У ВИРІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ

Про внесок закарпатців у Велику Перемогу над фашизмом

На далеких фронтах і вдома

Ще до початку Другої світової війни і нападу гітлерівської Німеччини на СРСР закарпатці билися з фашистами на далекому Піренейському півострові. Там 42 тисячі воїнів інтернаціональних бригад з 54 країн світу  захищали в 1936–1939 рр. конституційний лад республіканської Іспанії. Серед них було і 2170 чехословацьких добровольців, у тому числі 79 інтернаціоналістів із Закарпаття. У складі батальйону ім. Георгія Димитрова закарпатці воювали на Арагонському, Естремадурському, Каталонському й Мадридському фронтах. Шістнадцять наших земляків загинули в тих боях. Серед них вихідці з Берегівського району – Ф.Лоц, Ш.Сепеш, Ш.Сисак й інші; Мукачівського – А.Гюнцебергер, Д.Естрайхер, Д.Кузьма, Ф.Шелельо; Виноградівського – Л.Райзман, С.Костенбаум, Й.Шварц, Ш.Клайн; м.Тячів – Й.Девай, з Ужгорода – І.Еберт, з Великоберезнянщини – В.Ленько.

На рідній землі в запеклу борню проти фашизму закарпатці вступили 15 березня 1939 р., коли за згодою Гітлера  регулярна угорсько-гортіївська армія напала на щойно народжену  незалежну державу – Карпатську Україну. На Красному полі поблизу Хуста слабо озброєні й не достатньо вишколені підрозділи Карпатської Січі, а також кілька класів гімназистів, вчинили загарбникам героїчний опір. Спалахнув жорстокий бій. Та сили були нерівні – і за кілька березневих днів край був повністю окупований. Як згадують очевидці, вода в Тисі була червоною від  крові тисяч закатованих захисників  рідної землі.

Після окупації Чехословаччини в 1939 р. гітлерівськими військами деякі закарпатці включилися в антифашистську боротьбу на Балканах. Так, 1940 р. в Югославії було створено чехословацьку партизанську бригаду, трохи пізніше – словацьку бригаду. Їхні лави поповнювалися й нашими земляками, котрі тікали з гітлерівських трудових та концентраційних таборів й включались у партизанську боротьбу. Бригади активно діяли на землі Югославії до повного її визволення від окупантів.

Наші співвітчизники були бійцями й чехословацьких військових частин, що формувались у західних країнах і воювали з фашистськими військами не тільки на теренах Франції, але й на Близькому Сході та в Північній Африці. У складі 1-ї Чехословацької піхотної дивізії  та  інших військових з’єднань у червні 1940 р. понад 600 закарпатців чинили опір німецьким військам, що вторглися на терени Франції. П’ятдесят чотири з них загинули в боях або померли від ран. Ужгородець Іван Кийович вступив у військову частину в 1940 р. і помер від ран, одержаних у бою з італійськими фашистами, в січні 1942 р. в м. Тобрук (Лівія); у Палестині, в населеному пункті Рамлекс загинув капітан чехословацької військової частини Гейза Барані, уродженець села Плоске Свалявського району.

Чимало вихідців з нашого краю брали активну участь у боях на Другому західному фронті в 1944—1945 рр. при визволенні Франції й сусідніх західних країн від німецької окупації, зокрема, були воїнами прославленої у боях Чехословацької бронебригади.

В лавах партизанів і підпільників

Всі роки фашистської окупації – до осені 1944 р. – на теренах Закарпаття точилася боротьба проти окупантів. У цій боротьбі важливе місце посідав партизанський рух. Початком його прийнято вважати висадку парашутно-десантної групи Олекси Борканюка в Карпатах 4 січня 1942 р. Сміливці десантувалися неподалік селища Ясіня, на кордоні з Івано-Франківщиною. Та спіткала невдача – фашисти дізналися про висадку, спалахнув бій, в якому група одразу втратила понад половину особового складу, решта десантників була розсіяна в горах. Незабаром жандармерія натрапила і на слід Олекси Борканюка, який  сподівався знайти тимчасовий прихисток у рідному селищі. Його схопили, відправили в тюрму в Будапешт і там, після жорстоких катувань, стратили 3 жовтня 1942 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 р. славному синові Закарпаття посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У ніч на 19 серпня 1943 р. в районі гори Менчул поблизу села Драгова Хустського району висадилася парашутна група «Закарпатці» на чолі з угорським антифашистом  Ференцом Патакі.  До складу групи увійшли уродженці нашого краю  Степан і Василь Чижмарі, Михайло Дякун, Степан Лизанець, Іван Ловга. В групу також включили чехословацького  радиста Вацлава Цемпера.
Група швидко встановила тісні зв’язки з місцевим населенням і стала своєрідним конспіративним центром, куди стікалася цінна розвідувальна інформація. Розвідникам активно допомагали місцеві мешканці й навіть солдати угорської армії з числа мобілізованих закарпатців. Як свідчить архівний список, у лютому 1944 р.  розвідувальній групі Ференца Патакі допомагало понад 250 закарпатців.

