Середа
22 листопада 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

ЯК ВАС НАЗИВАТИ?

Берегівець має аж три імена

Якось у місцевій газеті у списку депутатів райради побачив прізвище Сайкова, а навпроти аж три імені: Тиберій-Семен-Станіслав,та ще й по батькові Михайлович. Спочатку думав, що вкралася помилка, а виявилося – все правильно. З цим мешканцем Берегова (донедавна із дружиною він проживав у с. В. Бакта) зробив коротеньке інтерв’ю.

Отже, як вас тепер називати?

– Як самі бажаєте... Усі три імена – офіційні, вони вписані до мого паспорта. Хоча коли мені виповнилося 16 і я пішов оформляти папери, трапився невеличкий казус. Заповнюючи картку, вказав усі імена. Однак у документі, який мені невдовзі вручили, були вписані лишень Тиберій і Семен. Мене це трохи знітило, а батьків обурило, тож із ними вдруге пішов у паспортно-міліцейську службу та попрохав, аби внесли й ім’я Станіслав, як у свідоцтві про народження та церковній книзі. Тодішній начальник цього підрозділу вибачився, відтак відомості вписали в іншій редакції та видали новий паспорт.

А як до вас звертаються найчастіше? Друзі, приятелі, вдома...

– В основному Тиберій. Хоча близькі та друзі, аби трохи «підколоти» мою скромну персону, жартома називають усі три імена. Удома я просто Тиберій. Серед сусідів і на роботі – також.

Хто ж нарік вас такими чудовими іменами?

– Сталося це в червні 1950-го на Свалявщині, де на той час у санаторії «Човен» працювали мої батьки. Мати  розказувала, що старший брат Леонтин, якому тоді було 5 років, дуже хотів, щоб мене назвали Тиберієм, а ось Семен – наше родинне ім’я, його носили дід і прадід по батьковій лінії, інші родичі. Натомість Станіслав – звучить дуже гарно багатьма слов’янськими мовами, воно подобалося моїй неньці. Батько наполягав ще й на Михайлові, але мати не захотіла,вважала, що з мене глузуватимуть. І таким ось чином 67 літ тому я став називатися Тиберієм-Семеном-Станіславом.

Чи доводилося вам зустрічати людей, які б мали стільки імен?

– Ні! Навіть із двома не так уже й багато. Хоча раніше це практикувалося. Натомість зараз популярними є Ганна-Марія, Петро-Павло тощо. Можливо, араби чи мусульмани носять більше імен, ніж я, але то вже інша культура, інший, як-то кажуть, світ.

Під час знайомства у вас виникають незручності?

– Ви мене знаєте як Тиберія, так? Отож під час знайомства я називаюся саме цим іменем, решту вписую при потребі в офіційно-реєстраційні документи. І взагалі, дотепер про мою унікальність аж із трьома іменами знало вузьке коло людей. Однак коли вперше знайомився з майбутньою дружиною, то представився Тиберієм, вдруге – Семеном, але це просто так – для приколу, вже втретє наголосив, що я – Станіслав. Марійка повважала, що глузую з неї, а відтак дорікнула: а назавтра, мовляв, як назвешся? Федором, Льонею, Штефаном, Золтаном?.. Змушений був із кишені діставати паспорт та показувати, що аніскільки не потішаюся.

Таку процедуру часто доводилося робити?

– Всяке було. Казуси виникали під час поїздок через кордон, де мій паспорт вивчали ледь не під мікроскопом. Прискіпливішими були співробітники державтоінспекції, які також дивувалися моїм трьом іменам. У відрядженні під час поселення в готель постійно допікали мене, мовляв, паспорт мій, чи не мій, чому три імена тощо. Я з гумором відповідав: «А що, треба чотири чи п’ять?» Свого часу  закінчив хімічний факультет УжДУ. Коли успішно склав вступні й на дошці оголошень вивісили списки студентів, один із майбутніх однокашників підійшов до мене і запитав, з якої країни я приїхав. Відтак зізнався: думав, що якийсь араб чи кавказець. Із усього курсу я був єдиний, чиї прізвище, імена та по батькові, а це аж п’ять слів, не вміщалися в один рядок, бо в них, аж 37 букв. Свого часу з приводу такого багатоймення мене «пробивав» один із працівників тоді ще всесильного КДБ. Але дуже делікатно, коректно. Навіть не знаю, чи довідався, чого хотів. Згодом сказав, що на Закарпатті я один маю стільки імен.

А коли відзначаєте іменини?

– І на день Тиберія, і на Семена та Станіслава. Рідні й близькі всі календарно-християнські нюанси знають і вітають мене тричі в рік. Знаєте, як приємно отримувати такі часті поздоровлення?

Де ви, пане Тиберію-Семене-Станіславе, зараз працюєте?

– Донедавна викладав у Берегівській угорськомовній гімназії ім. Бетлена, був навіть заступником директора. Тепер я на пенсії, у цьому навчальному закладі – єдиному такого типу в усьому Закарпатті – веду фотогурток. У гімназії понад 300 учнів, три десятки педагогів і вихователів, більше сотні наших вихованців мешкають у гуртожитку.

Від автора. Свого часу, гостюючи в гімназії, звернув увагу на виставку світлин. Гарні сюжети, етюди, портрети, що були розміщені по обидва боки, свідчили: фотомайстер – неабиякий «спец». Його світлини друкували місцеві, обласні, всеукраїнські видання, навіть угорські ЗМІ. З фотоапаратом не розлучається майже півстоліття, він у нього завжди через плече. За цей час «наклацав» стільки, що вистачило б на сотню виставок. У коридорі під «кадрами» ставив підписи: Т.-С.-С.-М.-С. (перші букви – це його імена, по батькові та прізвище). Тиберій-Семен-Станіслав Сайков – вельми колоритний чоловік-вусань. Завжди усміхнений, у русі, їздить на велосипеді,  щирий і порядний, має непідкупний гумор, завжди готовий землякам чимось допомогти. Тож коли його побачите – неодмінно згадайте це інтерв’ю.

Михайло ПАПІШ

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
December 2013
 

...