Вівторок
24 жовтня 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

СТАРОВИННІ ХРАМИ, ПАЛАЦИ Й УНІКАЛЬНІ МУЗЕЇ

Виноградівщина має що показати гостям

Ми продовжуємо нашу рубрику про туристичні принади районів Закарпаття. Нагадаємо, що вже знайомили з Міжгірщиною та Хустщиною, нині черга Виноградівщини. Район оригінальний, бо має руїни замків, цікаві музеї, через окремі села проходить вузькоколійка, тут розводять буйволів та свиней мангалиць, а ще є печери. Але все по порядку. За експерта в нас завідувач сектору туризму та транскордонного співробітництва Виноградівської РДА Валентина Горнецкі.

Маєток Фогараші та волоські візерунки

На Виноградівщині є кілька музеїв. Найбільший – Затисянський комплекс у селі Тисобикень. Його заснували в далекому 1970-му з ініціативи голови місцевого колгоспу «Прикордонник» Андора Бірова в маєтку родини Фогараші, який споруджений у 1890 році у стилі неокласицизму. Тут представлено культуру та побут Затисянського регіону, колишнього комітату Угоча.

Комплекс складається з історичного музею, етнографічного під відкритим небом (у колишньому парку маєтку), а також картинної галереї в селі Пийтерфолво, каже пані Горнецкі.

Щодо історичного музею, то він знаходиться в палаці Фогараші. Крім нього, зберігся парк із платанами та липами й сімейна графська каплиця. Експонати розповідають про історію краю від «графських» часів до сьогодення. Особливо цікавою є виставка народної кераміки, меблі віденського бароко, зал сувенірів. У парку є меморіальний знак у пам’ять жертв татарської навали 1717 року.

Тепер про скансен. Він має три садиби – будинок заможного селянина (складається з сіней, передньої частини з ґанком і задньої з коморою, а стіни мащені глиною), сільська школа (покрита черепицею, поєднувала приміщення для навчання й помешкання вчителя з сім’єю) та хатина батрака (з плетеними стінами і опорними балками, що було перевагою під час повеней на Тисі), які представляють взірці народної архітектури та побуту кінця ХІХ – початку ХХ століття.

А от у галереї зберігаються близько 200 картин відомих художників Закарпаття. Розташована вона в будівлі 1864 року, яка раніше слугувала за літню резиденцію Ендре Дьордя, угорського міністра сільського господарства. У 1986-му її відреставрували.

«Пан Еко» Павло ТІЗЕШ (с. Ботар) (Фото Агро МСБ)

Окрім цього, у Виноградові діє районний історичний музей, заснований у 1965 році. Його фонди налічують 18 000 експонатів. Особливої уваги заслуговують знахідки під час розкопок найдавнішої у Європі стоянки первісної людини поблизу смт Королево, які є важливим матеріалом для вивчення первісного заселення Європи близько мільйона років тому. Є тут і бронзова колекція, яка датується ІІ тисячоліттям до н. е.; вичерпні матеріали про повстання угочанських селян під керівництвом Дердя Дожа (поч. ХVІ ст.); про визвольну вій­ну угорського та українського народів 1703 – 1711 рр. проти Габсбурзького поневолення. В одному з залів експозиції – «Побут Виноградівщини в період ХVІІІ – першої половини ХХ ст.». Тут зібрані мотовила, стільниці, праски, ступи, маслоробки, посуд, лампи, вироби гончарів.

А в селі Новоселиця з 1989 року в приміщенні колишньої фари діє етнографічний музей. У чотирьох кімнатах зібрані 250 різноманітних експонатів: знаряддя праці, костюми повсякденні, святкові та весільні. Всі вони пов’язані з культурою волохів. У селі ж Черна є музей ткацтва, де зберігають унікальні зразки перебірного ткацтва, зокрема «волоські» візерунки.