Активна робота групи тривала майже півроку. Лише навесні 1944 р. угорська жандармерія розпочала каральні акції. Було всього заарештовано понад 300 людей, понад двісті з них постали перед військовим трибуналом. 18—19 квітня 1944 р. в місті Мараморош-Сигет (тепер Румунія) розпочалися перші закриті засідання трибуналу в справі розвідгрупи. До страти було засуджено 33-х чоловік. 25 квітня у тюремному дворі було страчено Гаврила Логойду, Василя Жупана, Миколу Сокача, Михайла Сірка, Василя Чижмаря; 17 червня в Хусті – Івана Дякуна, Михайла Калинича та інших; у місті Виноградові – Олену Гандеру, Михайла Гичку, Євгена Лейзмана, Мора і Сирену Форкошів та інших. У селі Текові Виноградівського району така ж доля спіткала Юлія Уйфалуші з сином Юлієм, Антона Параску й інших; у селі Чорнотисів цього ж району – Петра Романа, Василя Ірха, Самуїла Вайса. Багатьох трибунал засудив на довічне ув’язнення, також на різні терміни каторжних робіт, позбавив політичних прав та права проживати на території Закарпаття. Сам Ференц Патакі, його соратник Михайло Дикун та їхні безпосередні помічники були схоплені в Будапешті. Потім керівника розвідгрупи передали в Мараморош-Сигет, відтак допитували в берегівській, а згодом і в ужгородській в’язницях. Саме тут і засудили до страти.

Партизанська і підпільна збройна боротьба активізувалася з наближенням радянських військ до Карпат. 9 і 21 липня 1944 р. двома десантами з літаків на полонині Руна висадилася організаційно-партизанська група в складі 19 чоловік під командуванням досвідченого розвідника, Героя Радянського Союзу Олександра Тканка. Населення, особливо найближчих Великоберезнянського та Перечинського районів, охоче допомагало партизанам: постачало продукти, передавало важливі відомості про рух ворожих підрозділів тощо. Загін швидко зростав. Наприклад, 4 серпня Олександр Тканко занотував у своєму щоденнику: «…Загін розростається. З усіх навколишніх сіл до нас ідуть верховинці. Це лісоруби, вівчарі, робітники лісопилок. Всі люди різні за віком і характером, але об’єднує їх одне – безмежна ненависть до фашистів, хоча і вона має у кожного свою причину: в одного – повісили батька, в другого – розстріляли брата, третій – сховався від жандармерії…». Наприкінці серпня в загоні О.Тканка було вже понад 500 бійців. До часу визволення Закарпаття загін виріс у партизанське з’єднання чисельністю понад 800 чоловік.

Партизанська боротьба розгорталася й в інших районах. У серпні 1944 р. біля села Берегуйфалу Берегівського району десантувалася угорська партизанська група Дюли Усти, вслід за нею – група Івана Прищепи. За наказом Українського штабу партизанського руху вони об’єдналися в один загін, так він й увійшов в історію – загін Усти—Прищепи.  На час об’єднання в його складі було близько сотні бійців, в основному з числа місцевого населення. З моменту десантування і до 26 жовтня 1944 р. партизани загону провели близько двох десятків бойових операцій, зокрема, підірвали залізничний міст, знищили сім паротягів, 79 вагонів з військовою технікою та боєприпасами, дві вантажні й одну легкову автомашини. Загальні втрати ворожого особового складу перевищили тисячу солдатів і офіцерів.

Активно діяв у цей час і партизанський загін Василя Русина. Начальником штабу був І.Стендер, комісаром – І. Фабріцій. За час діяльності в Мукачівському та Свалявському районах загін переріс у з’єднання, позаяк щодня поповнювався новими бійцями – мешканцями найближчих міст і сіл. Після початку бойових дій у складі загону воювало понад 250 партизанів, майже 200 підпільників і зв’язкових їм допомагало в населених пунктах. Партизани з’єднання В.Русина пустили під укіс ешелон з боєприпасами, знищили 251 і взяли в полон 366 ворожих солдатів і офіцерів, захопили значні військові трофеї. В зоні діяльності з’єднання у 14 селах і 2 містах було створено народні комітети, серед населення поширено понад 5 тис. агітаційних листівок.

