Середа
22 листопада 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

ЩО ВИ ЗНАЄТЕ ПРО МИНУВШИНУ УЖГОРОДА?

Її нагадає фотоальбом-путівник

У жовтні цього року видавництво «Карпати» стало багатшим на фотоальбом-путівник «Ужгород». Він справді вартий уваги. Там мало тексту, зате багато світлин, які знайомлять нас із древнім містом у центрі Європи – Ужгородом.

Автор проекту Михайло Басараб розповідає, що ця унікальна книжка – візитівка обласного центру. Її до Дня міста видало товариство «Освіта майбутнього XXI». Вона вийшла українською, англійською та німецькою мовами й містить унікальні фото минувшини, переміщує в часових просторах, презентує історичні пам’ятки, приваблює веселковим поєднанням кольорів.

Альбом і справді заворожує. Насамперед рідкісними знімками старовинного Ужгорода, а також сучасним глянцем талановитих фотохудожників: В. Ба­леги, А. Герешка, С. Гудака, С. Денисенка, С. Дудаша, Я. Дуленка, В. Дьоміна, Р. Карляка, Я. Макара, О. Попова, В. Слуцького, В. Твердохліба. Сподіваюся, що нікого не забула згадати.

Малий Уж або млинський канал, 1921 р.

Путівник розрахований на всіх, хто любить рідне місто. Бо ж як приємно погортати «Ужгород» в осінній вечір, умостившись зручно в кріслі, підібгавши під себе ноги. І хай за вікном лютує негода, а на душі – світло й тепло.

Кожна сторінка – історія нашого чудового міста

Ужгород, як і більшість древніх міст, лежить на семи пагорбах: Замковий, Кальварія, Університетський, Червениця, Шахтинський, Оноківський, Горянський. Вони розбудовувалися, обростали новими вулицями. Архітектуру називають застиглою музикою. Музика Ужгорода – камерна. Її сім нот звучать неголосно, кожна має свій обертон. Коли пальці-краплі весняних дощів торкаються клавіш-пагорбів, умите місто щось тихо промовляє речитативом до свого минулого, теперішнього й майбутнього. Із семи пагорбів місто постає гігантським амфітеатром. Старі чепурні будинки на їхніх схилах нагадують примхливих глядачів, що ревно розглядають сцену лівобережжя з його новобудовами. Із низини ж дуга пагорбів скидається на лук із тятивою – річкою Уж, заряджений стрілами доріг у напрямку Карпат. А пагорби – улюблена тема місцевих художників. Сотні разів їх відобразили на полотнах і фотознімках, проте кожен вбачає щось своє.

Найдавнішою частиною є Замковий пагорб. Він – продукт вулканічної діяльності при формуванні Карпат. Його висота – близько тридцяти метрів. Колись пагорб омивало не тільки головне русло Ужа (зі сходу до півдня), а й його рукав (із півночі до сходу), так званий Малий Уж. Замкова гора лежить приблизно в геометричному центрі міста, обмежуючись вулицями Підградською – Фединця – Корзо. Південні схили непомітно переходять у річкову пойму. Із боку Підзамкового парку скелі Замкової гори є неприступними. На вершину веде кілька доріг: із Підзамкового мосту через вулицю Івана Ольбрахта, із Пішохідного – через площу Театральну, пасаж і вулицю Августина Волошина та від ринку – на вул. Духновича. Найкрутіший підйом – Замкові сходи. Наверх ведуть 96 східців. Затим відкривається мальовничий краєвид північної частини обласного центру.

Вулиця Суворова, нині Корзо, 1979 р.

Замкова гора – ще й символ багатовікової історії міста, скарбниця його багатств. Саме тут виникло одне з поселень, що передувало Ужгороду. Тепер тут – замок.

Одна з перших листівок про Ужгород датована 1897 роком

Але вона чомусь не увійшла в цю книгу. Михайло Басараб пояснює, що концепція путівника розпочинається світлинами 1916-го. Але листівку 1897 року «Новинам Закарпаття» він подарував. Щоправда, в електронному варіанті. Це – малюнок із видом на пішохідний міст, який користувався такою популярністю, що впродовж двадцяти літ листівка перевидавалася з різними доповненнями: замість модних панночок викладалася карета, прибирався човен – поза часом залишалися лише пани в капелюхах, які спокійно споглядали з мосту за змінами декорацій.

«Натомість міжвоєнний Ужгород початку двадцятого століття присутній у фотоальбомі, – каже Михайло Басараб. – Місто було зовсім інше, хоч і не менш цікаве. Життя вирувало, цвіло різнокольоровими барвами – це засвідчують світлини». До прикладу, дуже цікавий знімок 1916 року, де зафіксований ресторан «Берчені». З підпису під фото дізналася, що колись тут полюбляли відпочивати заможні містяни. А на ретро-світлині 1930-го зображене «серце ділового Ужгорода» – перехрестя вулиць Корзо та Волошина. Назви магазинчиків та генделиків – чеською мовою. А на Корзо й Волошина – ринок, люди продають усе – від садовини до залізяччя.

