Середа
22 листопада 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

«Я ПІШОВ УЧИТИСЯ, ЩОБ ПОКАЗАТИ ПРИКЛАД

ІНШИМ РОМАМ»

Циганське око гостре, прозірливе, як промінь лазера. Про це ми зазвичай здогадуємося, але насправді майже нічого не знаємо. Світ ромів поки що залишається віддаленим, відокремленим завдяки традиціям неповторності, а скоріше, інакшості їхньої культури, яка у фізичному розумінні знаходиться буквально поряд – представників цієї народності зустрічаємо щодня і скрізь.

Чергову спробу зламати стереотипи, відшукати шлях до інтеграції ромів у сучасну цивілізацію робить молодий письменник, дослідник ромського життя Микола Бурмек-Дюрі. Він уже встиг презентувати книжку про історію своєї родини – «Вікно в минулі роки». Вона вийшла торік у співавторстві з його дідом Ласло Дюрі.

Зараз за підтримки БФ «Відродження» та Ромського освітнього фонду йде підготовка до видання роману й коротких новел Миколи. Основа його прози – спонтанність, підпорядкованість емоціям і рефлексіям, що склалися внаслідок особливого циганського світосприйняття.

Отже, про життя й літературу розмовляємо з Миколою Бурмек-Дюрієм.

Розкажи трохи про себе, про своїх одноплемінників.

– Я народився 9 червня 1987 року в місті Чегдомин Хабаровського краю. Роми в радянські часи їздили по всьому СРСР бригадами разом із дітьми й вагітними жінками виготовляти вальки. А коли Україна здобула незалежність, переїхали до села Великі Ком’яти Виноградівського району. Тут живуть 912 ромів разом із дітьми, а ромських помешкань – всього 42. Тобто на один дім припадає по 21 – 22 мешканці. Звісно ж, більшість із них переважно перебувають за межами Закарпаття, наприклад, у Києві, Житомирі, Білій Церкві, Дніпрі. У Великих Ком’ятах народилася ще моя прабабуся за восьмим поколінням, але більше сказати не можу, бо поки продовжую дослідження. Лише додам, що в 1958 році до села прибули роми, яких незаконно вигнали з Боржавського. Мій прадід на той час працював ковалем і користувався повагою серед односельчан. Він домовився у сільраді, щоб прописали новоприбулих у В. Ком’ятах.

Чим займаються роми?

– Один із заробітків ромів із Великих Ком’ят – торгівля польовими квітами (конвалії, волошки й ромашки) в столиці України. Вони їдуть до Києва на початку весни й перебувають там до осені. За весь цей період заощаджують в середньому до десяти тисяч гривень. Цих грошей достатньо, щоб приїхати додому й купити продуктів харчування на зиму. Хоча слід зазначити, що більшість із них уже замислюється над тим, щоб мати постійне місце роботи. Але в них немає не те що спеціальної, а навіть шкільної освіти, й ніхто не візьме їх на роботу. Так і живуть. Між собою ми розмовляємо ромською мовою та місцевим діалектом.

Чому ти захотів здобути освіту?

– Коли закінчив школу, вирішив вступити до університету, щоб подати приклад своїм братам і сестрам по крові, а з іншого боку – розвіяти негативні уявлення про ромів із боку суспільства. Мені хотілося отримати знань більше, ніж за шкільною програмою. Зараз продовжую вчитися стаціонарно на останньому курсі в Карпатському університеті імені Августина Волошина. Влітку 2018-го отримаю диплом магістра права.

Чи важко було під час навчання?

– По-перше, я вступив до університету за фінансової підтримки Ромського освітнього фонду. Звісно ж, траплялися дуже важкі випадки, які підштовхували покинути навчання, і якби це був хтось інший із моєї громади, то давно б так і зробив, але не я. Поясню чому. Мені ще при вступі місцеві роми казали, мовляв, не йди вчитися, краще оженися. Якби я покинув навчання, то вони б упевнилися, що праві, і точно вже не йшли здобувати освіту.

Коли ти почав писати літературні твори?

– Наскільки пам’ятаю, у десять років, це були віршовані рядки. Після цього я почав писати казки, оповідання, новели, романи та короткі філософські фрази.

Звичайно, найбільше в мене творів про життя ромів. Тут описується все: починаючи з того, чим вони харчуються, як святкують весілля і як відбувається сватання дівчат, закінчуючи тим, якою є реальна інтеграція ромів у наше суспільство на початку ХХІ століття.

Ти видав книжку про історію своєї родини. Хто з цим допоміг?

– Ця книжка складена на основі дослідження. Я відвіду­вав Закарпатський державний архів, де по кілька годин у читальному залі вивчав документи, перечитав десятки історичних видань, спілкувався з фахівцями, опитував ромів. Найбільше допоміг мій дід Ласло Дюрі, який переповідав оповіді свого батька про те, як жили роми під час Другої світової війни. Звісно ж, без фінансової підтримки Ромського освітнього фонду ця книжка не побачила би світ.

Розкажи про свої плани.

– Зараз складаю макет наступного свого видання, куди увійдуть художні твори про ромів. Разом із цим я проводжу дослідження про ромів Виноградівщини. У районі в п’ятнадцятьох населених пунктах розташовані ромські компактні поселення. Отож вивчаю кожен табір окремо: яка там кількість мешканців, чим вони займаються, до якої етногрупи належать і коли тут з’явилися. На основі цього, можливо, через два-три роки вийде книжка.

Проходять роки, а становище ромів не міняється на краще. Як ти думаєш, чи могли б вони своїми силами будувати власне заможне життя?

– Звісно ж, роми самі повин­ні вирішити, як їм жити далі: так, як їхні предки, чи змінювати свій побут на краще. Але їм не обійтися без підтримки суспільства, без допомоги людей інших національностей. На жаль, останні продовжують сприймати ромів за стереотипами минулого, а ті, у свою чергу, презентують себе як цигани минулих століть. 

Василь ГОРВАТ
На фото: М. БУРМЕК-ДЮРІ та його дід Л. ДЮРІ, голова товариства «Романо Дром», під час презентації книжки
 

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
December 2013
 

...