «долиною смерті». Дістався туди обморожений, але живий.

Призначили до роботи в каменоломні. Техніка: молот, долото і лопата. За кілька місяців я перетворився в дистрофіка. Бувало, дорогою вітер кидав мене в різні боки, спирався на товаришів. У травні підняти молот уже не міг. Поряд працювали трохи міцніші галичани, вони рубали камінь за мене. Ще й утішали мене, звертаючись на «ви». Та я вже був готовий до всього. Одного дня спустився на дно кар’єра, глянув угору і зрозумів: сам туди вже не виберусь. Або привалить брила, або винесуть мене звідси на табірний цвинтар, як сотні інших доходяг… Аж бачу, каменярі показують на мене якомусь чоловікові. «Ти Коршинський, студент-медик?» – «Був». – «Чи хочеш працювати в шпиталі?» Працювати? Я не міг навіть звестися на ноги. Це сталося 5 червня, в день мого народження. І це направду був другий день мого народження. Так мене госпіталізували на вмирання, і доктор Червені витяг мене з того світу та якийсь час тримав, поки оклигаю, біля себе санітаром. Пізніше я дізнався, що він – колишній директор Будапештського медінституту, професор».

Червені був його рятівником. А невдовзі Бог послав Іванові іншого ангела – професора Сергія Колесникова, колишнього заступника міністра охорони здоров’я СРСР, видатного хірурга, до якого був прихильний навіть Черчілль. Тому й став неугодний Сталіну. Після тортур і осуду новоспеченому зеку Колесникову доручили організувати велику лікарню на декілька таборів. Це був чоловік високого таланту і світлоносної душі. З потужною харизмою, яку визнавали й тюремники. І він зарахував Івана до своєї команди помічників. Жодна медична академія не дала б йому такої практичної школи. Морг був переповнений «матеріалом», на якому хлопець вправлявся у вільні нічні години. Вивчав анатомію, експериментував із розрізами на шкірі, органах і кишках мерців, удосконалював шви. Саме тут він розробив свої власні вузли, про які згодом опублікував наукові роботи. Опікувався наркозом, але професор часто залучав тямущого учня до асистування, довіряв і скальпель. Двоє зеків, світило світової медицини і студент-недоучка, тут були колегами, побратимами.

Велике це слово – табірне братство. Розкидані по імперії ГУЛАГу раби здобували тут школу солідарності й виживання. Старі, призвичаєні арештанти допомогли їм усвідомити, що згинання перед сатрапами КДБ нічого не дає, бо то просто запрограмована машина. Порятунок треба шукати не в них, а в собі і в тих, котрі не втратили гідність і чуття свободи, аж до готовності віддати за це життя.

Коли Іванові за «добре поводження» вирішили пом’якшити судовий припис «утримування в таборах особливого режиму» і перевести в сусіднє село на звичайні роботи, він попросив залишити його з Колесниковим. Дарма, що шпиталь був іншим різновидом пекла – весь перемелений матеріал ГУЛАГу звозився сюди на жахливе повільне вмирання. Жменька медиків-ліпил боролися за них день і ніч. Часто вони справді зліплювали їх життя з нічого, голіруч. Правда, за їх спинами стояв великий цілитель Господь.

Саме там, серед кінцевої земної юдолі, серед смороду крові і смерті, в битій і гнаній особистості зароджувалася нова сутність Служіння. В’язався і міцнів на крицю ланцюжок духовного поступу. Людина, яка бунтує. Людина, яка прощає. Людина яка лікує. Шлях сходження духу в людині. Шлях воїна і мудреця. Бо найбільша перемога – це перемога миру в душі. І немає нічого вищого понад любов і доброту, казав Конфуцій.

…Не одразу дали І.Коршинсь­кому стати прекрасним лікарем. Належало сповна пізнати й іншу істину: бути не в тюрмі — ще не означає бути на волі. Тобто вільно розвивати свій талант. Але він перейшов і цю зону. Зону дрімучої провінційщини, рутини, чванства і заздрощів. Став кандидатом медичних наук, викладачем, ученим з доробком понад 100 наукових робіт, публіцистом, громадським діячем, народним депутатом України, головою обласної організації політичних в’язнів і репресованих, близьким другом відомих у краї і державі людей. Письменник Іван Чендей називав його «співавтором деяких своїх книг, другом і порадником, дивовижним у душевній красі і сердечній чистоті». Педагог Дмитро Копинець: «Від нього струменіє любов і добро. Може просто підійти до людини, нічого не кажучи, і одразу стає легше – стільки в ньому позитивної енергії. Такі люди роблять світ кращим, чистішим».

Цілитель від Бога, Іван Юрійович завоював любов тисяч вилікуваних, серед яких були й дружини та діти його катів і донощиків, і навіть вони самі. Та лікуючи плоть, захищаючи людське життя, він ніколи не озирався на політичну біографію пацієнта. Драматизм доль, своєї і їх, страшні істини недалекого минулого відсував подалі. Залишаючи при собі, як і раніше, чисте сумління.
Довга, красива і щаслива дорога людини і борця. Адже талант – це передусім уміння створити долю, зауважував Гете. І цей чоловік створив її умілими руками, критичним розумом і палким серцем.

Короткий конспект прикметного життєпису хочеться завершити ще коротшим висновком. Воістину безпрецедентний в історії сатанинський експеримент знелюднення людини такі, як Іван Коршинський, подолали утвердженням людського в людині. І приклад їх жертовного служіння має повсякчас нагадувати нам: це протиборство триває.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ,
письменник.

 

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
June 2015
 

...