Четвер
23 листопада 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

УЧНІ ХУСТСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ

називали його Батя…

У стінах Хустської міськради відбулося досить нетипове для офіційної установи зібрання. 25 його учасників з’їхалися з різних кінців Закарпаття, України, Європи заради однієї людини – нині покійного Івана Магули, першого директора Хустської гімназії-інтернату. Більшість із них – перші випускники шкільного закладу, а також знайомі, колеги, представники влади.

У КОЛИШНІЙ ТЮРМІ НІ ДІВЧИНУ ОБІЙНЯТИ, НІ В КІНО ПІТИ

Приводом для цього стало обговорення та прийняття звернення щодо найменування Хустської гімназії на честь Івана Магули. А оскільки за столом зібралися давні знайомі, багато з яких не бачили одне одного уже тривалий час, офіційне засідання складалося переважно із спільних спогадів, взаємних «шпильок» та жартів:

«Нам нічого не дозволялося, – розповідає володар кубка СРСР з футболу Іван Герег. – Не можна було ні дівчину на танцях обійняти, ні на вулицю вийти – на воротах — КПП, дисципліна у гімназії була неймовірна. Нам завжди вказували, що, де і як робити. Проте мене за три місяці навчили так грати у футбол, що я обігравав цілу команду. Оце дійсно освіта. Тому, вірите чи ні, період навчання у гімназії є одним з моїх найтепліших спогадів».

«Іван Магула був рідкісним директором, — згадує колишній голова Хустської райдержадміністрації Василь Мондич. – Із колишньої тюрми він зробив найкращий в області шкільний заклад, сформував дуже сильний педагогічний колектив. За весь період у нас був лише один конфлікт – коли вулицю неподалік розширяли і потрібно було забрати трохи з території гімназії. Клаптик невеликий, завширшки з тротуар. Але переконати Івана Михайловича віддати частину шкільного подвір’я було, м’яко кажучи, дуже важко...».

«Ґазда!» — вигукнув хтось у залі, викликавши доброзичливий сміх.

Христина МАГУЛА.

ВІД ПОВОЄННИХ ЗЛИДНІВ ДО ВСЕСОЮЗНОГО ВИЗНАННЯ

«Нині інтернатів з такою грунтовною базою на Закарпатті дуже мало, — створення таких установ сьогодні є не менш актуальним, ніж тоді, після війни, коли до гімназії забирали сиріт, напівсиріт, дітей, які через матеріальне становище не могли отримати освіту в сільській школі. У хустському інтернаті діти не переймалися нічим – ні одягом, ні їжею, ні побутовими сімейними проблемами. Єдиною їхньою турботою було навчання», — кажуть вихованці Хустської гімназії-інтернату.

Вони переконані, що і зараз, коли батьки масово виїжджають на заробітки, залишають дітей на дідусів-бабусь, а також усе домашнє господарство, відкриття ліцеїв із хорошою матеріальною базою, впорядкованими гуртожитками, бібліотеками, талановитими педагогами є дуже на часі.

До речі, підтвердженням цих слів є і сам список випускників навчального закладу. Є серед них і доктор технічних наук (заслужений діяч науки і техніки України), доктор юридичних наук (член-кореспондент Національної академії правових наук), кандидат педагогічних наук, духівник православної парафії у Києві, майстер спорту СРСР, володар кубка СРСР, заслужені учителі України, директори шкіл, високопосадовці.

Перелік вражаючий, особливо якщо взяти до уваги, що це люди одного покоління, одного закладу. До того ж вища освіта у 60—70-х була далеко не такою доступною, як сьогодні.

ВІН ВБОЛІВАВ ЗА КОЖНОГО СВОГО УЧНЯ

Усі колишні гімназисти були одностайні в одному – саме директор вирішив їхню подальшу долю.

— Він вболівав за кожного свого вихованця. Перевіряв, планував, куди той піде навчатися далі, — каже колишній учитель гімназії Христина Шкробинець.

— Я пам’ятаю, батьки дуже хотіли, щоб я пішла навчатися на лісника, — розповідає випускниця гімназії Віра Моринець. — Особисто я від такої ідеї була не у захваті, але мені поставили ультиматум – або лісництво або взагалі ніякої освіти. І я записалася, адже в мене не було вибору. І тут приходить до мене Іван Михайлович і каже: «Віро, а воно вам треба те лісництво? Ви ж чудово знаєте філологію, літературу, іноземні мови... Чому раптом лісотехнікум?». Ну я й розповіла про ситуацію в сім’ї. А він каже: «Спокійно залишайтеся в гімназії на літо, готуйтеся до екзаменів і вступайте туди, куди насправді хочете. А матеріально ми вас підтримаємо, за це не переживайте...». І цей епізод визначив моє життя.

— Знаєте я була з тих суворих вчителів, яких учні бояться, — напівжартома каже дружина Івана Михайловича Христина Магула. – Хоч мої класи сильні були, одні з найсильніших у школі... А от мого чоловіка учні дуже любили. Він жив гімназією, знав ім’я, характер кожного учня, був дуже хорошим психологом. І знаєте, як вони його називали? Діти різні прізвиська дають учителям – когось називали, здається, Циклоп, когось — Пастух, а чоловіка усі називали Батя. Це — наш Батя...

Христина ГОРВАТ.
м.Хуст.
P.S.
Як стало відомо, 23 травня рішенням Хустської міськради гімназії-інтернату присвоєно ім’я Івана Магули.

Коментарі

Іван Корчинский Ндл, 02/06/2013 - 19:04

Вітаю всіх однокласників та всіх колишніх учнів Хустської школи-інтернат з хорошою новиною - прекрасний був Вчитель Іван Михайлович Магула...

Іван Корчинський, 11-г клас 1965 рік випуску
Для контактів : 095 782 02 62

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
29
30
 
September 2014
 

...