Всього в партизанських лавах боролись майже 1700 закарпатців, котрі провели  понад 130 бойових операцій. А загалом на теренах області, за даними обласної редколегії Книги Пам’яті України, в антифашистській борні брало участь 2,8 тис. партизанів і підпільників.

Під командуванням Людвіка Свободи…

Чималий внесок зробили воїни-закарпатці й у розгром гітлерівських армій на радянсько-німецькому фронті. Як відомо, за домовленістю емігрантського Чехословацького уряду й уряду СРСР, у 1942 р. на території Радянського Союзу почалося формування чехословацьких військових частин. І вже у перші дні березня 1943 р. 1-й Чехословацький окремий батальйон під командуванням полковника Людвіка Свободи вступив у бій з наступаючим гітлерівським військом під селом Соколів Зміївського району Харківської області. В першому бою загинуло близько 30 закарпатців, багатьох було поранено.

Основний кістяк особового складу батальйону становили наші земляки, котрі були чехословацькими підданими й опинилися в роки війни на теренах СРСР. В основному це були закарпатці, котрі не хотіли служити в угорській армії або, рятуючись в 1939—1940 рр. від переслідування угорсько-гортіїських окупантів, нелегально перейшли державний кордон із Закарпаття в СРСР. Згідно зі статтею 80 Кримінального кодексу Української РСР, вони були засуджені на 3 роки (а деякі – усупереч кодексу – й на 5) виправно-трудових таборів. У роки війни вони були амністовані, звільнені з таборів і направлені як громадяни Чехословаччини в уральське місто Бузулук, де формувався 1-й Чехословацький окремий батальйон, а за ним й інші підрозділи 1-ї Чехословацької окремої бригади, яка визволила від фашистів багато населених пунктів нашої країни, брала участь і в боях за Київ. Формувалися і нові чехословацькі військові частини, і вже в 1944 р. генерал Людвік Свобода командував багатотисячним 1-м Чехословацьким армійським корпусом, що визволяв від загарбників міста і села України, Польщі, Чехословаччини. Корпус завершив бої під чеським містом Моравська Острава.

Всього в роки війни в корпусі воювало 14,2 тис. закарпатців, близько двох тисяч з них загинуло, померло від ран у шпиталях, пропало безвісти. Сотні закарпатців були відзначені високими нагородами СРСР,  Чехословацької республіки і Польщі, а юнак з с. Дулово Тячівського району, капітан-танкіст Степан Вайда був удостоєний звання Героя Радянського Союзу,  його земляк з с. Новоселиця розвідник Іван Кубинець став національним героєм Чехословаччини.

…І в червоноармійській шинелі

Та найбільше наших земляків боролись у лавах радянської армії – понад 20 тисяч людей. Восени 1944 р., коли наш край ще не був повністю визволений, на Закарпаття прибула місія Чехословацького емігрантського уряду для відновлення в краї державної адміністрації. Поряд з цим прибулі урядовці розпочали мобілізацію закарпатців призовного віку в Чехословацьку армію. Багато з призовників зверталися з проханням зарахувати їх бійцями радянських військових частин. Але командири не мали права брати в армію іноземних громадян, оскільки в той час закарпатці вважалися підданими Чехословацької республіки. Аби вирішити цю проблему, командування 4-го Українського фронту звернулося до Верховного головного командування. Було дозволено приймати закарпатців у радянську армію в статусі добровольців. У листопаді 1944 р. розпочався прийом добровольців. До березня 1945 р. уніформу червоноармійця одягло понад 20 тисяч молодих краян. Вони воювали на теренах теперішньої Словаччини, Південної Польщі, Чехії. Багато воїнів-закарпатців було нагороджено радянськими та іноземними орденами і медалями. Близько 4800 добровольців полягли на полі бою або померли від ран,  пропали безвісти.

Активну участь у різних формах антифашистської боротьби в 30—40-ві роки минулого століття взяло понад 50 тис. уродженців Закарпаття. З них загинуло в боротьбі близько 7200 чоловік. Великі втрати зазнало цивільне населення області. В гітлерівських концтаборах, у ході бойових дій, внаслідок інших подій і акцій, пов’язаних з війною й фашистською окупацією, загинуло понад 93 тис. осіб.

Такий конкретний і вагомий  внесок закарпатців у перемогу над фашизмом; така велика міра нашої  скорботи за жертвами найбільшої в історії людства кривавої війни.

Іван БІГУНЕЦЬ,
голова Закарпатської обласної ради ветеранів України,
Борис ГВАРДІОНОВ,
відповідальний секретар редколегії обласної Книги Пам’яті.

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*