Вхід
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини
Неділя
27 травня 2018 р.

ШАНДРІВСЬКА РОПА, СЕЛИСЬКИЙ СИР ТА ДЕРЕВ’ЯНІ ХРАМИ

20.05.2017 - 14:25
Хустщина має чимало родзинок

Нещодавно наша газета писала про туристичні родзинки Міжгірщини. Серію продовжуємо і пропонуємо вашій увазі принади Хустщини. Цей район асоціюють із Долиною нарцисів, яка, до речі, якраз квітне, а також Красним Полем, де розстріляли січовиків Карпатської України. Натомість тут є ще чимало цікавого, що можна побачити, скуштувати чи придбати.

Місцями Карпатської України

Почнемо з любителів історичного туризму. У Хусті чимало місць, пов’язаних із Карпатською Україною. Біля греко-католицького храму – будинок, де мешкав її президент о. Августин Волошин. Про це нагадує меморіальна дошка. Нині тут жіночий монастир. А через вулицю – оригінальна заокругленої форми споруда з надписом «Карпатська Січ». Далі звертаємо направо, й неподалік АВС привертає увагу своїм казковим виглядом будинок знаної родини Бращайків. Михайло Бращайко у жовтні 1938 року разом із урядом Волошина переїхав до Хуста. Тут працював нотаріусом, був обраний депутатом до першого Сойму Карпатської України, в якому став головою конституційно-правничої комісії. В нинішньому приміщенні міської ради та РДА засідав уряд Карпатської України. А на вулиці ім. А. Волошина є велика будівля школи, яка носить ім’я президента Карпатської України. Саме тут відбувся Сойм 15 березня 1939, який затвердив проголошення державного суверенітету КУ, ухвалив конституційний закон, обрав президента держави та затвердив новий уряд.

У центрі міста, який виглядає по-європейськи, є оригінальний готель «Коруна». Він знаний як січовицький, бо тут вони любили засідати. Трохи далі на приєднаній будівлі знаходимо меморіальну дошку Роману Шухевичу. Його ім’я теж пов’язане з Карпатською Україною через участь у парамілітарній організації «Карпатська Січ».

Неприступні руїни замку

Все почалось із зведення на Замковій горі дерев’яного укріплення, яке згодом замінили кам’яним (1090 – 1191). Зараз руїни замку ледь проглядають через крони дерев, а колись місцева фортеця славилася своєю неприступністю. В 1242 році ординці зруйнували замок, та твердиню швидко відновили. Тут базувався королівський гарнізон. Головним призначенням форпосту був контроль над соляними караванами по Тисі. Не дарма ще в кінці XIV ст. власник замку Іоанн Перені повчав сина: «Сіль без Хуста, а Хуст без солі не варті нічого». Після 1526 р. замок, як і місто, перейшов до Трансільванського князівства. У 1577-му форпост реконструювали та зміцнили. Коли в 1660 р. турецьке військо увійшло в Мараморощину, яничари не насмілилися брати Хуст, а відправили в замок делегацію, у складі котрої був мандрівник і автор багатотомної «Книги подорожей» Евлія Челебі. Він порівняв Хустську фортецю з твердинею Іскандер, бо «висота її башт сягає небес». У 1709 р. у фортеці відбувся загальнотрансільванський сейм прибічників князя Ференца ІІ Ракоці.

Фото О. ШТЕФАНЬО

Замок складався з верхнього та нижнього дворів. На верхньому містилися житлові будинки, господарські споруди й колодязь завглибшки 160 м (!). Кажуть, до води докопати так і не вдалося – тому на нижньому дворі, окрім житлових споруд, казематів, тюрми та церкви, містилися великі резервуари для води. Мав замок ще й конюшні, кузню, пекарню та кухню.

