П’ятниця
24 листопада 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

«ВРЯТУВАТИ ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ – НАЙВИЩА ЦІННІСТЬ ДЛЯ ЛІКАРЯ»,

— каже хірург Юрій Фатула

Професія лікаря вимагає не лише теоретичних знань та практичного досвіду, а й неабиякої сили волі та витривалості. А особливо гостро емоційно-психологічне навантаження, напевно, відчуває хірург екстреної медицини, адже часто буває у критичних ситуаціях, де межа між життям і смертю дуже тонка. Це відчула у спілкуванні з доцентом кафедри хірургічних дисциплін Інституту післядипломної освіти Ужгородського національного університету, кандидатом медичних наук, хірургом вищої категорії Юрієм Фатулою.

Юрію Михайловичу, чому обрали саме цей фах?

— Я вирішив піти слідами батька. Він відомий у нашому краї кардіолог, професор і хоча зараз йому за вісімдесят, продовжує працювати: займається викладацькою діяльністю, пише наукові статті, книги. У нашій сім’ї завжди обговорювалися медичні теми, напевно, саме це і відіграло для мене значну роль у виборі професії. Проте я обрав іншу спеціальність, ніж батько, мене більше цікавила хірургія.

Ім’я батька, як відомого у краї лікаря, вам часто допомагало?

— Статус мого батька завжди асоціювався для мене з високими вимогами. Це слугувало стимулом для професійного зростання. Проте моє становлення як лікаря відбувалося самостійно, без батькової опіки, адже я обрав зовсім іншу спеціалізацію в медицині та й починав свою кар’єру далеко за межами рідного краю.

Чи багато змінилося в хірургії з тих часів, коли ви були студентом?

— Так, медицина не стоїть на місці, ця сфера постійно розвивається, а тому й вимагає від лікарів постійного навчання, пошуку чогось нового. Тому, незважаючи на мій багаторічний стаж, я й досі продовжую навчатися, відвідувати відповідні курси та хірургічні майстер-класи, стежу за останніми новинами в інтернеті на європейських хірургічних веб-сайтах.

Чим різниться викладацька діяльність лікаря від практичної?

— Це дві невід’ємні складові роботи кафедрального хірурга. Різкої відмінності між ними немає, адже інтерни – це помічники лікарів. Крім того, нещодавно у нас на кафедрі з’явилася можливість транслювати відеосюжети з операційної на екран в навчальну аудиторію. Це своєрідне ноу-хау для нашого інституту, що значно покращує навчання курсантів та інтернів.

Робота лікаря важка як на психологічному, так і на фізичному рівнях. Хірургу, крім того, що необхідно задіяти весь свій розумовий потенціал, потрібно ще й годинами стояти біля операційного столу.

Юрію Михайловичу, які саме з останніх наукових медичних розробок вас найбільше зацікавили?

— Впродовж останніх років маю великий інтерес до лапароскопічної хірургії. Щоб освоїти цю методику, проходив спеціальні курси, а тепер регулярно відвідую тематичні майстер-класи. Суть цієї методики у тому, що через невеликі розрізи у черевну порожнину пацієнта вводиться камера, зображення якої проектується на монітор. Таким чином, хірург працює не руками, як це відбувається при відкритих операціях, а інструментами, дивлячись на екранні зображення. Завдяки цьому реабілітаційний період пацієнта триває всього декілька днів.

Чи є можливість проводити подібні операції у міській лікарні?

— Уперше подібні операції на Закарпатті провів професор Василь Русин. Ще на початку 90-х він започаткував їх в обласній лікарні. У міській лікарні ми послуговуємося цією методикою вже більше п’яти років. Щоправда, такі операції для державного бюджету більш затратні та й для лікаря складніші, оскільки вимагають великої майстерності, а також знання новітніх технологій. Проте для пацієнтів вони менш травматичні.

Раніше лапароскопічні операції робили при жовчнокам’яній хворобі. Проте розвиток медицини у краї не стоїть на місці, тому зараз ми запровадили цю методику і на такі патології, як гострий апендицит, пахові грижі та гінекологічні хвороби. Спільно зі своїми колегами ми навіть отримали декілька патентів по лапароскопічній операції при паховій грижі.

Ваша велика і багата лікарська практика, вочевидь, не може не спонукати до певних висновків…

— Знаєте, у роботі хірурга присутні не лише професійні, а й філософські моменти. Можливо, це звучить пафосно, та я отримую колосальне моральне задоволення, коли вдається врятувати людину, в прямому сенсі цього слова. За свій майже тридцятирічний стаж лікаря можу навести багато таких прикладів. Пригадується, коли у реанімаційне відділення у критичному стані привезли молоду жінку, котра випала з балкона третього поверху. У жінки ми діагностували внутрішню кровотечу та розрив селезінки. У таких випадках потрібно діяти рішуче, лікар позбавлений часу на довгі роздуми. Після термінової операції та двох тижнів лікування і реабілітації жінка повернулася додому, де на неї чекали чоловік та двоє малолітніх дітей. З філософської точки зору в такому випадку нам вдається врятувати життя не однієї людини, а всієї сім’ї. Ті емоції, які переживає лікар під час операції, коли життя людини вирішує кожна секунда, важко передати.

