ЄПИСКОПСЬКА РЕЗИДЕНЦІЯ

Які секрети приховує велична будівля в Ужгороді?

Не так давно єпископський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан показав журналістам приміщення єпископської резиденції в Ужгороді (на початку вулиці Капітульної). Вона має цікаву історію, про що нам розповів відомий ужгородський історик Йосип Кобаль.

Єзуїтська колегія мала 21 келію

Будівництво колегії розпочалося в 1641 році. Наглядав за ним ректор єзуїтів Дьордь Добронокі. Ліс, шиндлі привозили з околиць, вапно випалювали в Перечині та Ракові (Перечинщина), залізо та інструменти забезпечував префект місцевої ливарні. В 1644 році вже майже готові будівлі пошкодив трансільванський воєвода Дьордь І Ракоці. В 1645-му володар міста Янош Другет помирає, але його дружина Анна Якушич завершує будівництво на початку 1646 року. Весь комплекс включав колегію, школу й церкву.

Кафедральний собор і резиденція. Вигляд до перебудови. 1877 р.

Щодо єзуїтської колегії й школи, то це був перший за тодішніми мірками середній навчальний заклад у місті та краї, ровесник заснованої Петром Могилою (1597—1647) Києво-Могилянської колегії. Згідно з фундаційною грамотою Яноша X Другета, колегія мала 21 келію для монахів-єзуїтів, кімнати для вчителів, каплицю, бібліотеку, навчальні класи, велику аудиторію для диспутів і театральних вистав, кімнату для хворих, аптеку, підвали, складські приміщення, кухню. Монахи жили на другому поверсі, а школа знаходилася на першому, ближче до тодішньої вулиці Вовняної. Колегія кілька разів зазнавала пошкоджень від військових нападів (1644,1685), проте єзуїтам вдавалося її відбудовувати. В 1773 році єзуїтський орден розпустили, колегію передали казні, й вона певний час пустувала, окрім кількох класів, переданих школі. Наступного року на другий день Великодня сталася велика пожежа в місті, яка знищила допоміжні споруди.

Було прийнято рішення про передачу колегії Мукачівській греко-католицькій єпархії. Урочиста церемонія відбулася 1 серпня 1775 року в ректорській кімнаті колегії в присутності єпископа Андрія Бачинського, каноніків і членів комісії. Дарча стосувалася і школи та великої цінної бібліотеки. Влітку 1785 року шкільну будівлю розібрали, а тут облаштували скверик, який і нині є перед входом. Єпископ пристосував споруду під свою резиденцію, а в 1846 році єпископ Василь Попович за власні кошти її перебудував, розповів Й.Кобаль. Згодом у верхній частині фасаду встановили чотири герби: центральний належить А.Бачинському, а два бокові — єпископам Василю Поповичу та Степану Панковичу, тоді, як герб, що розміщений над входом у резиденцію, був символом єпископа Юлія Фірцака, який теж вважав за обов’язок якимось чином долучитися до облаштування цієї барокової з елементами класицизму архітектурної пам’ятки.

Консисторіальна зала після ремонту

Епоха єпископства Юлія Фірцака

Починаємо з цокольної частини, збудованої ще за єпископа Поповича на західному крутому схилі гори. Тут у трьох кімнатах знаходиться бібліотека. Перша згадка про неї датується 1767 роком. Пізніше Намісницька рада передала Бачинському ужгородську бібліотеку єзуїтів (1858 книг). Згодом вона вже налічувала 9000 томів (перед Першою світовою війною — 20000 книг). У радянські часи їх конфіскували й передали університету. Частина збереглася, причому в тих же приміщеннях, що й за часів Фірцака.

На першому поверсі, куди можна було потрапити через центральний вхід, розташовувалися кімнати гостей, управителя, консисторіального пи­саря, іншого персоналу, а також чотири кімнати, в яких проживав єпископ Фірцак.

