Неділя
22 квітня 2018 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

ТАЄМНИЦІ КОЛОДЯЗЯ

замку «Паланок»

Замок «Паланок» – це візитівка Мукачева. Його понад 900-літня історія, численні власники – угорські та австрійські імператори, чарівні хоробрі володарки, вражаюча архітектура не залишають байдужими туристів. Серцем цієї величної споруди здавна був Верхній замок, найстаріша частина комплексу. Її зведення датується 1393 – 1414 роками, а «батьком-засновником» вважають подільського князя Федора Корятовича. У цій статті ми спробуємо пролити світло на деякі таємниці замку.

Цікавість до колодязя – через легенду про нього

В середині 2000-х туристів у «Паланку» побільшало, багато з них питали про колодязь (про нього екскурсоводи розповідають легенду), тож вирішили спробувати відновити його. Зняли бетонну плиту часів першої реставрації 1950-х і дійшли висновку, що спочатку слід позбутися сміття, – адже вода зникла в 1902 році, відтоді сюди скидали непотріб. З’ясувалося, що без професійних геологів, спелеологів та альпіністів не обійтися. Таких пощастило знайти: Станіслав Димитраш із двома колегами стали «кістяком» команди. Організувати ефективне ведення робіт було важко, зважаючи на дотримання техніки безпеки та відсутність точних даних про стан колодязя. Проаналізували всі чутки, легенди, міфи… Так, розраховували знайти певні дерев’яні конструкції, потаємні ходи між частинами замку та поза його межі, гвинтові сходи, скарби тощо. Прогнозована глибина колодязя становила 85 – 87 метрів. Насторожували перекази часів 1950-х про таємничий гул серед ночі. Що це було? Найлогічніше припустити, що під вагою сміття зірвалася донизу певна конструкція. Повторення такого сценарію не виключалося, тому надійно страхувалися.

Варто зауважити, що найбільш повні дані зібрали під час першої підготовки до реставрації, у 1950 – 1960-х. Друга, у 1980-х, не принесла користі замку, але певні матеріали додалися. Усі вони вказували: ця споруда могла бути лише колодязем. По мірі накопичення фактажу ця думка ставала вже не такою однозначною. Але не все одразу. Далі слово за Станіславом Димитрашем. Він – професіонал найвищого класу в суміжних галузях – геології, спелеології та альпінізмі. Тож помічав усе.

Виявилося, що колодязь має вигляд кола діаметром 2,7 м до глибини 13 – 15 м. Ця частина викладена вапняковими блоками. Далі форма стає квадратною, розмірами 3 на 3 метри. Наприкінці круглої частини закладені двері на захід та на схід. Саме з цього рівня стартувало будівництво колодязя. Тут, над шахтою, колись знаходилася перша споруда в замку – башта-донжон. Коли ж почали забудовувати верхню терасу й над колодязем стали зводити стіни, з’явилася кругла його частина, то ці двері, швидше за все, стали певним потаємним переходом між цокольними поверхами Верхнього замку, підвалами тощо. Адже такі секретні приміщення існують у кожній фортеці апріорі. На жаль, двері й те, що знаходиться за ними, не дослідили під час реставраційних робіт. Їх терміново завершили в 2008-му. Наостанок команда Станіслава Димитраша виконала повну дезінфекцію колодязя. Мабуть, звідти й пішла байка про «рудні гази». Хоча доля істини тут є.

Адже, починаючи з 30 метрів глибини, геологи застосовували примусову вентиляцію. Вуглекислий газ накопичується внизу, й людина дуже швидко втрачає працездатність. Неможливо було навіть сірника запалити.

З колодязя витягли 1000 тонн сміття!

Що цікавого знайшли? Наприклад, залишки направляючої конструкції, яка використовувалася для забору води. Це бруси, що мають характерні потертості, – вочевидь, уздовж них ковзала бочка. Відшукали й залишки системи прийому води. Старовинне обладнання розташовувалося на тому ж рівні, що й двері до переходів. Колись воду брали саме звідси, аби зручніше вивантажувати.

Із колодязя вийняли понад 1000 тонн сміття, що розташовувалося прошарками, по яких можна вивчати історію. Післявоєнний період, коли в замку було КДБ, потім ПТУ, курси механізаторів та просто квартири, представлений… попелом із печей. Далі – час перед Другою світовою, коли  тут знаходився чеський батальйон. Він залишив півтори вантажівки армійських черевиків, підсумків, касок, фляжок. Найімовірніше, перед приходом угорської армії в 1939-му в колодязь звалили зі складів усе, що не могли забрати.

Геологи спускалися дедалі нижче. Пішов прошарок Першої світової – гільзи, патрони. Вони цікаві тим, що вперше патрон із гільзою з’явився в 1869 році. Кульмінаційним моментом стало виявлення… бойових снарядів. Все завмерло.Викликали саперів, знахідку підняли та вивезли. Видихнули з полегшенням.
Серед інших цікавинок – ключі, петлі, кам’яні гарматні ядра, що датуються, як мінімум, XVIII століттям. Що ще? Бочки-відра. Оскільки вони були розхідним матеріалом, то навряд чи старіші за 1897 – 1902 рр., відтоді колодязем не користувалися.

