СОТНЯ В НЕБО —

ми за своє?..

Майдан досі в усіх на вустах. Про трагічні події феномену  людського протесту українців проти гнилої і корумпованої влади говоритимуть довго. І не тільки в нашій країні. Українцями захоплюється весь світ, який разом з нами оплакує тих, хто поклав голови за нову Україну…

Душі ще не всіх загиблих піднялися на небо. А тут на землі в суєті суєт живі вже наввипередки намагаються в неприховано показній формі увіковічити Героїв столичного Майдану. Причому з більшою «активністю» схиляються до цього саме ті люди, серед яких і представники влади, що довели народ до повного зубожіння і всенародного вибуху. В редакцію «Новин Закарпаття» щодня чи не з усіх куточків краю надходять повідомлення: у Міжгір’ї побудують і освятять капличку в честь Небесної cотні, в іншому райцентрі в пам’ять загиблих назвуть вулицю, сквер, алею…

Така інформація схиляє мене до думки: «А якою повинна бути наша пам’ять про полеглих, чи буває її багато або мало?». З-поміж тих повідомлень знаходиш подеколи бездумність і безглуздість діянь певних людей. Наведу приклад. Ось у Сваляві не стали чекати чиєїсь вказівки — міська рада вирішила сквер на перехресті площі Головної, вулиць Визволення та Першотравневої назвати на честь Небесної cотні. Що ж, воля місцевої влади. Але чи не поспіхом приймалось подібне рішення?

…І ось далі про що. Цей сквер — занедбаний і  непоказний, є місцем трагічної для свалявців події. Тут рівно 90 років тому, 3 серпня 1924-го, тодішня чехословацька влада жорстоко розправилася з мирними демонстрантами, які виступали за свої соціальні права. Власті кинули на неозброєних людей загони жандармів — загинули робітники Дмитро Мишко, Василь Танчинець та Іван Галас. Про це нагадує і обеліск на місці розстрілу демонстрації, до якого, як  не прикро, скажімо, під час святкування минулоріч (21 вересня) Дня міста навіть не додумалася влада міста квіти покласти. Оце вже — не пам’ять, а людське безпам’ятство. І чи на цьому місці має бути сквер Небесної сотні?

Ні, не такої пам’яті заслужила Небесна сотня. Не для того вона стояла на Майдані під кулями, щоб сьогодні хтось влаштовував і реалізував на їх пам’яті свої незавершені, часом брудні і злочинні справи. Зрештою, чи треба так гарячково поспішати: даймо душам Сотні умиротворитись, даймо рідним, близьким і друзям загиблих виплакатись, даймо суспільству можливість не помилитися в цей історичний момент…

Михайло ПОПОВИЧ.

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*