Володимир МАРКОВИЧ: «ГАЛУЗЬ ПРАЦЮЄ, ЯК МАРТЕНІВСЬКИЙ ЦЕХ,

– ПОПРИ ТРУДНОЩІ, МИ ПОСТІЙНО РЯТУЄМО ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ»

Традиційно в третю неділю червня в Україні відзначають День медика. Роль людей цієї професії в нашому житті переоцінити неможливо – вони допомагають нам з’явитися на світ і супроводжують до останнього подиху. Й хоч часи нині нелегкі, лікарі все одно сумлінно виконують покладену на них місію – рятують краян від недуг, а часом і від смерті. Про те, як живеться галузі, напередодні професійного свята ми розпитували директора департаменту охорони здоров’я ОДА Володимира Марковича. Звісно, виходячи з реалій, говорили більше про проблеми, але їх наявність – іще не привід для песимізму.

Щодня в стаціонари краю потрапляє 700 закарпатців

Володимире Петровичу, ви понад півроку на посаді. Ситуація в галузі відповідає вашим очікуванням чи насправді все гірше?

– Сказати, що гірше, не можна. Я розумів, що буде нелегко: в галузі працюю з 1984-го на різних керівних посадах, тож знаю ситуацію зсередини. Тим більше, зараз у країні складний час, війна, коштів бракує всім. Але попри це, на нас люди надіються – і ми їм допомагаємо. Медицина завжди на передньому краї, й ніколи не було такого, аби нам цілком вистачало того, що є, й не виникало ніяких проблем. А щоб ви розуміли масштаби роботи, назву деякі цифри. В середньому щодня в області поступає в стаціонари близько 700 чоловік. Щоденно народжуються 50 дітей, але водночас 30 – 40 сімей зазнають горя – йде з життя близька їм людина. День у день «швидка» виїздить на 500 – 600 викликів, а хірурги роблять до 40 операцій різної складності. Тобто галузь цілорічно працює в «гарячому цеху». Лікарі рятують життя. На превеликий жаль, хворі зараз приходять у важчому стані, ніж раніше. Люди намагаються відтягнути візит до фахівця, займаються самолікуванням. І це створює труднощі.

Може, краяни не йдуть вчасно до медиків іще й через безгрошів’я. Ліки ж дорогі. Колись хоч у обласних стаціонарах було практично повне забезпечення медпрепаратами…

– Був такий період. На жаль, нині цього вже немає. Порівняно з тими роками забезпеченість медикаментами знизилася втричі. Хворим доводиться самим купувати більшість ліків, і це дійсно часто є причиною відтягування візиту до фахівця. Але це хибне рішення. Чим швидше звернутися до лікаря, тим легше й дешевше побороти недугу. Є сумна статистика. Якщо 30 років тому в Україні при 52-х мільйонах населення пенсіонерів по інвалідності було близько мільйона, то в 2015-му при 42-х млн – 2 млн 800 тисяч. Це показник загального погіршення стану здоров’я населення. Невтішні й цифри середньої тривалості життя, демографічні показники. Хоча стосовно останнього з гордістю можемо казати: Закарпаття відноситься до тих областей, які все ж дають природний приріст.

«Ми не бачимо потреби закривати медзаклади чи скорочувати кількість працівників»

А що в нас із оптимізацією медзакладів? Раніше про неї багато говорили, зараз же тема не на слуху.

– Ми з керівництвом області розглядаємо останні заходи уряду щодо оптимізації й робимо висновок, що вони не дуже прикладні до нашого краю. Геннадій Москаль у одному з інтерв’ю говорив про це: якщо в деяких регіонах України з карти зникли цілі села через демографічні провали, то в нас такого нема. До того ж мережу медзакладів уже оптимізовано. Зараз маємо найкращі показники по Україні за кількістю ліжок на 10 тисяч населення: 66,8 при тому, що в Чернігівській області, наприклад, 106. Ми достатньо оптимізовані й не бачимо потреби закривати медзаклади чи зменшувати кількість працівників.

