Субота
24 лютого 2018 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

ТРИКУТНИК. ІДЕНТИФІКАЦІЯ

З приводу однойменної антології

З приводу однойменної антології. У Хмельницькому вийшла друком поетична антологія «Трикутник», авторами якої є три закарпатки – Світлана Кедик, Валентина Костьо і Здена Тесличко. На їх прикладі поговоримо про літературні тенденції й пошуки на тлі суспільних змін, війни та  загальнонаціональної ідентифікації.

Світлана Кедик. Закоханість у Бога

Вона пройшла досить швидку еволюцію від традиційних поетичних форм і меседжів, закладених шкільною програмою, до… знову-таки традиційної образної системи, але вже після сприйняття того, що сучасне мислення набагато складніше й не вміщається у форму, запропоновану 150 років тому. Очевидно, цей творчий процес відбувався більше інтуїтивно, з огляду на сучасні поетичні впливи. Таке враження, що поезія Світлани сформувалася й твориться самостійно, не питаючи автора. Кожне слово і подальший образ випливає з попередньої метафори. Їй залишається тільки оживити це мереживо сильним особистим почуттям.

– Спиш? – питає.

– Не сплю, – подумки відказую.

Він ловить сп’янілу усмішку на моїх вустах та лягає поруч. Дуже близько лягає. Між нами тільки спокій. І зовсім нічого, що краплини терпкого вина розтікаються по тілу, по його тілу під впливом бурхливого припливу мене. Накочуюся на нього хвилями та хвильками, шукаючи облюблені камінці...

Так з’явилася перша книга «Світ Добра». Сама її назва (без «парадоксальності», провокативності) була для С. Кедик принциповою, бо втілювала старий-новий життєствердний, непостмодерністичний світогляд. Він прийшов на зміну світогляду саморуйнування й пародії, що тривав упродовж 50 років. Однак творча еволюція Світлани триває. На перший погляд, її тексти мало чим відрізняються від попередніх – ті ж розлогі синтаксичні конструкції, навіть ті ж впізнавані моменти, але замість того ефірного, єдвабного матеріалу, з якого побудований «Світ Добра», приходять більш матеріальні, грубші образи, скажемо так – запахло чоловічим потом. І водночас у її поезіях все більше присутнє поняття Бога. Мабуть, і одне, і друге очікуване в поезії. Тим більше жіночій. Закарпатська поетична історія – не виняток. У 1927 році Миколая Божук написала власну Пісню Пісень, листи, в яких тісно переплетені поняття високої духовності й фізичної любові.

Врешті, й це ще не завершення пошуків, оскільки С. Кедик перейшла на досить ризиковане поле – дати філософське світосприйняття, де неважко збитися до банальностей. Утім весь цей пошук, усі ці стосунки зі словом раптом відкрили друге дихання. Несподівано появилися вірші зовсім  іншої якості, іншої ритміки.

Я люблю літати!
Тоді чому в мене виросли ноги.
А не крила!?
Я люблю пестити!
Тоді чому в мене виросли руки,
а не пір’я!?
Я люблю цілувати!
Тоді чому в мене виріс язик!?
(…)
Я люблю тремтіти!
Коли Ти Дихаєш
мені в лице…

Здена Тесличко. Матеріальність слова

Точність слова, точність деталей, предметність, влучність несподіванки. Враження бездоганності в подачі деталей, як це є в описі смертельної аварії, в якій батьки втратили дитину. Вірш Здени Тесличко – майже проза, жорстка й безжалісна. «Драма».

я йшла по вулиці і випадково
побачила
як він і вона панічно бігали довкола
пішохідного переходу
вона закривала
долонею рот
він викликав швидку
і голосно кричав
у слухавку – начебто
побачив щось страшне
(…)
а потім вони щось
відтягнули до тротуару
і судячи по тому як
у нього почервоніло обличчя
і вийшли на чолі вени
а у неї зсунулася із плеча
чорна сумка –
воно було важким до біса

Навіть у цій чорно-білій конкретиці відчувається основна риса, «фішка» поезії З. Тесличко. Схильність до непередбачуваності поєднання слів і смислів. Якщо за словом Світлани йде закономірний ряд, продиктований попередньо закладеним настроєм, то в поезії Здени жорсткий словесний дриблінг, і удар по «м’ячеві»

начебто
побачив щось страшне:
розриви аорт
аборт
чи ще гірше – свободу
(з того ж вірша «Драма»)

Здена Тесличко – безперечно автор досконалих поетичних фраз, де, як кажуть, ні додати ні відняти. Безперечно, літературний дискурс, у якому вона росла, формувалася як поетеса, – це дискурс відмираючого, але постмодернізму. Попри позитивізм образів і вплив експресіонізму, стиль дає про себе знати. Перш за все це гіперреалізм, про який не раз згадує відомий літературознавець Михайло Епштейн: побудова сучасного тексту складається зі слів, як речей. Слово-річ – така будівельна цеглина, з якої виникає остаточна конструкція.

Валентина Костьо. Ідентифікація болю

У поезіях Валентини відчувається, скоріше, маскулінність, універсальність, здатність промовчати. Таким чином кожна фраза має додаткове смислове навантаження, яке вже читач може відчути, додумати, перетравити.

Клацни дверною ручкою –
випусти, або зайди.
Нікому не хочеться відчувати себе
не на місці,
бо тільки на місяці
місця займають довільно.
Повільно ти залишаєшся осторонь.

Її поезію ідентифікувати важче й тому, що вона різна – то вона фольклорними мотивами, то зовні абсолютно позареальна, «без гравітації», а з іншого боку, є вірші, обпалені війною і втратою людей, яких добре знала.  Як у картинах Валентини, так і в поезії є той больовий стержень, який творить особливий, пронизливий настрій. Саме тут цікаво б зупинитися на гендерній ідентифікації всієї антології. Це, звичайно, жіноча поезія, оскільки її писали жінки «за паспортом», і врешті ліричний герой ідентифікує себе як жінка.

 Але мова сьогодні про спільне силове й поетичне поле, яке може об’єднувати різних авторів. Якщо говорити про спільну географічну точку, то вона не відображена жодним чином. Добре це чи погано, але тут не зустрінеш ні «едельвейсом­цвіте», ані «золота Карпат». Але про «гендерність» у поезії. Насправді – це велика умовність, яка визначається суто особою автора.  Сосюра, врешті Шевченко, якщо вилучити в текстах стать ліричного героя, спокійно могли б сприйматися як автори-жінки. З іншого боку, є Ліна Костенко чи Леся Українка (єдиний чоловік на всю Україну), чи пізня Ахматова. Вони часто асоціюються з «маскулінним» баченням, звісно, якщо читати, не знаючи автора.

Щодо В. Костьо, то її поезія найбільше еклектична в засобах, у системі побудови, порівняно з віршами інших учасників антології.

Отже, якщо підбити підсумок ідентифікації, то сучасна поезія має одну більш-менш виразну точку координат – часову, за її ознаками можна говорити про те, що вона народжується не в часи Франка, навіть не в часи Сосюри чи Ліни Костенко, а в часи Жадана, інтернету, глобальних тривог. Ідентифікація в просторі? Тут відповідь категорична – сучасна поезія дуже слабо пов’язана з місцем написання. Вона не має прив’язки лексичної, системної до «малої батьківщини». Місце її функціонування – територія, де є українська мова, де є електронні засоби обміну думками і впливами. Сьогодні естетика формується за зовсім новим принципом.

Василь ГОРВАТ

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
January 2018
 

Навіґація

...