Субота
19 серпня 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

ЯК РЕФОРМУВАТИ СИСТЕМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ?

Роздуми до Дня медика лікаря-практика з 65-літнім стажем

Організм людини є складним утворенням, усі системи якого тісно пов’язані. Важкі умови, часто несприятливий вплив довкілля та боротьба за виживання як у далекому минулому, так і в наші дні стають причиною різних захворювань. Людство шукало порятунку від них, і поступово від знахарства й серйозних помилок середньовіччя формувалася науково обґрунтована медицина.

В перші десятиріччя минулого століття, аж до розпаду Радянського Союзу, враховуючи бездоріжжя й недостатність спецтранспорту, в селах медична допомога надавалася фельдшерсько-акушерськими пунктами, невеликими дільничними лікарнями, а в районах – райлікарнями. Меддопомога мешканцям міст та обласних центрів мала значно вищий рівень. Позитивом того періоду були профілактичний напрям медицини, загальнодоступність і безкоштовність. Утім її розвиток гальмувала відсталість від світової науки. Наприклад, генетика вважалося антинауковою, а кібернетика сприймалась як псевдонаука. Таке ставлення призвело до відставання від розвинутих країн не менш як на 30 років.

Після утворення в 1991-му незалежної України та з переходом на демократичні засади європейського зразка стало зрозуміло, що стара система охорони здоров’я потребує радикальної реформи. На жаль, важливий профілактичний напрям із низкою позитивних чинників був повністю відкинутий без відповідної альтернативи для перехідного періоду. Медицину залишили на самовиживання. Вона, за даними ВООЗ, не може існувати без фінансування в обсязі 6% від ВВП. Наша ж виживає з дотаціями нижче 3 відсотків. Логічно, що безоплатною вона ніколи не могла б бути, якби в минулому її не фінансувала держава. Зараз платниками стали самі хворі. До цього потрібно поставитися з порозумінням і надією на покращення.

Таким чином, «маємо те, що маємо». За роки незалежності науково-технічні та діагностично-лікувальні можливості значно покращилися, але доступність цього всього для більшої частини населення мала. Відкрилися численні приватні діагностичні центри й лабораторії з дорогим обладнанням, лікувальні заклади з високими цінами на послуги. На щастя, перехід лікарень у приватні руки не допустили. Інакше це призвело б до «кастрації» всієї медицини.

У результаті затяжної невизначеності системи охорони здоров’я багато молодих спеціалістів залишили свою фахову справу або виїхали на роботу за кордон. Але завдяки тим, хто залишився, галузь виживає і продовжує виконувати свою функцію. Через відсутність належної інфрастуктури й фінансування створити нову прогресивну західного типу медицину поки не вдалося. За останні десятиріччя спроби її реформування виявилися невдалими. Проводити зміни за прикладом малих держав, які вийшли зі сфери радянського впливу, нереально хоча б тому, що їхня інфраструктура була сформована раніше, а сама охорона здоров’я вже тоді працювала за європейськими стандартами. Невдалою була й ідея суворо централізованого реформування без урахувань відмінностей економічного розвитку та кліматичних умов регіонів України. Під виглядом оптимізації проводили скорочення медичних закладів у віддалених від райцентрів населених пунктах, звільняли, в першу чергу, лікарів пенсійного віку, з солідним досвідом роботи, що позитивно впливали на виховання молодих спеціалістів. Адже старі кадри – не тільки минуле, а й досвід усієї галузі, зрештою, суспільства.

Загальнодержавне обов’язкове страхування могло би позитивно вирішити проблеми, але воно з різних причин поки що не впроваджене. В умовах проведення децентралізації, як на мене, можна би знайти певні кошти для покращення лікування та здешевлення його для хворих у нашому регіоні. В цьому контексті хочу викласти думку щодо меценатства. Так, громадяни, річні доходи яких сягають понад мільйон гривень, без особливого збитку для себе могли би переказати одноразово щорічно 10% своїх статків у доброчинний фонд лікувальної допомоги. Чимало наших заробітчан теж могли би передавати у цей фонд щомісячно до € 20 або $ 20.

Або ж гляньмо. Певна кількість закарпатців отримує пенсію за кордоном, яка в рази вища за нашу. Зважаючи, що зароблена вона в Україні,  вони могли би певну частку в гривнях теж спонсорувати в наш лікувальний фонд.

Плюс численні приватні лабораторії, діагностичні центри з сучасною апаратурою, множинні аптеки з вагомими доходами на засадах благочинності два рази в місяць допомагали б безкоштовно своїми дослідженнями чи певним набором препаратів малозабезпеченим. Усе це хоча б частково посприяло б покращенню безкоштовного медикаментозного лікування для хворих.

Автору хотілося би вірити, що до його думки хтось дослухається. Загалом закарпатці в усі часи були схильні до меценатства. Це помічаємо й на вулицях, коли перехожі допомагають нужденним. То чому б не взяти собі за своєрідне правило, яке би стало потребою, час від часу робити добровільні грошові внески в лікувальний фонд і пам’ятати: сьогодні я не потребую медичної допомоги, але, може, завтра для мене конче потрібна буде ця підтримка.

Дезидерій ПЕТНЕГАЗІ,
кандидат медичних наук, заслужений лікар України

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
August 2017
 

ПОГОДА

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

...