Леквар, мангалиця й буйволи

У 2012 році на території фермерського господарства «Пан-Еко» в селі Ботар відкрили перший в Україні дегустаційний зал та музей леквару. Приміщення мистецьки оформив ужгородський скульптор Михайло Колодко, він є й автором пам’ятника свині-мангалиці при вході до музею. Господар підприємства Павло Тізеш розповів, що вони варять закарпатські повидла з ягід та різноманітних плодів (сливове, з терену, чорниці, чорноплідної горобини та журавлини), натуральних соків. А ще – вирощують свиней-мангалиць, м’ясо яких не містить холестерину. Музей нині налічує зразки лекварів із 24 країн, каже туризмознавець Федір Шандор. Ботар уже став місцем паломництва туристів.

А от у селі Олешник кілька років діє ферма «Карпатський буйвол». До речі, найбільша в Україні. Тут є 24 буйволиці, 3 бики та 15 телят. Усе починалося з того, що трьох буйволиць купили в хустському Велятині. Інна Левдар, адміністратор ферми, розповість вам чимало цікавих фактів із життя тварин, приміром, що в селі Теково за допомогою буйволів збудували церкву. Пасуться вони на пасовищах, які перед вигоном перевіряють працівники, адже були випадки, що тварини поїдали кульки та пластмасу. Про користь буйволячого молока говорити зайве. Тут ви можете придбати його, а також оригінальні сири.

А от якщо хочете навчитися готувати начанку, куди входить 20 інгредієнтів, то вам у села Хижа, Новоселиця чи Черна. Тільки тут на Виноградівщині її готують. Присвятили навіть фест «Чернянська начанка».

Новоселиця славиться своїми вишивками й ткацькими виробами, щороку тут проходить традиційний фольклорний фестиваль «Волоські страви». Єдина дерев’яна церква в районі знаходиться саме в цьому селі. Це храм Успіння Богородиці, збудований у 1669 році, найменший готичний і водночас найбільш динамічний. Чудовими є архітектурні й декоративні деталі. На одвірках вирізано блискучу орнаментальну композицію, різьбленням прикрашено іконостас. Інтер’єр зберігає настінне малювання ХVII ст.

Церква Успіння Богородиці XVII ст.
(с. Новоселиця) (Фото Thaler Tamás)

Розташована церква в центрі на пагорбі. За легендою, колись селом проїжджала пані. Вона везла два мішки золота. Раптом знявся великий вітер, крутіль. Навкруги нічого не було видно. Пані дуже перелякалася і прошепотіла: «Господи, допоможи мені вийти з цієї небезпеки, припини це зло. А за твою ласку я на цьому місці побудую церкву». Є ще легенда, що Пинтя-велет допомагав будувати. І нині туристи зі всього світу приїжджають подивитися на майстерніість стародавніх зодчих.

Севлюська синагога Клайна та палац Перені

Є зразки давньої сакральної архітектури і в інших селах, хоч і не дерев’яні. Реформатська релігійна громада, як власне і їхній храм у Виноградові, є однією з найдавніших в районі. Перші письмові документи, які підтверджують існування цієї конфесії, датуються 1545-м. Дерев’яний храм згорів, тож вирішили будувати кам’яний. Поряд створили парафію, яка датується 1912 роком. Збереглися архітектурні деталі та елементи декору на фасаді, зокрема портик над входом, балюстрада, розташована над правим краєм будівлі, а також металева брама та арочний вхід.

У період Австро-Угорщини в 1874-му, була збудована й Севлюська синагога – за ініціативи рабина Клайна. За радянських часів втратила свій архітектурний вигляд. Вікна загратували, знищили декоративні елементи на фасаді. У 2016-му розпочалися реставраційні роботи, що ведуться у відповідності із зображеннями на старих листівках. На фасад знову повертаються ліпні елементи, а на верхній фігурний фронтон – зображення Скрижалей Завіту, обов’язкового елемента синагог. Кошти на це (45 тисяч євро) виділив уряд Угорщини.

