З ЛЕГКОЇ РУКИ ДМИТРА ЧЕПУРА В УжНУ ВІДКРИЛАСЯ ЛАБОРАТОРІЯ КОСМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ЗАПРАЦЮВАВ ПЕРШИЙ В УКРАЇНІ ПРИСКОРЮВАЧ ЕЛЕКТРОНІВ

У ці дні засновнику відомої наукової школи виповнилося б 90 років

Чи завжди ми усвідомлюємо, яку значиму та важливу роль у нашому сьогоднішньому житті відіграють видатні постаті з нашого не такого вже й далекого минулого?! Найперше йдеться про людей масштабних, сильних і неординарних, бо саме такі залишають по собі найпомітніший слід – чи то в житті малих або ж великих колективів, зрештою, в житті всього суспільства, цілого народу чи держави.

Про тих, хто найбільш позитивним чином досі впливає на наших з вами сучасників, оскільки у свій час змінив та діяльно покращив позитивною енергією своєї праці й творчості оточуючий світ. Незрима присутність багатьох з них відчувається навіть зараз, хоча скінчився відмір їхнього земного існування. Саме таким є для нас Дмитро Чепур, якому на днях могло б сповнитися 90 літ.

Професор Чепур – видатний вчений, організатор науки і освіти на Закарпатті, він є також засновником ґрунтовної та знаної в науковому світі школи з розвитку фізики й технології складних напівпровідникових матеріалів. Цей новітній науковий напрям формувався і зріс в Ужгородському національному університеті безпосередньо під вмілим його керівництвом. А сам науковець у той період зміг у повну силу проявити свої таланти організатора наукової і педагогічної роботи. Він дивним чином поєднував всеохоплюючий інтелект, життєву мудрість і проникливе розуміння світу людей. Недарма ж у книзі «Педагоги-науковці», яку було видано в 1997 році, сказано, що Д.Чепур був і залишається «чи не найвизначнішою постаттю в Ужгородському національному університеті».

Він народився 2 листопада 1923 року на Полтавщині в сім’ї простих та працьовитих сільських мешканців. Там же закінчив середню школу – аж тут одразу війна. У ті роки він партизанив, перебув страшні фронтові небезпеки, був важко поранений, а за бойові заслуги нагороджений орденами. Колишній фронтовик після війни успішно закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка і там же невдовзі став активно займатися наукою та викладацькою діяльністю – на кафедрі експериментальної фізики. Його науковим учителем одразу став видатний український фізик (професор, а потім і академік НАН України) В.Лашкарьов, а найпершим науковим зацікавленням — фізика твердого тіла, вивчав електрофізичні та оптичні властивості монокристалів йодистої ртуті та кадмію. Ці перші його роботи були піонерськими і вже такими, що їх можна віднести до числа фундаментальних. Це дало поштовх до появи цілої низки вагомих публікацій за його авторства в солідних наукових журналах. Їх було помічено у науковому товаристві тодішнього СРСР і навіть у США.

У 1956 році талановитого й здібного науковця направили працювати в Ужгородський держуніверситет. Він тільки рік пропрацював тут старшим викладачем, і був призначений на посаду завідувача кафедри загальної фізики. Одразу проявилися його надзвичайна працездатність і природний розум, вроджений талант керівника й тверда розсудливість організатора науки. Це посприяло подальшій успішній науковій і педагогічній кар’єрі. З 1956 по 1958 роки він — декан фізико-математичного факультету, далі — перший проректор (1961—1962 рр.), а затим і ректор (1962—1977 рр.) університету.

Восени 1963 року зусиллями Д.Чепура була створена кафедра фізики напівпровідників, яку незмінно очолював аж до дня своєї несподіваної смерті, трохи не доживши 60-річного віку. Відкриття цієї кафедри виявилося своєчасним і сприятливим – як винятково вигідна стартова позиція для розвитку доволі перспективного і для нашого краю наукового напрямку фізичної науки та підготовки кваліфікованих кадрів з фізики напівпровідникових матеріалів. Йому вдалося підібрати колектив молодих дослідників-ентузіастів, з якого сформувалася окрема науково-дослідна група, що за кілька літ перетворилася в проблемну науково-дослідну лабораторію синтезу і комплексних досліджень нових складних напівпровідників. Професор Д.Чепур забезпечив їй найкраще наукове керівництво, а відтак лабораторію очолив його талановитий учень В.Сливка, що незабаром також утвердився як прекрасний науковець і видатний організатор науки.

За час перебування Чепура на посаді ректора відбулися події в житті університету. Були відкриті нові факультети, спеціальності та кафедри, розроблено генеральний план розбудови вузу (включаючи бібліотеку), розпочато й завершено перший етап будівництва головного корпусу тощо. Вже в 1965 р. за його сприяння відкрилася проблемна науково-дослідна лабораторія фізики електронних зіткнень. А в 1967 р. на кафедрі ядерної фізики поряд з бетатроном Б-25 запрацював мікротрон М-10 – перший прискорювач електронів такого типу в Україні. Через два роки на базі пункту спостереження за штучними супутниками Землі відкрилася лабораторія космічних досліджень, що згодом стала однією з кращих у СРСР. Швидке зростання університетської матеріальної бази і, відповідно, розширення обсягів і тематики наукових досліджень, творення нових наукових напрямків дуже скоро дало свої вагомі результати. Була створена наукова школа Д.Чепура. На цей же період припадає початок перших в університеті госпдоговірних науково-дослідних робіт, обсяг яких швидко зростав. Так, на фізичному факультеті уже в 1975 році він склав 75 % від загального обсягу подібних досліджень в університеті, що майже вдвічі перевершило держбюджетне фінансування. Невдовзі це дало можливість створити на базі фізичного й хімічного факультетів Науково-дослідний інститут фізики і хімії твердого тіла.
Працюючи на керівних посадах, при всій своїй високій зайнятості, Дмитро Чепур став автором понад 400 наукових праць, в тому числі кількох підручників для студентів вузів. Він підготував близько 30 кандидатів наук, сприяв підготовці кількох десятків докторів наук, які стали відомими вченими. Поміж них є лауреати державних премій з науки і техніки, заслужені діячі науки і техніки України, члени-кореспонденти НАН України.

Тоді, коли Д.Чепур перебував на посаді ректора, формувалися і тісні зв’язки університету з вузами нашої країни та ряду зарубіжних держав, установами Академії наук. Саме під його керівництвом УжНУ став провідним науковим і освітнім закладом України, відомим своїми досягненнями в цілому світі. Професор Чепур зробив для Ужгородського університету дуже багато. УжНУ досяг при ньому найбільших темпів і найвищої динаміки розвитку.

Минуло вже багато років з тієї пори, відколи поруч з нами немає Дмитра Венедиктовича. Та все ж його ідеї живуть й успішно розвиваються вдячними учнями й послідовниками. Нехай пам’ять про цю людину й надалі залишатиметься світлою і доброю.

Ф.Ващук, Ю.Височанський, В.Лазур, В.Різак, О.Сливка, І.Студеняк, І.Шафраньош.
На фото: Професор Д.ЧЕПУР з професорами кафедри фізики напівпровідників (зліва направо — М.ДовгоШей, І.Туряниця, Д.СемаК).

 

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*