ВЕЛИКА БІОГРАФІЯ

малого чоловіка

Кілька штрихів-миттєвостей до портрета техпрацівника Берегівської міськради, депутата Яношівської сільської ради Гаврила Варги, який у молоді роки на службовому авто возив командира полку, військового комісара та одним із перших у поселенні мав власну машину.

Своє життя 65-річний мешканець с. Яноші й одночасно очільник тамтешніх понад 230 ромів Гаврило Варга ділить на кілька етапів: армійське, колгоспне та громадське. Патріотично налаштований чоловік наголошує: ніде та ніколи воно в нього млявим не було. Себе також вважає діяльним, правильним і завжди стрімким. Не заперечує, що є чимало його співплемінників, які ведуть безпутнє, метушливе та подеколи навіть голодне життя. Але хто не лінується, той на хліб заробить. Невлаштованим як може допомагає, де треба – підкладає плече. І перебільшення ніякого – такий уже характер у цього щиросердного рома.

Згадує, як у автошколі вивчився на шофера та вперше сів за кермо. Тож коли у 1969-му його, вісімнадцятилітнього, призвали до лав тодішньої радянської армії, доручили автомобіль УАЗ-69. Хвалить – не нахвалить цю машину. В подальшому ще кілька разів сідав за кермо уазика-всюдихода. Строкову, до речі, Гаврило відбував на далекому Амурі, в частині, що дислокувалася в м. Свободний. Возив навіть командира полку, в якому майже 1600 солдатів і офіцерів. Чимало спогадів залишилося з непростих армійських буднів за 12 тисяч кілометрів від рідного дому, хоча відтоді вже спливло понад чотири десятки літ. Був настільки тямковитий, що пропонували навіть вступати у вище військово-командне танкове училище в м. Благовещенськ. Не наважився, бо розумів, що офіцером цигану буде важко…

Про полкового командира залишилися найтепліші спогади. А ще в нашій розмові торкнулися тодішніх подій на острові Даманський, бо збройний конфлікт на Далекому Сході розгорівся якраз у той час, коли Варга служив у армії. Демобілізувавшись, у Берегівському військкоматі гордо зізнався, що був особистим водієм командира полку. Розказав про військові будні детальніше, тож зрозуміли, що він простий і совісний, вимогливий і принциповий. Якраз такого водія й шукали для військкомісара – наступні два роки він його на УАЗі возив. Коли ж прийшов інший керівник цього військового відомства, з роботи змушений був звільнитися за власним бажанням.

Розповів історію, як військовому чину напідпитку не дозволив сісти за кермо. Сказав прямо, мовляв, кладе авто в гараж, здає черговому по комісаріату ключі, а вже звідти шеф нехай машину забирає та чинить, що хоче. Такий епізод чесності вдарив бумерангом – кермо від УАЗа довелося передати іншій особі. Честь і совість зберіг, опісля  пішов працювати в районну кінофікацію, де також сів за кермо автомашини. Якраз керівні посади тут займали Володимир Терпай і Василь Шетеля. Із кожним, хоча й мешкають у різних районах, він донині підтримує дружні контакти.

Яношівець Гаврило Варга дякує долі, яка не вела його по життєвій стезі однобоко та беззмістовно. Отже, згодом, коли не стало такої структури, як райкінофікація, подався за щастям у рідний колгосп ім. Чапаєва. Тут також шоферував. Однак минули й ці часи, вже давним-давно троє дітей підросли, навіть найстарший онук чотирнадцять років має. Зараз Варзі теж удома не сидиться, тому й подався у господарський відділ міськради та оформився техпрацівником. Коли треба, візьме в руки віник і підмітає, слідкує за порядком, бо орієнтується в ситуації та знає будь-яку чорнову роботу. Дружина Ліза, з якою долі поєднали на початку 70-х, коли батько важко хворів, також працює в місті – за чистотою й порядком слідкує на третьому поверсі «Астри». Щоранку вони поспішають на роботу, аби вже в кінці дня повернутися додому в село. Нарікають на складне життя, адже  пенсія в 65-річного Гаврила – тисячка без однієї гривні. Хіба нині це гроші?

Третій етап його життя – це громадська діяльність. У Яношах він захищає права своїх земляків-ромів, які, бува, зіб’ються ненароком із путівця та опиняються в різних складних ситуаціях. Каже: кілька десятків циганських родин виховують понад 180 дітей. У деяких – по 8–9 синів і доньок, а коли виникають проблеми, всі біжать до нього, старійшини цього поселення. Як найавторитетнішого рома та порядного чоловіка, торік його обрали депутатом сільської ради. Він разом із іншими своїми колегами уповноважений приймати рішення від імені місцевого самоврядування для блага та розквіту рідного села. Знає про
блеми поселення циган, тож і тут його слово ваговите. І насправді, змістовну має біографію цей низенького зросту, усього 151 см,  чоловік. Колись возив полковників і командирів, знає шлях-дорогу на Амур, володіє однаково досконало як діалектом циганської, так і угорською, українською та російською мовами, а нині змінив баранку автомашини на тачку з віником. Незважаючи на пенсійний вік, і надалі він працьовитий, старанний, говіркий, усміхнений і завжди охайний.  «Я не гордий і не цураюся жодної роботи, бо таке маю циганське виховання. Зможу вижити в будь-якій ситуації, чого бажаю всім, хто реально дивиться на теперішні процеси», – каже він.

Михайло ПАПІШ

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*