Дорога-серпантин і сьогодні веде до в’їзної брами та сусідньої башти-захабу. Ці дві частини замку були поєднані вузьким проходом, що в разі потреби перетворювався на мишоловку для ворога, який знаходився під прицілом із усіх сторін. Ще одна в’їзна брама охороняла внутрішню частину замку. Перед нею був рів завглибшки 8,5 м, через який вів перекидний міст. На стінах внутрішнього замку стояла найбільша гармата форпосту, яка щоранку сповіщала пострілом про прихід нового дня. Порох зберігався в підвалах вежі Фердинанда І біля внутрішньої брами та в Бубновій вежі в північно-західному куті замку. Під час великої бурі 3 липня 1766 р. в замок тричі влучали блискавки. Після першого удару запалав дах фортеці, а третій влучив у порохівню. Вибух наніс замку істотні пошкодження. У 1776 р. його покинув королівський гарнізон (Джерело цієї інформації – видання «Замки та храми України»).

Народ розповідає інше – про опришка-велета Івана Пинтю з Велятина. Народний месник «мав зуб» на Хуст ще з тих часів, як сидів у замкових підземеллях. Він із дерев’яноі колоди видовбав гармату та встановив її на горі Чабрин, а потім вистрілив по Хустському замку. Від першого пострілу пробився дах фортеці, від другого – розвалилася. Насправді реальний ватажок Пинтя та його загін із 66 опришків діяли за півстоліття до громовиці, що знищила замок.

До руїн можете піднятися від туристичного закладу. По дорозі наверх вам зустрінеться монумент – піраміда біля підніжжя замкової гори. На ній цифри «1915». Далі через ліс – кладовище, де є могила священика Іоана Бокшая. Словом, є на що подивитися. А панорама яка зверху!

Селище Вишково

Унікальне селище, що розташоване в долині річки Тиси, біля кордону з Румунією. Перша згадка – 1281 рік. Вже в 1329-му. Вишково мало статус «вільного королівського міста» Марамороського комітату. Біля містечка існував Вишківський замок (про що свідчить назва гори в околицях – Вархедь (угор. – «Замкова гора»). У XIX ст. – це торгове містечко Хустського повіту. З 1620 р. відомий герб Вишкова: на срібному тлі – дикий козел, що стоїть на зеленій горі з трьома верхами.

Наприкінці XIV – поч. XV ст. Вишково на деякий час переходить у власність волоських воєвод Драга та Балка. До цього періоду значення Вишківського замку поступово зменшувалося, бо в Хусті будували кам’яний. Імовірно, вже тоді його повністю покинули й більше не відновлювали. Вишківський замок проіснував відносно недовго – близько 100 років, і нині не залишилося нічого, що б про нього нагадувало.

У селищі можна побачити унікальний реформатський храм ХІІІ ст. із оборонним муром та бійницями. Фрески в ньому XIV – XV ст., працює унікальний орган 1880 р. Навколо – оборонний мур, що оточує будівлю церкви з парком XVІ століття. До речі, в 1910-му тут жило 4839 осіб, із яких 3871 – угорці, 871 – русини і 126 – німці. У 2001 році – 8142 чоловік.

Тут є ботанічна пам’ятка природи місцевого значення – урочище Варгедь. Перебуває у віданні Вишківської селищної ради. Статус надано з метою збереження чотирьох екземплярів екзотів – ліріодендрона тюльпанового (тюльпанове дерево).

Неподалік від селища видобувається мінеральна вода Шаянська та розташована відома лікувально-оздоровча зона «Шаян». У районі чимало й інших оздоровниць.

Музей і хата бабки Павліни

Історико-краєзнавчий музей у Хусті заснований 1963 року. Його першим директором був О. Рущак. Тут нараховувалося близько тисячі експонатів. У1980-му заклад реорганізували в Хустський відділ Закарпатського краєзнавчого музею. Через рік експозиції перенесли в нове триповерхове приміщення на вул. Пирогова, 1. Музей складається з 10-ти залів і має близько 2000 експонатів. Найцікавіший – зал Карпатської України. В інших можна побачити побутові речі, посуд, народний одяг, є навіть статуетка богині Шакті та двох мавпочок, що належали монголо-татарам. На третьому поверсі музею розміщується картинна галерея.

Бабка Павліна у власному музеї (Фото Н. ТЕРНОВСЬКОЇ)

А от у Данилові є «Хата бабки Павліни». Народний історико-краєзнавчий музей знаходиться при дорозі, недалеко від центру села. Заснувала його Павліна Шимон ще в 60-х роках минулого століття. Тут понад тисяча старовинних експонатів: скатертина, виткана на ткацькому верстаті, глиняний посуд, керамічні мальовані тарілки, взуття та головні убори тощо.

