Середа
22 листопада 2017 р.
Електронна версія газети
Нехай у ваш дім приходять тільки добрі новини

ЯК ВЕЛИКА РОДИНА ГОРЯН

реалізувала свою мрію на рівнинній Виноградівщині

Людина щаслива, коли вона живе й працює за покликанням. І навпаки – якщо обрала справу, яка їй не до душі. Ще Сковорода так говорив. Ніхто не заперечить цю абсолютну істину, проте досягти такої гармонії непросто. Але можна. Про це подумалося після знайомства з великою родиною Драгунів. Останнім часом їхня підтримка відчувається на багатьох мистецьких, літературних та спортивних подіях Закарпаття й України, і роблять вони це не «для чогось», а просто з внутрішньої потреби. Щоб пояснити цей імпульс до найширшої діяльності, варто почати з розповіді про прапор.

Жовто-блакитний прапор

Заїжджаючи в село Вербовець на Виноградівщині, відразу зауважуєш акуратну капличку перед сільським будинком. А на його даху не можна не побачити український прапор. Це сьогодні для нас звично, що синьо-жовте полотнище видніється з балконів багатоповерхівок і на імпровізованих флагштоках, встановлених  на приватних подвір’ях, а от 15 років тому український стяг удома, та ще в угорськомовному селі привертав особливу увагу, а може, й нерозуміння. Адже то були сірі кучмівські часи, коли поняття незалежної України асоціювалося з жебрацьким станом більшості людей, із апатичними настроями й розчаруваннями. Тому підняття жовто-блакитного прапора на даху власного будинку – це була позиція.

Господар оселі Володимир Драгун переконаний, що державний прапор не може бути уособленням якогось протистояння. Він є спільним символом миру й порозуміння для всіх, хто живе в Україні, незалежно від національності. І сам Володимир виглядає як втілення доброзичливості, хоча міцна «накачана» статура свідчить про надзвичайну фізичну силу. Попри толерантність, він уміє бути категоричним, особливо, коли йдеться про те, щоб відстояти друзів чи власну позицію. Український прапор став тим психологічним оберегом, який дозволяє почуватися вдома у рівнинному угорськомовному селі, адже Драгуни приїхали сюди в 1990-х із гірської Новоселиці Тячівського району. Приїхали, щоб здійснити задум своєї родини – виростити красивий і щедрий сад, який би щороку й щодня приносив задоволення своїми плодами.

Сад

Плодові дерева вони посадили на десяти гектарах поблизу села Вербовець. Причому обрали для саду резистентні низькорослі дерева, які не потребують хімічної обробки. Урожай із них скромніший, ніж із яблунь-груш, до яких застосовують інтенсивну технологію. Але саме здоровий традиційний сад приносить екологічно чисті яблука.

Відповідно з них можна створювати натуральні напої – в першу чергу для дітей. Чомусь у Європі, каже пан Володимир, дбають про те, щоб малюки харчувалися екологічно чистими продуктами, там існує сучасна культура здорового харчування. А в Україні абсолютно натуральних соків поки бракує. Та що там «бракує» – невеличкий цех у селі Вербовець залишається поки чи не єдиним у нас виробником напоїв без вмісту консервантів. Екологічні яблука, а згодом і соки від Драгунів можуть стати прикладом для тих, хто вирішить виставляти на прилавки органічну продукцію.

В. ДРАГУН у Відні

Дорога до цього саду Драгунів має свій далекий початок. Як ми вже згадували, родина жила в с. Новоселиця на Тячівщині. Там плодові дерева виростають у суворіших умовах, потребують особливого догляду й захисту від холодів та хвороб. Молоді Драгуни, Володимир і Михайло, змалечку полюбили садівничу справу, і врешті це й визначило їхню життєву мету. У важкі 90-ті минулого століття, коли настали часи «трудової міграції», більшість односельчан, та й закарпатців узагалі, кинулися за кордон на будівельні роботи. Поїхали й брати Драгуни. Випадало працювати в різних галузях, але коли трапилася нагода обробляти сади, хлопці без вагань пішли туди. Влаштувалися в чеське «післяколгоспне» господарство, де доглядали за деревами й вивчали сучасні технології садівництва. Праця там давала можливість удосконалювати улюблену справу, приносила доходи.

Минув час, роки заробітчанства залишилися позаду, і Драгуни врешті прийняли рішення облаштувати своє життя вдома. Поставили власні будинки, посадили сад, закупили переробне обладнання й почали випускати абсолютно натуральні, без консервантів напої з торговою маркою «Драгун». Цього року вперше виготовили сік із власного врожаю. Відбірні соковиті яблучка виглядають нічим не гірше від «хімічних». Поки що їх не так багато, щоб повністю завантажити роботу цеху, тому решту плодів закуповують по області. Адже старі ще колгоспні сади на тій же Тячівщині й Хустщині досі родять натуральні яблучка.

