УРОКИ ІСТОРІЇ

15 лютого виповнюється 25 років з дня виведення військ колишнього СРСР з території Афганістану. Дев’ять років, один місяць і дев’ятнадцять днів понад 160 тисяч українців брали участь у чужій війні. Додому не повернулися більше трьох тисяч наших земляків, 8 тисяч отримали поранення, 6 тисяч стали інвалідами.

Афганістан – яскравий приклад розв’язання війни заради ефемерних геополітичних інтересів. Аби зберегти свій вплив на цю країну, заради підтримки свого міжнародного статусу СРСР увів війська в Афганістан. Війна, яка планувалася там як швидка зміна влади, перетворилася на тривалу військову кампанію. Радянських військовослужбовців очікувала партизанська війна – практично все населення мало зброю і могло чинити опір. Війна в Афганістані показала всі мінуси ведення бойових дій по-європейськи проти азійської країни – саме з цим мають справу сьогодні тепер уже американці знову-таки в Афганістані (американські та британські бойові літаки почали обстріли в 2001 році, пізніше було введено війська НАТО), Іраку, інших країнах регіону.

Війна в Афганістані показала, що політика за допомогою насильницьких засобів має довгострокові наслідки, спрогнозувати які практично неможливо. Війна, так само, як і громадянське протистояння (з чого й почалася війна в Афганістані), практично некерована – якщо процес розпочато, зупинити його стає неможливо або дуже складно.

Омар Нессар, директор Центру вивчення сучасного Афганістану, так оцінив ту війну: «Драматургія радянсько-афганської війни розвивалася за законами порочної політичної логіки, коли кожне наступне рішення лише посилює негативні наслідки від попередніх знову-таки помилкових дій і вчинків. Ескалація помилок дуже швидко сформувала потужне і глибоке радянсько-афганське проблемне поле, що стало політичним болотом, в яке безповоротно канули всі досягнення, надії та ілюзії Москви і Кабула».

Незважаючи на те, що війна в Афганістані була «чужою війною» в повному розумінні цього слова для юнаків з Росії, України, Білорусі та інших країн СРСР, воїни мужньо виконували свій обов’язок. У смертельній небезпеці молоді хлопці 18—19 років демонстрували мужність, витримку і братерство.

Повернувшись додому, багато хто відчув несправедливість з боку держави і суспільства відносно себе. Війну, в якій вони брали участь, було оголошено помилкою. Хто вони тоді, запитували воїни-афганці. Для багатьох життя у мирні 90-ті здалося гіршим за військову кампанію, тому що необхідно було виживати за нових умов.

Їхній психологічний стан після війни назвали «афганським синдромом». За словами ректора Східно-Європейського інституту психоаналізу Михайла Решетнікова, який досліджував цю проблему, афганські події стали першою за довгі роки локальною війною, що велася поза територією країни, на відміну від Великої Вітчизняної, коли йшлося про захист свого дому і своєї сім’ї. Науковець спробував описати стан воїнів-афганців: «У людей, які поверталися з війни, були уявлення про те, що тепер у них почнеться щось нове. У цьому новому житті все має бути більш чесним, чистішим, шляхетнішим. І тут вони потрапляють у перебудовну і постперебудовну епоху, в період первинного накопичення капіталу з усіма добре відомими нам проявами. Вони повертаються в життя, де їх ніхто не чекає. При цьому хлопці за своїми довоєнними спогадами знали, що ветерани війни – це шановані в суспільстві люди. І раптом вони виявляють, що жодної поваги, жодної пошани до них немає. Більше того, при влаштуванні на роботу їхній бойовий досвід в Афганістані сприймається як негативний фактор. Люди боялися їх – за прямолінійність, вибуховий характер, непрогнозованість поведінки». За словами психолога, ветеран, який вижив, намагався жити на повну котушку, «і за себе, і за того хлопця, який не дожив до цих днів».

Поступово цей образ змінився, багато пройшли психологічну реабілітацію, соціалізувалися в нових умовах, до того ж стабілізувалася політична та економічна ситуація.

Українська держава сьогодні має чітку позицію стосовно воїнів-інтернаціоналістів: незважаючи на те, що війна в Афганістані була помилкою радянського керівництва, люди, які пройшли її, які втратили на ній здоров’я і життя, – герої. Цей рік, згідно з указом Президента, оголошено Роком учасників бойових дій на території інших країн. Передбачено підвищення рівня соціального захисту та медичного обслуговування учасників, сімей загиблих та померлих учасників таких бойових дій. Серед заходів – проведення капітального ремонту та оснащення сучасним медичним обладнанням госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна», забезпечення житлом тих, хто потребує його поліпшення.

Сьогоднішні події в Україні для багатьох воїнів-афганців – як «відлуння» минулого. Вони як ніхто розуміють усю складність суспільно-політичної ситуації і необхідність вирішення її мирним шляхом.

Віктор ДРУЗЕНКО.

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*