А у школі в Копашнові працює унікальний народний музей книги, який заснований у 2005 році за ініціативи вихідця з села, відомого літературознавця Івана Хланти. Зібрані всі твори, видання всіх поетів і письменників Закарпаття. Натомість на базі Нанківської ЗОШ І – ІІІ ст. є музей хліба.

Ферма оленів

Єдина відома на всю Україну ферма оленів розташована між селами Іза та Липча. Саме тут вирощують плямистих оленів. Датою її створення є 1987 рік – тоді до колгоспу завезли перших «плямистих мешканців» із Росії. Спершу велике господарство утримувало їх майже 400. Але після розвалу Радянського Союзу ферма стала збитковою. Лише в 2003-му вона отримала друге життя, її викупив приватний підприємець. Територія господарства – близько 60 гектарів. Зі слів тутешнього працівника, зараз у них налічується близько 150 оленів. Із їхніх рогів добувають важливу медичну сировину – пантокрин. Цікаво що панти можуть вирости за день аж на 5 сантиметрів і уже через 2 місяці вони знову готові до зрізання. На фермі вам розкажуть, яка це процедура. Виявляється, вона дуже болісна для оленів.

Термальні води і ропа

Хустщину люблять і за термальні води, які є у Велятині. Спочатку на місці нинішнього комплексу «Теплі води» були колгоспні купальні. Потім їх викупили столичні. Коли ми тут були років десять тому, територія була не облагороджена. Однак тепер комплекс не впізнати. Кілька басейнів із хлоридно-натрієвою, борно-бромною водою з підвищеним вмістом йоду температурою 36 – 38°С, все чисто. Показання для лікування – захворювання органів дихання й гінекологічні, а також порушення у нервовій, серцево-судинній та кістково-м’язовій системах.

А от Шандрову або Олександрівці славу принесла невелика криниця, з якої добували ропу – дуже солену воду, яка на вигляд нагадує мармелад. Раніше ця криниця приносила значний дохід селу. Сюди з усіх усюд з’їжджалися люди на возах із бочками, аби набрати в них ропи, яку потім використовували для квашення фруктів та овочів, а місцеві жителі випаровували її й добували чисту сіль. Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру, особливо розвинулося бондарство та солеваріння. Але часи змінилися, сіль перестала цінуватися, і криниця занепала. Вона й нині стоїть посеред села , ропи там не поменшало.

Тут є й дерев’яна церква св. Матері Параскеви (XV ст., перебудована 1753-го). Біля неї – дерев’яна дзвіниця XIX ст. Вона – одна з чотирьох унікальних і давніх, що є на Хустщині. Церква двозрубна, тридільна, з видимим нахилом стін до середини. Вежа з чотирма фіалами височіє над західним зрубом. На головному фасаді – відкритий ґанок із арковою галереєю. В олександрівському храмі настінні розписи виконані у 1779 році майстром Стефаном Теребельським, є й малювання народних майстрів. У 2002-му частковою реставрацією храму займався Львівський інститут археології, та через відсутність фінансування проект призупинили.

Церква нині вже не має первозданного вигляду: вхідні двері поміняли на дерев’яні білі, схожі на міжкімнатні в будинках.

Дерев’яні храми

Варто побачити готичну церкву св. Миколая (1779 р.) у селі Данилово (на фото). Вона має дивовижні пропорції. Композицію форм підкреслює стрімкий зліт вежі з дуже високим шпилем. Вона стоїть на високому пагорбі, збудована з дубових колод. В інтер’єрі збереглися розписи 1828 р. роботи художника І. Корнмаєра. Біля церкви розташована дерев’яна дзвіниця. У 2011 році її відреставрували ентузіасти.

Фото Р. БРЕЧКА

Сокирниця. Згідно з версією реставраторів, сокирницьку церкву збудовано в селі Шашвар на початку XVII ст. У 1770 році, після перенесення в Сокирницю, її перебудовують. Звели й високу каркасну дзвіницю. Дубові зруби храму вкриті високими дахами. Вежу увінчує чотирисхилий шатор із шпилем і чотирма фіалами по кутах. На головному фасаді – закритий ґанок із трикутними прорізами вікон і вхідним порталом. Одвірок бабинця декоровано різьбленням. Іконостас 1748 року.

