Субота
24 лютого 2018 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

СІМ «Я» –

щаслива сім’я

Не тільки в заголовку цієї замальовки гарна рима, а й сама сім’я файна, бо між батьками та сімома дітками склалася чудова гармонія. У Ганни та Василя Каналошів із Берегова синочки та донечки виростають у любові й повній згоді.

Тут усі шанують одне одного, вчаться, працюють, хвалять, підбадьорюють, а при необхідності – виправляють. У цій великій родині не бояться завтрашнього дня, тут кажуть, що дав Бог дитину, дасть і на дитину...

Саме з цього філософського міркування й розпочалося моє ближче знайомство з Каналошами. І справді, сім’я ця славна – скромна, богомольна, доброзичлива та працьовита! Але, щоби зробити такий висновок, я обійшов спершу хату, яка, мов на острівці, розташована поряд із залізничною колією. Поїзди своїм гуркотінням не заважають, бо в обидва боки наше місто минають значно рідше, як колись. Відтак оглянув подвір’я, де звернув увагу на хлівчик, у якому живуть дійна корова, телятко, кізочка, свиноматка, курочки тощо. Є навіть мініатюрна стодола, де зберігають сіно. Того «екскурсійного» дня ґазда поїхав за ним у Дийду, узявши з собою семикласника Віталія. Привчає малого леґіня до роботи! Не вірилося, що на такій маленькій території можна розмістити стільки всього. Зате сімейству не такі страшні гастрономічно-базарні суєтності.

Розговорившись у теплій хаті, Каналоші зізналися: ніяк не розуміють сенсу фрази, мовляв, хочеться пожити для себе. Часто доводиться чути таке, але вони своїй малечі готові віддати останню свитину, аби тільки були ситі, щасливі, слухняні та, звісно, не хворіли. Усвідомлюють і те, що молодь не любить нотацій і повчань, тож батьківські «промови» намагаються формулювати лаконічно та по-житейському мудро. Але це не значить, що вдома немає контролю – він існує, всі діти на видноті, але все це чиниться тактовно.

Дуже раді, що Господь дав їхній парі стільки діточок. З’являлися малята на світ то через рік, то через два, а один раз – через три. І чоловік, і дружина дуже чуйні, один одному – надійне плече. Кажуть, що за неповних двадцять років не сварилися ні разу. Коли старша донька Тетяна йшла у невістки (вона тепер живе у Гуті) – для неї це слугувало дороговказом.

А сімейні справи тут вирішують ініціативно та без зайвого слова. Допізна не засиджуються, хто виконав уроки (у сім’ї аж чотири школярики), має випити склянку домашнього молочка, помолитися й подякувати Богу за прожитий день – і спати.

А в п’ятницю-суботу – базарні дні, коли не лише купують, а можуть і самі щось продати. Приміром, лишки молока, домашнього сиру. Вечорами перед вихідними батьки дозволяють своїм чадам довше погуляти чи побавитися, а лівша-шестикласниця Віталія удосталь грає на піаніно. На запитання, чи зручно бути ліворукою, киває на знак згоди. Мати коментує, що дівчинка мріє стати артисткою, а ось уже згадуваний братик Віталій жодного дня не може без м’яча: із ним навіть спить.

Уявляє себе футболістом чи гандболістом. Дев’ятирічний Василько, першокласник Єфрем, чотирилітній Веніамін і пуцвіріньок Даніїл (2015 р. н.) ще не визначилися, що їм до вподоби, тож найкраще заняття для них – малювання. Альбомів, різнокольорових олівців, інших іграшок посеред кількох кімнат, які так мило гріє кахельна піч, – хоч відбавляй. А в неділю – сімейний похід до молитовного дому.

Ось такий загальний портрет цієї багатодітної берегівської родини. У подробиці, мовляв, чи плануєте мати ще дітей, хто домашній фінансист, кого діти більше люблять чи слухаються – матір або тата, скільки в день хлібин з’їдаєте, що читаєте, я не вникав. Ця гармонійно-ідилічна сім’я – звичайна, та чимось особлива.

Історія її виникнення також неординарна. Мати Ганни, приміром, має 61 рік і живе в запорізькому Бердянську, хоча колись була берегівчанкою і тут народила доньку. Коли Ганнусі було 5 років, розлучилася та звідси виїхала. Тож моя співрозмовниця гадає, що в неї зі старшим на дванадцять років чоловіком, з яким познайомилася випадково на дні народження подруги (одружився на ній у 39 літ), усе складеться по-іншому. Василь, до речі, працює на залізниці, чергує на Мочолівському переїзді. Пильнує, аби під час руху потягів не сталось аварії.

Я не міг не поцікавитися, що про цю сім’ю, діточок насамперед, думає директор Берегівської ЗОШ № 1 Оксана Матолич. Ось що вона сказала: «Хороша сім’я – мов хороша пісня: і співається легко, і в роботі допомагає, і люди нею тішаться. Щось подібне можна мовити про Каналошів. Вони скромні, акуратні та порядні, школа ними задоволена». Особисто мене така характеристика втішила. Зрештою, сімейне щастя Каналошів у тому, аби всі діти були здоровими, усміхненими та добрими...

Михайло ПАПІШ

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
January 2018
 

Навіґація

...