Тобто з Києва вам уже не ставлять планки показників оптимізації?

– Ставлять, бо є постанова Кабміну, котра зобов’язує нас довести кількість ліжок до 60 на 10 тисяч населення. Але ми дуже обережно до цього підходимо, щоб не поламати існуючу структуру, яка будувалася десятиліттями. У нас формування мережі меддопомоги диктується в тому числі й рельєфом, дорогами, річками. Інколи між населеними пунктами напряму, через ліс, 10 км, але щоб потрапити з одного в інший, треба об’їхати 200 км. Тому постанова, яка добра для рівнинної місцевості, не завжди підходить для гірської. Відтак держадміністрація старається зберегти мережу й професіоналів у галузі. Зараз робляться певні кроки для цього.

Проблемні вакцини: нам допоможуть угорці, МОЗ теж обіцяє поставки

Особливо болюча тема нині – відсутність вакцин. Будемо надіятися на допомогу угорців?

– Проблема виникла тому, що Україна, на жаль, не має власного виробництва імунобіологічних препаратів. А воно дороговартісне й тривале. Щоб виготовити вакцину від запущення циклу до його завершення – інколи потрібно понад півроку. Тому такі дорогі, та ще й із досить обмеженим терміном придатності, препарати ніхто не виготовляє «про запас». Угорці, приміром, замовляють вакцини на 3 – 5 років наперед. Україна ж була орієнтована на російського виробника. Через війну на сході ми відмовилися від їхніх препаратів, а замістити виробництво досить складно. Це по-перше. А по-друге – такі закупки проводять тільки централізовано через Міністерство охорони здоров’я, гроші на це виділяють лише їм. Якби навіть ми мали кошти, за рахунок обласного бюджету не можемо придбати вакцини, отримуємо їх напряму з Києва. А там міняються міністри, виконавці… Хоча маємо відповідь із МОЗ, що вже в другому півріччі почнуть надходити партії, закуплені централізовано через міжнародні організації. Ми на це дуже надіємося, але оскільки проблема тягнеться 5 років поспіль, то й самі стараємося якимось чином вирішувати її, зокрема залучаючи гуманітарну допомогу, щоб наші дітки були захищені від інфекцій. Дуже приємно, що наші сусіди угорці висловили готовність допомогти. Але вони теж не мають власного виробництва цих препаратів, відповідно, повинні їх замовити, пройти через тендери тощо.

Чула, що у зв’язку з відсутністю вакцин БЦЖ, аби захистити новонароджених від туберкульозу, перед виписуванням мами й дитинки з пологового будинку всі домочадці мають принести результати флюорографії.

– Так, це один із заходів. Але до нього варто вдаватися незалежно від того, щеплене немовля чи ні. Поява нового члена родини – величезна подія й відповідальність. І дитині вдома слід забезпечити максимально здорове середовище. До речі, частина батьків, які мають таку можливість, усе ж самотужки закуповують вакцину за кордоном. А взагалі всіх малят ми тримаємо на обліку, і як тільки препарати надійдуть – лікувальна мережа охопить їх щепленнями.

Фінансування недостатнє, але це стосується всієї бюджетної сфери

Щось ви в розмові жодного разу не поскаржилися на погане фінансування. Невже з цим усе добре?

– Уряд виділяє нам кошти, виходячи з вищезгаданих нормативів 60 ліжок на 10 тисяч населення, відповідно грошей не вистачає. На жаль, у 12 районах області досить нестійке фінансування, у тому числі по зарплаті медпрацівників. Та це характерно для всієї України. Робимо низку кроків, щоб вирівняти ситуацію, голова ОДА працює практично щодня з різними міністерствами, бо, зрештою, це стосується всієї бюджетної сфери. Водночас надіємося, що при розподілі вільних залишків за підсумками І півріччя по всіх районах проблеми закриються.