А гордістю Крайникова є дерев’яна Свято-Михайлівська церква та дзвіниця, побудовані в 1668 році, – одні з найстаріших у районі. Храм маленький, побудований із дубових брусів, об’єднаних врубками, а канюк з потайним прямим зубом. В архітектурі цієї церкви з’являється новий конструктивний прийом, відсутній у старіших, який узагалі дуже рідко зустрічається. Далі – ганок-галерея, зв’язана в західній стіні в один загальний зруб бабинця і нави. Є і дерев’яна каркасна дзвіниця під шатровим верхом, а в ній – три дзвони.

Село Іза: вироби з лози

Прямуючи з Хуста у бік міжгірської Колочави будете проїжджати через село Іза, де роблять різноманітні вироби з лози. Тут ними торгують ще з XIX ст. Заснував народний промисел лозоплетіння ремісник І. Кашко, згодом це стало головним заняттям усіх селян. Нині можна знайти кошики, стільці,  крісла й навіть котячі будиночки, тарілки, вази, глечики, шкатулки. Місцеві люб’язно розкажуть усе про лозу. Вироби ізян прикрашають дачні будинки й вілли відомих осіб краю, а ізянські кошари знані далеко за межами України.

Капелюхи з кролячого пуху

Фабрика фетрофільцевих головних уборів знаходиться в Хусті. Її історія ведеться з 1947 року. Колись усе Політбюро ЦК КПРС на чолі з генсеками – від Микити Хрущова до Михайла Горбачова – носило тутешні капелюхи, а тепер – і високі чини у Києві, Росії, Білорусі, Прибалтиці, Польщі, Канаді, США та Ізраїлі. Навіть припали до смаку багатьом хасидам. Хустські капелюхи достойно представляли промисловість України на міжнародних виставках у Парижі, Пловдиві, Загребі, Монреалі, Лейпцигу. Відомо, що на їх виробництво йде кролячий пух. Натомість літні головні убори виготовляють із трав, рисової соломи й навіть спеціального паперу.

Екопродукція

Дегустація сиру на «Селиській сироварні», яка є однією з найвідоміших в українських Карпатах, – неодмінний пункт для туриста. Тут виготовляють справжній сир швейцарської якості. Продукцію везуть додому та друзям як сувенір із Закарпаття, який пакують у подарункові кошики з кукурудзяного листя. Саме селиські сири подає на своїх презентаціях і посольство Швейцарії.

Петро Пригара і сир

Інший варіант – дегустація м’ясних виробів на екофермі «Зелений гай». Тут утримують корів породи карпатська бура, свиней – велика біла схрещена з породою ландрас, альпійських кіз. Є козячий сир, ковбаси, бекон.

В Ізі є родинне селянське господарство «Бараново», яке тримає вівці і пропонуює 15 видів молочної продукції та чотири різновиди ковбас власного виробництва. Є кефір із овечого молока, овече масло та молоко, сир твердий «Ґрунь» та м’який «Ріка», а ще – вурда та бринза…

Сплав по Тисі

І, нарешті, для любителів екстриму – рафтинг (сплав) по Тисі. Можна сказати, що саме з Хустщини стартував на Закарпатті цей вид туризму. Перші сплави на катамаранах організував Степан Жук диспетчер курортів Закарпаття, який запросив і журналістів. Тож їхали від мосту в Хусті до села Крива. Це було добрих 10 років тому, ми були щасливі, їли бограч, отримали диск із фото.

Нині клуб любителів екстриму «Наші», й інші пропонують регулярні сплави по річці Тиса. Із Хуста до Виноградова займе 4 – 5 годин, із Велятина до Виноградова – 6 – 7. Зазвичай сплавляються з весни по осінь.

Оксана ШТЕФАНЬО

 

Добавить комментарий

Новини
ПнВтСрЧтПтСбВс
28293031   
       
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
       
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728    
       
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
       
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
       
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
       
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
       
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
       
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
       
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
       
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
       
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728     
       
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
       
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
       
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
       
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031