Середа
25 квітня 2018 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

«У відділенні – моя сім’я, в операційній залі – храм душі», –

каже лікар Василь Бесага, котрий днями відсвяткував 60-ліття

Днями зустріла давню знайому, котра попросила написати нарис про хірурга вищої категорії Василя Бесагу з Виноградівської ЦРЛ – він її недавно прооперував, тож щиро вдячна цій людині за відновлені сили та повернуте здоров’я.

Хірургічне відділення районної лікарні займає весь третій поверх. Тут є 9 затишних палат на 40 ліжок. А ще – кабінет завідувача, ординаторська, маніпуляційна, перев’язочна, харчоблок, по дві ванні кімнати й санвузли і святая святих – операційний блок. Скрізь стерильна чистота. Такого вигляду приміщення набуло з літа 2009-го. Тоді в березні медики самостійно взялися за ремонт, їх одразу підтримали депутати міського, районного та обласного рівнів, підприємці, керівники виробничих підрозділів… Зразковий євроремонт підняв престиж закладу в очах земляків.

У медицині випадкових людей не буває. Тут надовго не затримаються ті, хто байдужий до хворих. У своєму житті хірург Василь Бесага не хотів би змінити нічого. Робота завжди приносила йому натхнення, радість, задоволення. Народився 29 березня 1958 року в мальовничому селі Доробратові на Іршавщині, тут з’явилася на світ і на 5 років молодша сестричка Марічка. Збігло його безжурне дитинство, почалася школа, захоплення малюванням. «Учнівський куток» завжди оформляв він. А ще з глини та пластиліну для кабінету зоології ліпив дивовижні фігурки тварин. Для біології засушував гербарії цілющих трав і рослин, листочків дерев, що ростуть у лісах Карпат. Виготовляв посібники та плакати з геометрії, брав участь у змаганнях КВК, співав в учнівському хорі. Незабутні враження зберіг від поїздки в Ленінград – там побачив полярне сяйво та неповторні білі ночі.

Теплі спогади гріють його душу, коли згадує бабусю Марію та маминого брата Михайла Бізілю, котрий в Ужгороді заснував обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології, у Києві захистив дисертацію по пухлинних захворюваннях головного мозку, тривалий час працював на медфаці. Помер молодим, у 50-річному віці. Василько був його улюбленим племінником…

У випускному класі юнак вирішив стати лікарем. Із золотою медаллю закінчив школу, успішно витримав вступні до УжДУ. Однак при зарахуванні абітурієнтів до вузу перевагу надавали тим, хто мав виробничий стаж. Він недобрав один бал і по конкурсу не пройшов. Вирішив влаштуватися на роботу в обласному центрі, а вечорами навчатися на підготовчих курсах. Так влився в 5-тисячний колектив Ужгородського механічного заводу, освоїв професію слюсаря-заточника і за ІІІ розрядом пропрацював рік. Затим склав іспити й вступив на медфак УжДУ. Наполегливо вчився, мав підвищену стипендію.

А на другому курсі втратив батька, котрому йшов тоді 50-й рік. Смерть найріднішої людини важко переживала вся родина Бесагів. Та найбільше син вболівав за неньку. Марія Олександрівна була поваром у доробратівській сільській лікарні. На третьому курсі юнак влаштувався на роботу в обласну лікарню. Як медбрат ніс нічні чергування у відділеннях. Це була хороша школа, яка укріпила його рішення стати нейрохірургом.

В одній підгрупі з ним навчалася й майбутня його дружина Ганнуся Ліхтей із Виноградова. Хоч жили в одному гуртожитку, на вродливу і струнку дівчину Василь звернув увагу лише на 4-му курсі. На 6-му – побралися. Життя йому піднесло чудовий подарунок: формувалися 2 групи по 12 чоловік для обміну студентів тодішнього Союзу та Чехословаччини. У склад вибраних включили й Василя. Так йому випала нагода відвідати Кошице, Братиславу та Злату Прагу – на Влтаві.

Потім був розподіл. Молоде подружжя Бесаг відправили на Волинь. Інтернатуру по хірургії пройшов на базі обласної та міської лікарень у Луцьку. В ЦРЛ Володимир-Волинська як лікар-травматолог відпрацював 3 роки. Тут у них народився син Михайлик. А з 1987-го Василь Васильович веде курс хірургії в Хустському медучилищі, одночасно трудиться хірургом Хустської ЦРЛ. Затим у 1988-му сім’я перебирається до Виноградова. Лелека знову завернув до них – приніс донеч­ку Богданку. Непомітно збігло 10 років хірургічної роботи тут, і його призначили завідуючим хірургічним відділенням у стаціо­нарі. І ось уже 20 літ сумлінно несе особисту відповідальність за відділення та колектив. З ним зжився, зріднився, здобув визнання, шану й довіру пацієнтів, яким повернув здоров’я.

Він жартома каже: «У відділенні – моя сім’я, в операційній залі – храм душі». Тут  жодного перебільшення немає. На роботі Василь Васильович проводить більшість свого часу. Працює в згуртованому, справді дієздатному колективі. На кожного з підлеглих завжди може покластися, як на самого себе. Це – професіонали високої проби. З теплотою згадує вмілих володарів скальпеля, колишніх старших колег Степана Ухача та Ярослава Пилипа. У них колись сам переймав досвід. На жаль, обидва відійшли у вічність. Зараз плече в плече працює з хірургами високої кваліфікації Ігорем Поповичем та Володимиром Фантичем. У повсякденній роботі старанність проявляють Олівер Сіладі, Іван Іляш та Володимир Палінкаш. Є на кого рівнятися й молодим Олександру Мілюкову, Михайлу Бесазі, Олегу Чайківському та поки що єдиній у чоловічому підрозділі хірургів жінці Магдалині Сверенко. Про пацієнтів постійно дбають і середній та молодший медперсонал.

…Сонце вже давно лягло за обрій, та Василь Васильович ще не скоро потрапить додому. Має заповнити історії хвороб. Пізно заверне на вулицю Сергія Лазо. Тоді розрадою дідуся стануть двоє внучат: першокласник-непосида Ярославчик та 4-річна Крістінка. Коли галаслива дітлашня його залишить у спокої, включить програвач. Зі студентських років так знімає стрес, відновлює сили. Любить інструментальну музику у виконанні оркестрів Поля Моріа, Ернесто Кортазара, Річарда Клайдермана, Джеймса Ласта або Андре Рьє. Інколи переглядає свіжу періодику, читає щось із новопридбаної художньої літератури. Та найбільше задоволення йому приносить робота на землі. Заклав свою тепличку. В ній вирощує екологічно чисті овочі до домашнього столу. А ще насолоду має від жінчиного захоплення квітами. З Ганною Василівною в парі – 36-й рік. Дружина його розуміє з півслова. Вона – лікар функціональної діагностики. Обізнана з сучасними досягненнями медицини. З грудня 2002-го чоловік успішно оперує хворих на новому лапароскопічному апараті з монітором. Серед його пацієнтів були навіть хворі з Ізраілю, Італії, сусідніх з нами держав, бо вірили, що коли за лікування береться Василь Васильович, недуга неодмінно відступить, і все буде добре.

Василю Бесазі виповнилося 60. Щиро хочеться побажати, щоб ще довго його серце залишалося таким людяним і молодим, руки не знали спочинку, а доброта, мудрість, співчуття й любов до хворих повертали їм сили, здоров’я і снагу до життя.

Марія Конкіна
м. Виноградів

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
April 2018
 


...