Неділя
25 червня 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

ЯК ЧАСТО МИ ПОРУШУЄМО

ПРАВА СВОЇХ ДІТЕЙ?

Господь Бог дає батькам дитину на зберігання. На жаль, у багатьох родинах діти реально страждають. Їхні умови виховання та проживання, мов у в’язниці. Буває так, що матері забувають годувати своє чадо. Пригадую один жахливий сюжет у новинах на «плюсах», коли жінка морила голодом чотиримісячного хлопчика. Ба більше, нещадно била малюка, зламала йому ручку й передпліччя. Перелякане немовля навіть уже боялося плакати, коли було голодне. Дитину врятувала медсестра, яка провідала квартиру цієї горе-мами…

Виховувати треба не дитину, а себе

В Ужгороді теж бачила кілька випадків жорстокого поводження з малюками. Просто на вулиці йде назустріч мені жінка. На руках несе десь 8-місячну дівчинку й водночас розмовляє по мобільному. Мала плаче, обіймає маму за шию, і в цей момент від тої падає телефон на асфальт і розлітається на друзки. Як гадаєте, якою була реакція мами? Розлючена, вона щосили вдарила власну дитину, аж із носа хлинула кров.

Жахіття мало місце й на дитячому майданчику. Дворічна Віка вередує, бо вимагає уваги з боку мами. Натомість та, вся така ділова, сидить на лавиці й веде переговори по мобільному. Жінка говорила так голосно, ніби хизувалася, що працює на одну відому косметологічну фірму. Видно було, що вона зайнята, і їй не до кровинки. Але раптом дитина зашпорталася об камінь і впала. Перелякана, з побитими колінцями, Віка реве не своїм голосом. Замість того, аби заспокоїти доньку, мати б’є її по голові, спині, руках. Агресію виразила не тільки силою, а й у лайливих словах.

В одній із маршруток теж спостерігала неприємну ситуацію. Молода жіночка ніяк не може заспокоїти трирічного хлопчика. Справа в тому, що вона посадила малого до вікна, де нещадно палило сонце. Йому не подобалася спека, він почав проситися на руки. Тут жінка зривається на дитину. Хтось із пасажирів зробив їй зауваження, мовляв, візьміть малого на коліна, він сидить на сонячній стороні. Але дама виявилася впертою. Крім того, почала наговорювати на сина, що він дурний, набрид уже, не знає, що робити з ним. Лише після того, як старший чоловік звернувся до неї зі словами: «Діти вмирають!», вона взяла сина на коліна. Цікаво, що хлопчик заспокоївся відразу.

Психологи стверджують: між мамою і дитиною існує енергетичний зв’язок. Якщо мама нервує, це відчуває і її чадо. А ще фахівці кажуть, що слід виховувати не дитину, а себе. Бо якщо малеча нервова, плаче – винна мама. І це – правда. Бо поведінка дитини – це відлуння нашої поведінки.

Виховання по-самурайськи

До прикладу, в Японії важко зустріти на вулиці заплакану дитину й нервову маму. Виявляється, в японців є власні принципи виховання нащадків. Усе дуже просто: там дитина до п’яти років – «цар», від п’яти до десяти – «раб», від десяти до п’ятнадцяти – «друг».

З народження й до трьох років мати намагається весь час перебувати зі своєю дитиною. Вона носить малюка з собою всюди, годує за першим бажанням, кладе спати поруч. Японська мама ніколи не кричить, не читає нотацій, не застосовує тілесні покарання. І навіть не говорить таке небезпечне і спокусливе «ні». Вона пояснює дитині, котра пхає пальчики в розетку, що це небезпечно. А коли маля простягає руці до гострих предметів, скажімо, ножа, то каже: «Можна порізатися!» Коли ж дитина на кухні хоче глянути, що це таке гаряче парує в кружці, японська мама лагідно пояснює: «Буде боляче!»

У Китаї дітей не балують…

Так, але це не означає, що китайські мами не люблять своїх дітей. Китай сповідує інші цінності у вихованні нащадків, ніж Японія. Без перебільшення, маленькі китайці повністю підпорядковуються батькам. Тут панують послух у всьому, жорстка дисципліна й покірність. Цікаво, що чад віддають у ясла з тримісячного віку. Якщо в Японії, щоб віддати маля в ясла, потрібна дуже серйозна причина, то китайські мами дорожать роботою. Проблема в Китаї відома всім – це перенаселення. Тому тамтешня влада видала закон однієї дитини. Ну, якщо дитина одна, то батьки віддають їй найкраще.