Одна з неповторних світлин 1921 року – площа Сечені нині Корятовича

У 1930-х площа Масарика (нині Ш. Петефі) не мала огорожі. Дивишся на фото й розумієш, скільки там свободи й повітря. Жодного білборда – лише лавиці, де відпочивають люди. До речі, маестро цих світлин – М. Ліхтіг. Вибираючи композиції, він часто використовував власне авто. Шляхетний поціновувач прекрасного із Пряшева, мандруючи, фотографував неординарні особистості та мальовничі куточки. В Ужгород він закохався назавжди.

Винарня Шпека та малий Уж – втрачені назавжди

У принципі, як і багато родзинок міжвоєнного періоду нашого міста. Розглядаючи фото 1930-х, уявляю, що Ужгород – це тридцятирічний аристократ, який гречно знімає чорного капелюха перед пані та панянками. По нинішній вулиці Корзо їздить гужовий транспорт. По набережних – дорогі карети. А вишукані чоловіки тихого суботнього дня йшли до винарні Шпека, щоб посмакувати в колі друзів вином і погомоніти. До речі, пивниці, тераса та зал місцевого винороба знаходилися на початку теперішньої вулиці Кошицької. Частину тодішнього архітектурного ансамблю і досі можна побачити в будиночку та фундаменті, що притулився до готелю «Дует». Вино тут уміли не лише робити, а й елегантно подавати. Воно неквапливо, густими краплинами стікало по стінках келиха, спершу заворожувало чудовим ароматом, затим полонило неперевершеним тонким смаком...

Одна з перших світлин 1897 рік

Однією з принад Ужгорода ХХ століття був Малий Уж, або ж Млинський канал. Але в 1936-му його закували в труби, і життєпис цього водного ареалу закінчився.

Натомість у 1930 році на Ужі вже сформували набережну та вимурували береги. А на набережній щодня містяни та селяни продавали й купували все, що можна було, навіть велику рогату худобу.

Світлини повоєнного Ужгорода теж вражаючі. Він живе за новими радянськими законами, на вулицях – травневі та жовтневі мітинги й паради. Надибала й цікавий знімок 1972-го. На ньому – кав’ярня «Золотий ключик». Старше покоління каже, що її неможливо забути.

У альбомі є світлина пл. Театральної, датована 1970-м. Так ось: у радянський період – це вже пішохідна зона. Від площі відходить вул. Корзо, що практично вся складається з магазинів та кав’ярень. «Корзо» перекладається з італійської як «вулиця для прогулянок». Так її назвали колишні власники міста – неапольські графи Другетті, які тут стали Другетами.

А хто нині пам’ятає вулицю Суворова? Це ж ...Корзо! Тут у 1970-ті були радянські магазини «Взуття», «Іграшки», «Радіо». Уважно придивляюся до людей: стильний одяг, пакети в руках, гарне взуття – можна припустити, що знімок постановочний. Хоча, може й ні…

Фотоальбом путівник Ужгород

Чимало світлин присвячено Ужгородському замку. Перші згадки про нього відносяться до ХІ століття. Війни, народні повстання, руйнації, часи піднесень та занепаду, панування аристократичних династій Другетів, Ракоці, Берчені, прийняття Ужгородської унії – чого тільки не пережила впродовж віків фортеця.

Великий розділ у путівнику відведений Закарпатському музею народної архітектури й побуту. Тут вміщено чимало яскравих світлин давніх хат та описано історію кожної з них. Натомість сучасною родзинкою Ужгорода стали міні-пам’ятники. Нині місто потужно розбудовується – йде реставрація будинків.

Про Ужгород написано-переписано чимало, про нього можна розповідати годинами. Важлива деталь: його сучасну назву намагалися вживати ще з середини ХІХ століття, зокрема О. Духнович. Із 1919-го місто стає адміністративним центром Підкарпатської Русі. У період окупації 1938 – 1944 років його знову перейменовано в Ungvár. А з 1944-го воно остаточно стає Ужгородом.

Маріанна ШУТКО

Віхи старого Ужгорода в датах

872 р. – перша згадка про Ужгород у хроніці Шимона Кьозаї.

894 – проходження угорських племен через Ужгород.

1086 – напад половців на місто.

1241 – розгром ордами Батия.

1291 – угорський король подарував Ужгород Або Амодею.

1312 – власником міста став руський боярин Петро Петуньо.

1318 – король Карл–Роберт подарував Ужгород графам Другетам.

1384 – збудовано новий Ужгородський замок, відкрили найдавнішу документально засвідчену школу.

1514 – Ужгород зруйновано в ході селянської війни під проводом Д. Дожі.

1646 – прийнята Ужгородська церковна греко-католицька унія.

1711 – місто зайняли австрійські війська. Ужгород конфіскували від М. Берчені й передали в державну власність.

1771 – австрійська імператриця Марія-Терезія подарувала Ужгородський замок греко-католицькій єпархії.

1845 – самоврядність Ужгорода остаточно визнана Угорською королівською намісницькою радою.

1850 – вулиці міста отримали руські назви.

1861 – перша друкована історія Ужгорода К. Мейсароша.

1919 – Ужгород зайняли чехословацькі війська. Створено Центральну Руську Народну Раду, яка прийняла рішення про входження до складу Чехословаччини.

1938 – за Віденським арбітражем Ужгород передали Угорщині.

1944 – 27 жовтня визволення міста радянськими військами.

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
December 2013
 

...