Найцікавишим і найбагатшим був другий поверх резиденції. Сюди можна потрапити широкими центральними або внутрішніми вузькими металевими гвинтоподібними сходами з єпископських покоїв. Найперше — вибілена домашня каплиця єпископа, вікна якої виходили на апсиду Кафедрального собору.

Посередині стояв білий вівтар, на якому був ковчег для зберігання мощей святих. Дуже цікавою є стара картина святої Марії зі срібною короною, оздобленою діамантами й рубінами. Висвячували тут і священиків. До каплиці можна було потрапити через трапезну. В залі обідав єпископ зі службовцями єпархії.

За трапезною розташовувався «рожевий салон». На стінах висіли портрети австрійських  цісарів та угорських королів (Фердинанд І, Марія Терезія, Франц Йосиф і дружина Єлизавета), римського папи Пія Х. А на одній зі стін у 1905 році була встановлена пам’ятна табличка на честь того, що в часи наполеонівських воєн у ніч з 9 на 10 грудня 1805 р., а потім з 11 на 12 березня 1806 року в цій кімнаті зберігали святу корону угорських королів.

Існував ще «червоний салон». Він був обставлений вишуканими й дуже дорогими меблями та великою кількістю оригінальних творів угорських і німецьких художників. Тут же знаходився віднайдений у 1910 році Йожефом Мігликом портрет знаменитого трансільванського князя Імре Текелі (1657—1705). По сусідству розташовувалася кімната з фортепіано, де єпископ Фірцак проводив час. Із салонів потрапляємо в герцогські апартаменти, які мали дві спальні та кімнату для куріння, облаштовану в одній із веж резиденції. Всі меблі були виготовлені з черешні та імітації ебонітового дерева й належали до часів єпископа Поповича. На другому поверсі ще були спальня єпископа, кімнати для гри в більярд, а в північній частині резиденції – єпископські канцелярії, робочі кімнати.

Єпископська резиденція впродовж своєї історії була не тільки місцем проживання єпископів, тут відбувалися й важливі церковні наради, конфіденційні переговори, величезні трапези й обіди для бідних, висвячення священиків та тихі молитви одиноких владик. А одного разу навіть весілля, коли виходила заміж донька єпископа Івана Пастелія.

Міліція, бібліотека УжДу і… знову резиденція

Безпосередньо перед остаточною ліквідацією греко-католицької церкви на Закарпатті (16 лютого 1949 року) єпископську резиденцію зайняла міліція, а єпархіальний єпископ Микола Мураній (1911—1979) змушений був передати їй ключі. Незабаром після цього гніздо мукачівських владик передали бібліотеці Ужгородського державного університету. «Кремлівка» (так студенти називали бібліотеку) «жила» тут  більше півстоліття. У 90-х роках був особливо важкий період для будівлі – в окремих приміщеннях текло по стінах, було холодно.

Поступове повернення резиденції єпархії почалося за часів єпископа Мілана Шашіка. У вересні 2004 року Мукачівській греко-католицькій єпархії (адміністрація якої після легалізації греко-католицької церкви знаходилася на вулиці Закарпатській) спочатку повернули єпископську капличку, що у резиденції, а вже наступного року — частину приміщень на другому поверсі. Нині резиденція живе своїм життям. А колишню «кремлівку» не впізнати. Це десятки кімнат, є єпископська канцелярія, приймають гостей, тут на першому поверсі редакція єпархіального журналу «Благовісник», а в коридорах на стінах – великі старовинні фото владик, семінаристів. За ці роки в кімнатах зробили ремонти (в декотрих тривають і нині), здійснили зовнішню реставрацію, на внутрішньому дворі розчистили колодязь. «Як тут було все занедбано, не можу вам передати. Паркет старий, увесь прогнив, довелося зривати. А стіни! Маємо ще багато роботи», — каже владика Мілан.

Оксана ШТЕФАНЬО

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*