У церкві Успіння Пресвятої Богородиці у Виноградові – візантійський розпис інтер’єру. Раніше храм був католицьким (дерев’яний, з високою вежею), вперше згадується в XIV ст. У 1796-му (за іншими даними – 1760 р.) збудували сучасну церкву. Внутрішні розписи зроблені у 1911-му художниками-іконописцями Лісовським та Вірагом. Значний вклад у будівництво внесли заробітчани.

Костел Вознесіння (римо-католицький) у райцентрі є пам’яткою архітектури національного значення. Зведений у готичному стилі. Перша згадка – 1516 р., у 1556-му будівлю було зруйнувано. Через століття з гаком костел відбудували монахи францисканського ордену, в 1747 р. внаслідок пожежі він зазнав чергової перебудови, набувши форм романського стилю.

У 1748-му єпископ з Егера Баркоці передає древню споруду католикам. У пам’ять про цю подію над головним порталом є герб єпископа. У костелі збереглися фрески ХІХ ст. та залишки фрагментів готичної кам’яної пластики бі­ля олтарної частини храму. До 1989 р. храм був зачинений, у ньому розташовувався склад взуттєвої фабрики. У 1998-му будівлю передали римо-католицькій громаді Виноградова. Поряд – монастир францисканців, який теж є пам’яткою. Це комплекс, який складається із уже згаданого костелу, двоповерхового корпусу келій та внутрішнього дворика. В 1535-му там проживали 22 монахи (далі їхня доля склалася так само, як у костелу). Із 1945 року в монастирських приміщеннях розташовувався історичний музей, але через декілька десятків років його передали римо-католицькій громаді міста. У монастирі францисканців знаходиться старовинний орган – його надав Мукачівський кафедральний собор. Інструмент, зроблений фірмою «Hohner», привезли з Німеччини наприкінці 1980-х. На лицьовій підклавіатурній дошці є слово «Wörth» – це може бути прізвище органного майстра ХІХ століття, відповідно й вік інструмента відносять до цього часу. У 2012-му в частину огорожі навколо комплексу вбудована капличка. У ній встановлені скульптури Святого Франциска, який тримає в руках гроно винограду, та монаха-францисканця.

«Карпатський буйвол» у селі Олешник (Фото зі сторінки ферми у Фейсбуці)

А у Великих Ко­м’ятах є старовинні церкви Святого Михаїла (1620) і Святого Духа ХІХ ст., а храм св. Петра і Павла 1797 р. – в Текові.

Щодо не сакральних споруд, то варто побачити палац Перені у Виноградові. Це колишній будинок і парк барона Жигмонда Перені – героя революції 1848 – 1849 років, одного з творців Декларації незалежності Угорщини. Споруда вважається однією з найстаріших на Закарпатті такого типу. Наріжні чотирикутні вежі мають радше архітектурно-декоративне призначення, ніж оборонне.

Після того, як 1557 року королівське військо штурмувало замок, у якому перебував Перені, він став непридатним для житла. Для відновлення треба було багато коштів. Барон вирішує побудувати палац у місті неподалік від замку, щоб у разі небезпеки можна було перейти в стратегічно вигідніше та безпечніше місце. Для цього вибрали вже існуючий палац, який був зведений у XIV ст. Спочатку він був одноповерховим, лише в XVII ст. надбудували другий поверх, вежі на рогах набули красивого завершення, на центральному фасаді – ризаліт та герб, фігурні водостоки. Перший поверх використовувався під господарчі потреби, на другому були житлові приміщення та велика зала. В останній розміщувалася фреска з зображенням Агасфера та цариці Естери. Через численні реставрації та перебудови тепер ніхто не може сказати, як палац виглядав спочатку. На фасадній стороні розміщений стильний портал, над ним на високому фронтоні – герб баронів Перені. Дах бароковий, покритий ґонтом. На підході до палацу стоять одноповерхові флігелі...

Оксана ШТЕФАНЬО
(Закінчення – у наступному номері)

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
27
28
29
30
31
 
May 2013
 

...