Зазвичай, коли підприємство набирає обертів, воно привертає увагу різних рейтингових організацій, які запрошують взяти участь у конкурсі на кращого виробника й лідера промисловості. Ви оплачуєте участь й отримуєте нагороду з гучною назвою, золоту медаль тощо. Таким шляхом можна отримати й міжнародні відзнаки. Пан Володимир про це знає, проте за рейтингами не ганяється. «Розумієте, – пояснює, – ми працюємо не задля конкурсу й навіть не для «економічного збагачення». Ми просто виростили сад для себе – такий, який можемо обробляти власними силами. Ми це робимо для власного задоволення й для того, щоб наші українські діти росли здоровими. Маємо кількох партнерів на Закарпатті й у Києві, які з задоволенням забирають всі наші напої, і це дозволяє мати певні прибутки й жити так, як хочемо».

Втім нагороди все одно не оминають Драгунів. На день Незалежності України батько Михайло Іванович отримав відзнаку як кращий підприємець Закарпаття. Ще більше нагород у мами, Юлії Юріївни, але це – окрема тема.

Мама

Про Юлію Юріївну, поетесу, прозаїка, драматурга, фольк­лориста, невтомного організатора літературних подій уже написано чимало, вона має відзнаки й медалі, в тому числі найвищого державного рівня. Збоку здається дивним, як ця жінка, прийшовши в літературу в зрілому віці, почала так плідно творити, видавати по дві-три книжки на рік, публікуватися у відомих українських журналах, за кордоном. Насправді потужна хвиля творчості визрівала дуже довго, з самого дитинства, оскільки Юлія Драгун усе життя багато читала й мріяла бути письменником, але обставини, щоденна сільська робота, заробляння на хліб насущний стали перепоною до тої праці, до якої відчувала покликання. Після першого ж спілкування з цією світлою жінкою розумієш, що доброта, яку випромінюють її чоловік і дужі сини, є наслідком маминої вдачі й виховання.

Ворота на подвір’я Драгунів ніколи не замикаються. Увійшовши до хати, відразу зауважуєш ікону Божої Матері, встановлену на підвіконні. Це один із знаків, маркерів, нагадування про необхідність любові, доброти, дотримання Заповідей. Мамі вдається не просто на словах утверджувати навколо себе ауру доброти, виховувати в дітях найкращі людські якості. Вона є співорганізатором літературного конкурсу для талановитої юні. Завдяки підтримці синів і за щирої участі освітян Юлія Юріївна зуміла зробити цей конкурс творчим майданчиком, на якому шліфується майстерність підростаючого покоління. Хто не вперше буває на виступах, звернули увагу, що кінцева мета – навіть не літературні перемоги дітей, а можливість ще раз нагадати: в основі творчості має бути взаємна любов і доброта.

Після знайомства з мамою стає зрозуміло, звідки береться небайдужість Драгунів. Вони мовчки, без будь-якого «піару» допомагають дитячим закладам, хворим краянам, купують ліжка й обладнання. З самого початку російсько-української війни родина підтримує наших бійців і добровольців, зокрема 128-му бригаду. Давні зв’язки з друзями в Чехії дозволяли закуповувати для солдатів найякісніше обладнання, взуття, камуфляжну форму. Підставляють плече Драгуни й тим, хто займається спортом, представляє наш край на всеукраїнських та міжнародних змаганнях. Володимир і Михайло самі є спортсменами, тривалий час займалися кікбоксингом, знаються особисто з багатьма чемпіонами в різних видах, чиї прізвища добре відомі українцям.  

Ще одна задумка Володимира Драгуна – витягти Вербовець із транспортної ізоляції. Добратися з села в райцентр – то ціла проблема з неприємними наслідками: пошкоджені колеса й амортизатори, втрачені можливості, запізнення на роботу, небезпека для життя хворих, коли кожна хвилина має значення. Володимир Михайлович вирішив докласти свої можливості, щоб змінити становище – вже є домовленість із виконавцем робіт.

Врешті Вербовець уже відчув присутність Драгунів – односельці з повагою відгукуються про велику й порядну родину.

Василь ГОРВАТ

Свіжий номер газети

новини

Calendar

Пн
Втр
Срд
Чтв
Птн
Сбт
Ндл
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
December 2013
 

...