А що з залізничними лікарнями, довкола яких був такий ажіотаж?

– Вони працюють у сталому режимі, невеличка проблема залишилася в Королеві, бо там не прийняли майно закладу в районний фонд комунального майна. Але ще цього місяця питання зніметься. Залізничні лікарні тепер фінансують із районних бюджетів, крім того, вони працюють зі страховими компаніями, лікарняними касами. Ми загалом починаємо серйозну роботу по медичному страхуванню.

50 гривень у місяць – на медичне страхування

Геннадій Москаль теж медичну страховку придбав. Це був заклик до наслідування?

– Він – перший керівник області в Україні, який публічно застрахувався, його заступники теж. І наш департамент, до речі, не залишився осторонь, я й сам уклав угоду медичного страхування. Не тому, що мені б не надали допомогу, якби в цьому виникла потреба. Але якщо я працюю і можу собі забезпечити лікування, то хай гроші, які виділяються з бюджету, йдуть пенсіонерам, малозабезпеченим. Тобто я не претендую на ці кошти й свою частку віддаю тим, хто не може придбати медикаменти. 600 гривень на рік, тобто 50 на місяць, думаю, можуть собі дозволити всі бюджетники – на каву витрачаємо не стільки. Вже не кажу про тих, хто має шкідливі звички й прокурює чи пропиває набагато більші суми. На медичний ринок області заходять різні страхові компанії, і я вважаю, що таким чином ми реально покращимо рівень забезпеченості галузі.

А це не мало – 50 грн на місяць?

– Ідеться про солідарне страхування. Практика показує, що в рік зі 100 чоловік госпіталізують 15 – 20. І якщо платять 100, то вони лікуються, в тому числі, й за рахунок інших. Адже не використані вами кошти не повертаються. Хоча страховки, звісно, є різні, в тому числі й дуже дорогі.

Що обіцяють застрахованим?

– На застраховану особу компанія виділяє до 20 тисяч гривень, які йдуть на лікування й харчування у випадку хвороби. За протоколом, залежно від діагнозу, на кожного застрахованого привозять медикаменти. До того ж це означає зовнішній контроль у лікарні. Слід розуміти, що впровадження страхової медицини – тяжка справа навіть психологічно, бо доведеться міняти стереотипи. Нині «бюджетний» хворий кланяється всім – від санітарки до лікаря. А застрахований уже буде вимагати: за мене заплатили, мені належить те-то й те-то. Такі процеси проходять досить болісно, бо дуже важко зрушити будь-яку інерцію. Але будемо працювати в цьому напрямі – іншого виходу нема.

5 нових пунктів екстреної допомоги – гірським селам

Попри скруту, є якісь оптимістичні тенденції в медицині області?

– Я не бачу підстав для песимізму. Зараз відкривати щось важко, але, незважаючи на це, в 2016-му в нас з’явилося 5 нових пунктів екстреної медичної допомоги в гірських важкодоступних місцях. Плануємо цю мережу розширяти й далі. Ми плідно співпрацюємо зі Світовим банком. Нашу роботу вони визнали одною з кращих в Україні. Вже невдовзі передбачається відкриття двох сучасних катетеризаційних лабораторій – в Ужгороді в обласному кардіодиспансері та в Хусті на базі районної лікарні. Це дозволить швидко й ефективно надавати допомогу хворим із серцево-судинними хворобами при гострих невідкладних станах. І таких позитивних прикладів чимало. В галузі йде налагоджена робота. Система працює як мартен – цілодобово. Нам нема коли дивитися в небо, ми трудимося й мусимо бути оптимістами. Я впевнений, що буде все добре і в державі, і в галузі, і в нас із вами.

Що побажаєте колегам із нагоди професійного свята?

– Хочу побажати їм віри в завтрашній день. У те, що вони правильно вибрали професію. Віри у своїх дітей і в нашу країну. І, звісно, міцного здоров’я!

Розпитувала
Мирослава ГАЛАС

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*