В американських дітей більше прав

Але – увага! – в США немає декретної відпустки! Бо місце роботи жінці ніхто не зберігає. Тому деякі виходять на роботу на третій день після пологів. Якщо в Японї та Китаї немає моди залишати чадо на няньку, то в Америці без неї ніяк. Цікаво, що американських малюків не прийнято віддавати на виховання бабусі. Бо в бабусі є дідусь, а вони разом є родиною, а не вихователями.

Країна емігрантів і справді дивує. Якщо в дитини жар, а мама хоче порозмовляти з подругами по телефону чи погортати улюблений журнал, вона не буде сидіти коло чада. Вона скаже: «Я дала малечі пігулку!»

Відтак американські діти вже в ранньому віці знають, що в батьків є особисте життя. Малюки з перших днів після народження сплять окремо від батьків. Тобто мають власну кімнату. Американські жінки не біжать до дитини з першого крику. Маля може захлинатися плачем, але мама не підійде до нього. От коли воно наплачеться, лише після того трішечки погойдає на руках і знову кладе в ліжечко. Навіть не дочекавшись, поки дитя засне.

Зате в США прийнято, що обоє батьків беруть активну участь у шкільному житті сина чи доньки. Там тато навіть ходить на збори та відвідує всі свята. Не прийнято лаяти дітей, законодавчо заборонено бити. Батьки довго розмовляють із чадом, дають зрозуміти, як він засмутив їх. Якщо розмова не допомагає, позбавляють улюблених солодощів, розваг, кишенькових грошей.

У Німеччині з народження привчають до суворої дисципліни

Варто відзначити, що народжуваність у Німеччині дуже низька. Просто тут молоді люди не готові жертвувати своїм часом, кар’єрою й свободою заради дитини. Але якщо подружня пара наважилася на дитину, то це буде продуманий крок. Словом, німецькі батьки – відповідальні. Як і в Америці, тут теж не прийнято залишати нащадків на родичів. Батьки повинні мати свободу.

Тож який він – німецький малюк? Із раннього дитинства привчений до порядку. Хоч і має особистий простір – свою кімнату, де можна робити все, що заманеться. Але це не означає, що дозволений гардимер у всьому будинку. Німецьким дітям змалечу батьки дають кишенькові гроші. Але вчать їх правильно розпоряджатися власними фінансами й дуже стежать, на які забаганки їх витрачають. Основне завдання німецьких дошкільних закладів – не вчити, а розвивати дитину, виховувати особистість.

А як в інших країнах старої Європи?

В Австрії, до прикладу, до виховання ставляться неодно­значно. З одного боку, вважається, що австрійські батьки – одні з найсуворіших у світі. З іншого, саме тут на придбання іграшок дитині щорічно витрачається грошей більше, ніж у інших європейських країнах.

У Франції – найміцніші родини. Тут діти з батьками не поспішають розлучатися й спокійно живуть під одним дахом до тридцяти років. Хоча французька мама – дуже раціональна: чітко розподіляє час між роботою, особистими зацікавленнями, чоловіком і дитиною.

Зовсім інше виховання в італійських родинах. Сім’я в Італії – це клан! Це – найсвятіше, що може бути на Землі. Чада ростуть у атмосфері вседозволеності й безсистемності, при цьому в умовах тотального контролю, в результаті чого виростають такими ж експресивними та нестриманими, як їхні батьки. У цій країні дитина в першу чергу – дитина, тому якщо вона активна, балується, стоїть на голові, робить усе, що хоче, то її ніколи не покарають. Бо прийнято вважати, що вона здорова. Хворий малюк шкоду не робить.

Головний постулат у такій країні, як Нідерланди: «Діти повинні рости вільними!» Їм дозволяють абсолютно все, аби тільки це не загрожувало їхньому здоров’ю. Нехай із ранку до вечора будують, ламають, бігають і шумлять – ніхто й слова не скаже. Навчання теж у них радісне. Цікаво, що у школу вони ходять практично без нічого: беруть із собою лише бутерброди, а все необхідне для занять їм видають безпосередньо на уроці.

Найбільше мене здивувала Іспанія, бо тамтешні батьки по-справжньому захоплюються дітьми: дарують подарунки за щось і просто так. Інколи батьки гніваються. Але гнів, як перший сніг: випав і розтанув. Негативний настрій закінчується міцними обіймами, поцілунками й вибаченнями. Можливо, тому малі іспанці не виростають егоїстичними й розпещеними.