«Паланок» на гравюрі XVII ст.

Гвинтових сходів у шахті не було, але…

Ті, хто очікував знайти гвинтові сходи, витесані у скелі, були трохи розчаровані. Але наші діди, не маючи теперішніх знань та інструментів, знаходили оригінальні інженерні рішення. Тож для спускання донизу існувала проста конструкція. Починаючи від рівня дверей, про які вже згадувалося, на стінах по кутах видовбано щось на кшталт виїмок. Вони йдуть із кроком 5 – 6 метрів. Що ближче донизу – тим похиліші, з кроком до 7 – 10 метрів. Читачі, мабуть, уже здогадалися: у виїмки вставляли бруси, дошки. Маємо невеличкий майданчик, від якого робимо похилий спуск до наступного. І так донизу.

Не можемо не спитати пана Станіслава, як нашим предкам удалося створити таку гігантську споруду? Звернемося до геології. Замкова гора – це останець, локаліт.

Тобто – жерло старого вулкана періоду мезозою (30 – 40 млн років тому). Після виверження вулкан стає вищим. Верхня частина його слоїста та піддається зовнішнім впливам, осипається. А всередині жерла лава застигла, останець залишається міцним. Замкова гора складається з андезитів та базальтів. Верхня частина – зсувні породи. Вони застигали в менш критичних умовах та легше піддаються механічному впливу. Отож перший відрізок у скелях проходився вельми просто – за допомогою клину, кайла та кувалди. Вибивалася канавка, в центрі чи по боках. Вдарив – посунув. Тільки таким чином можна було з великою точністю вирівняти вертикаль. На другому проміжку шахти колодязя, тобто в квадратній його частині, майстри князя Корятовича зіштовхнулися вже зі щільнішими породами, адже це внутрішня частина жерла вулкана. Зокрема застосовувався метод проходки від стародавніх єгиптян та так звана відбивка. Брали залізні штирі добре загартованої оковки та різної конфігурації. До речі, сучасні бури повторюють конфігурацію з тих часів. Били по штирях трохи інакше. По центру вибивали декілька рядів отворів, забивали клин, вибивали перший шматок. Далі вже йшло набагато легше. Але починаючи з глибини близько 67 метрів видно сліди інструментів-відбивок діаметром 25 мм. Били від стінок, це простіше, ніж від центру. Почали пробувати стіни, намацуючи поворот. Тобто вертикаль уже пройшли, і треба було починати горизонтальну штольню. Із забою шахти починати входити у стіну.

Як можна охарактеризувати стародавніх майстрів, судячи з того, як вони працювали? Пан Станіслав каже: «Це були рішучі хлопці. Точніше – їхній хазяїн. Незважаючи ні на що, він рухав їх уперед для вирішення своєї мети. По-друге, це були вельми кваліфіковані, як на той час, спеціалісти». Знайти таких у себе князь Корятович не міг. Штейгерів, майстрів гірничої справи, привезли з Чехії, Угорщини, Німеччини тощо.

Корятович хотів мати не колодязь, а підземний хід

І ось настав час горизонтальної виробки. Для чого? Бо Корятович хотів мати не колодязь, а таємний вихід із замку, що було природно на той час, особливо зважаючи на становище князя в Угорщині «на пташиних правах», без спадкоємців.

У чому полягала стратегічна та тактична функція замку в часи Середньовіччя? Витримати будь-який напад із повністю захищеної позиції до підходу основних сил або ж до зміни ситуації, в тому числі й тривалу облогу. Плюс – функція спостереження, виявлення ворога здалеку. За умови облоги необхідна була й розвідка, адже ніяких сучасних засобів зв’язку на кшталт радіо або телефону не існувало. Тож усі без винятку укріплені міста та фортеці мали потаємні виходи. У випадку «Паланку» він мусив вести аж ніяк не до підніжжя або схилу гори. Який із нього сенс під час облоги? Вихід повинен знаходитися на певній відстані від замку.

Висота гори – 68 метрів, і цю вертикаль потрібно було пройти, а горизонтальну штольню починати трохи нижче.

Але саме в нижній частині, на глибині близько 67 м, стародавні майстри зіштовхнулися з проблемою води. Адже монолітні породи закінчилися, почалася зона тріщинуватості. Доки дебет води був невеликим, вночі робітники бігали по дерев’яних сходах із шкіряними міхами, набирали по 30 – 40 літрів та виносили нагору. До ранку ставало більш-менш сухо. Рудокопи могли продовжувати свою роботу. Таким чином просунулися до глибини 70 – 72 метрів. Але води ставало дедалі більше. Саме тоді поставили пристрій для оперативного її забору. Якийсь підйомний механізм.

І ось майстри почали бити горизонтальну штольню. Спочатку – в північно-східному напрямку. Їм вдалося пройти 6 – 7 м, затято борючись із водою. Суцільна зона тріщинуватості. Тоді, у 2008-му, розказує пан Димитраш, геологи розчистили первинну забійну частину. Це дно вертикальної частини. Тож саме тут виявили велику кількість припливів. Наші дідусі вперто били хід назовні, вже не витримуючи тиску води та спонукань князя. Тільки він міг примушувати людей до такої пекельно небезпечної роботи. І вони йшли далі. Але не змогли.