Як би ви оцінили сучасний стан закарпатської медицини?

— На мою думку, медицина у нашій країні загалом перебуває у кризовому стані. Два роки тому почали реформування у цій сфері. Так, нині у Донецькій, Дніпропетровській, Вінницькій та Київській областях реалізуються пілотні проекти, які полягають у тому, щоб раціоналізувати структуру медицини. Бо ще й тепер в Україні фінансується не лікування хворого, а лікарняне ліжко. На жаль, дотепер медицина мало кого цікавила, адже це неприбуткова галузь, а сфера, яка потребує глибоких та системних реформ.

Страхова медицина, на вашу думку, має бути серед числа тих складових реформ, яку варто запровадити в Україні?

— Охорона здоров’я – це ознака цивілізованого суспільства, де працюють усі інститути. Спочатку потрібно витягнути з тіні підприємства, офіційно зареєструвати кожного робітника, а вже потім говорити про впровадження страхової медицини. Хоча таке нововведення дозволило б уникнути багатьох спірних питань.

У чому вбачаєте майбутнє медицини?

— Хірургію зможе потіснити лише генна інженерія. Якщо будуть знайдені генні препарати, які заблокують, до прикладу, причини виникнення виразкової хвороби, тоді зникне необхідність у операції. Проте наразі про такі ноу-хау говорити зарано.

Юрію Михайловичу, можете дати якісь поради, як запобігти хірургічному втручанню?

— Санітарний та загальноосвітній рівень населення, порівняно з попередніми роками, значно погіршився. На жаль, у людей з’являється своєрідний страх перед медичними установами. Пацієнти потрапляють у лікарню вже з важкими ускладненнями. У суспільстві відсутні соціальні й професійні стимулятори раннього діагностування та лікування. Враховуючи досвід закордонних країн, при страховій медицині, людина знає, що операцію їй зроблять за рахунок страховки, проте якщо вона вчасно не звернеться до лікаря і у неї виникнуть ускладнення, то їй доведеться оплачувати все самостійно. Тому люди намагаються планово обстежуватися та завжди вчасно проходити лікування. Раджу не займатися самолікуванням, при найменших скаргах звертатися до лікаря.

Ваша дочка, знаю, також обрала професію лікаря…

— У моїй родині багато лікарів. А все почалося, напевно, з діда, котрий, не маючи спеціальної освіти, був хорошим ветеринаром. Про це я дізнався від сторонніх людей. Кажуть, навіть провідні ветеринари Закарпаття зверталися до нього за порадами.

Моя дружина також лікар, та на вибір дочки ми не впливали. Хоча добре усвідомлювали, що молодим спеціалістам особливо важко, тому більшість виїжджає на роботу за кордон, адже там створено кращі умови для роботи та подальшого професійного зростання лікарів. Україна, маючи передову школу підготовки лікарів, нині готує фахівців для країн Євросоюзу. Це трагедія нашого суспільства, якщо і надалі так триватиме, то це призведе до глибокої медичної кризи у цій галузі.

Попри щільний графік роботи, чи знаходите час для відпочинку?

— Дуже люблю подорожувати. Кожного літа я підкорюю хоча б одну вершину Карпат. Це приносить мені велике задоволення… А нещодавно відкрив для себе нове захоплення — почав цікавитися краєзнавчими розвідками. Якось мені до рук потрапила чеськомовна книга, я настільки нею зацікавився, що почав займатися її письмовим перекладом. У книзі йдеться про Закарпаття у часи між Першою та Другою світовими війнами. Завдяки цьому джерелу я відкрив для себе наш край зовсім з іншого боку, адже дізнався багато цікавих та маловідомих фактів. Хочу, щоб ця інформація стала загальнодоступною, тому вирішив виконати переклад та упорядкувати книгу до кінця цього року. У майбутньому планую написати декілька книг на краєзнавчу тематику.

Яна МИЙСАРОШ.
Фото автора.

P.S. 17 червня Юрій Михайлович Фатула відзначає свій 50-річний ювілей. Отож є нагода привітати і побажати ювілярові здоров’я, успіхів, Божої благодаті.
А заодно і всіх лікарів, медсестер та санітарок краю — з Днем медичного працівника, який відзначається саме сьогодні, 15 червня.

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
June 2015
 

...