Не кожен малий українець знає, що має права

І ці права чорним по білому прописані в документі, який називається Конвенція про права дитини. Вона є доволі складним документом і каже, що дитина має право на життя. Ніхто не має права позбавити її цього найціннішого дару, крім Господа Бога. Затим дитина має право на піклування й турботу. Це означає, що батьки повинні дбати про свій шедевр і відстоювати його інтереси.

Право на достатнє харчування та дах над головою. Про це також піклуються батьки, або – держава. Право на розваги, на освіту, медичну допомогу, приватне життя. Тобто ніхто не може перевіряти речі, читати листи неповнолітнього. Ніхто не може казати погані слова, принижувати дитину. Крім того, вона має право висловлювати свою точку зору.

Батьки мають пам’ятати, що дитина – це людина. Тому ні вони, ні інші не мають права ображати, бити, жорстоко й несправедливо поводитися з дитиною. І не дай, Боже, примушувати її працювати на дорослих. Ну, а якщо дитина стала жертвою подібного поводження з боку дорослих, то має право звернутися за допомогою до поліції.

Цікаво, що текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався понад десять років. Конвенція ООН про права дитини – це угода між державами. В ній записано, як уряд кожної країни має дбати про дітей. Конвенція була прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Цей особливий документ ратифікувала 191 країна світу.

Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991-го й із цього часу є частиною національного законодавства.

Маріанна ШУТКО

Малят прив’язують до батареї

насильство було завжди, вистачає його й нині

У 60–70-х роках минулого століття живописець із Венеції Бруно Амідо, котрий узяв собі творчий псевдонім Джованні Браголін, намалював портрет свого сина. Аби домогтися «справжньості» дитячого страждання, батько лякав його запаленими перед обличчям сірниками. І тоді нажаханий малюк заходився плачем. Це було якраз те, чого домагався художник-деспот: акварельні сльози на полотні, як ні в кого з інших митців, виглядали правдоподібними. Невдовзі, виснажений цими єзуїтськими експериментами, хлопчик помер, але перед смертю прокляв батька, у відчаї побажавши, аби той… згорів. Прокляття збулося. Про що це я? А про те, що насильство над дітьми існувало в усі часи й у всіх народів світу. Нині його теж вистачає.

– На Закарпатті випадки жорстокого поводження з неповнолітніми також мають місце, – каже начальник Служби у справах дітей обл­держадміністрації Світлана Якімеліна. – Слава Богу, цьогоріч ми їх не фіксували, але вони були в минулі роки. До прикладу, дітей батьки прив’язували до батареї. Чи мами не годували немовлят. Цих неповнолітніх ми вилучали з родин.

Дитяча психіка дуже крихка. Дуже важко травмованих психологічно дітей приводити до тями. Бо вони замикаються в собі. Але досвідчені психологи працюють із постраждалими, і в результаті чада розповідають жахливі речі про батьків.

Світлана Якімеліна каже, що психологи легко визначають ризикованих підопічних. Тобто тих, які схильні до самогубства. Як правило, до суїциду штовхають. Так-от, у  соцмережах легко можна визначити по світлинах і картинках внутрішній стан неповнолітніх. На жаль, інтернет – не завжди друг. Зокрема українські діти підпали під вплив небезпечної російської гри «Синій кит». Нагадаємо, що навесні в місті Славутич десятикласниця стрибнула з даху багатоповерхівки. Дівчинка не забула написати крейдою на даху, що «Синій кит» не винен». У вкрай тяжкому стані її доправили в лікарню. На жаль, про її долю нам нічого невідомо. Але, за словами Світлани Якімеліної, закарпатські діти в цю гру не грають.

Та в області спостерігається незначне зростання підліткової злочинності. Крім того, на обліку служб у справах дітей перебувають 23 неповнолітні, які систематично самовільно залишають місце постійного проживання. Спостерігається  також тенденція до зростання кількості неповнолітніх, які перебувають на обліку з приводу жорстокого поводження.

Зате впродовж десяти років зменшується кількість підоблікових дітей, які проживають у функціонально неспроможних родинах: із 1448  у 2007-му до 706 у 2017-му.

Поліна СИМУЛИК

 

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
 
February 2013
 

ПОГОДА

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

...