Стало зрозуміло, що далі ситуація буде ще гіршою. Вивчили стінки шахти колодязя. Пробили невеликі свердловини діаметром 50 – 60 мм. Намалювали план для Корятовича, пояснили, що можна спробувати піти в інший бік. Він вибрав напрямок під кутом 900 до першого ходу. Піднявшись приблизно на півтора метри від забою, пішли в інший бік. Північ – північ – схід. Тут удалося пройти ще менше, близько 3 м. Стало не просто гірше. За словами геологів, на підлозі другої штольні є коса тріщина, 30 – 40 см, а тріщинуватість доходить до 2-3 міліметрів. Води пішло набагато більше. Все, далі не можна. «Нехай буде колодязь», – сказав князь. Утім, таке рішення могли прийняти й пізніше. Тим більше, що вода смачна. Відтак пробурили додаткові отвори для притоку води, у стінах на дні заклали близько 4 м3 цеоліту, котрий слугував за природний фільтр. Ось так пояснюється походження «резервуарів» у колодязі. Інакше для чого такі глухі, незавершені горизонтальні ходи-штреки, тим більше – в обводненій частині?

Зводити такий величний колодязь упродовж 20-ти літ зовсім не було потреби. Кінець XIV – поч. XV ст. – це початок малого льодовикового періоду. Дощів багато. Питання питної води вирішувалося елементарно. Маючи під ногами скельні породи, досить вирубати великий басейн та до нього ще якісь накопичувальні ємності. Якщо підрахувати потреби тогочасного гарнізону, то виходить, що їх забезпечував басейн на 300 – 500 м3. Та й якщо подивитися на колодязі в інших замках, то вони набагато менші – півтора метра, максимум два в діаметрі. А звичайні в Карпатах бурять не більше 20 м.

Колодязь міг би стати атракцією для туристів

Що ж стосується питання з потаємним виходом назовні, воно, зрештою, було вирішене, може, вже й не Корятовичем, а наступними власниками замку. Як згадує пан Станіслав, ближче до завершення робіт тодішній директор музею Дмитро Гаваші приносив певні архівні схеми замку. На них пунктиром вказані два або три похилі ходи до підніжжя гори. До речі, під час зйомок програми «Битва екстрасенсів» також підтвердили щось подібне. Вхід до них знаходиться у цокольних, підвальних поверхах Верхнього замку, в північній та західній будівлях, а де закінчення – невідомо. Але знайти потаємні ходи ще цілком можливо. Наприклад, сумістивши так звані «генштабівські» карти масштабу 1:25000 зі схемою замку та простеживши напрямок ходів на карті. Далі – співставити характер рельєфу місцевості та рослинності. Або ж подивитися на північний схил Замкової гори «з висоти пташиного польоту», тобто з 20 – 30 метрів. Зрештою, можна застосувати біолокатори. Якщо ж ходи залягають глибше, в скельних породах, то треба починати з входів. Розкриємо найгарячішу новину: наразі вже йдуть роботи по розчищенню одного з таємних ходів – поки що всередині замку, між двома його бастіонами.

Роботи в колодязі виконували
з повним страхуванням

Зараз фактична глибина колодязя 76,5 метра, там встановлено італійський насос та автоматичний рівнемір, на дні – трубу з фільтром. З історичного дна пробурили приблизно 20 невеличких свердловин донизу, завглибшки 0,65 – 1,95 м. Це збільшило притік води до 3 м3 на добу, хоча планувалося на рівні 5 – 6 м3. Вона проникає через капіляри на рівні річки, за своїм складом характеризується як гідрокарбонатна, збагачена, мінералізована. Містить хлор, кальцій, вуглекислоту та є аналогом «Поляни Квасової». Колодязь освітлений до глибини 60 – 61 метр. Світильники закріплені на тросі, їх можна піднімати.

Отож маємо безліч варіантів того, як надати нового блиску замку та здобути гроші на повноцінну реставрацію. Наприклад, чому б не розливати по пляшечках воду з колодязя та продавати її під унікальним брендом? Або, наприклад, влаштувати захоплюючу подорож до дна колодязя чи, принаймні, – можливість поглянути на нього зсередини зі згаданих бокових переходів. А які перспективи малює відкриття потаємних ходів? Унікальна атракція, можливість влаштовувати інтерактивні заходи для туристів, рольові ігри, квести, історичні реконструкції тощо. Як це й робиться в усьому світі. Щоправда, в нас усе впирається у відсутність коштів… Хоча під час розчищення угорці пропонували взяти на себе це питання задля доведення справи до логічного завершення. Тож поки що – обов’язково прочитайте «Криничар» Мирослава Дочинця, в якому легенди та історія сплітаються у колоритному сюжеті – і ви принаймні в уяві поринете в ті часи.

Євген НОВАК

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
December 2017
 


...